СТРАТЕГІЧНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ. АЛЕ ЩО Ж РОБИТИ УКРАЇНІ?

Вільнюський саміт НАТО 2023 року міг принести спільну геополітичну перемогу і Україні, і самому Альянсу – але, на жаль, став символом втрачених можливостей.

Його рішення щодо України можна описати двома словами: стратегічна невизначеність. Воно лишає відкритими абсолютно усі сценарії подальших відносин України і НАТО.

Варто наголосити: ухвалене у Вільнюсі рішення саме по собі не є катастрофічним, воно не віддаляє Київ та Альянс одне від одного. Саміт НАТО не закрив Україні двері для вступу, не ускладнив рух до членства тощо – але і не скоротив цей шлях.

По суті, після Вільнюса зберігається майже той статус-кво у відносинах з Альянсом, що був тиждень, місяць, рік тому.

Але відверто непокоїть те, що в Альянсі намагаються зробити вступ України тривалим, багаторічним. Положення, яке закладає таку можливість, додали до рішення саміту в останній момент. Як стверджують джерела, ідеологом цього пункту стала Німеччина.

Також украй засмучує те, що дії США не відповідають її іміджу "лідера вільного світу", щойно починає йтися про російсько-українську війну. Події та дискусії у Вільнюсі це знову підтвердили.

Важлива деталь: Київ був готовий до того, що негайного запрошення до членства у Вільнюсі не буде через психологічну неготовність до цього кроку в кількох столицях, передусім у Вашингтоні. В останні дні чи навіть тижні було зрозуміло, що йдеться про "відкладене запрошення", або ж "запрошення з умовами" – і це був цілком прийнятний варіант.

Але те "монструозне" формулювання, що записане у рішенні НАТО, засвідчує: Альянс не знає, що робити з Україною, однак не може цього визнати.

Та, на щастя – за всієї емоційності подій на саміті та навколо нього, – українська влада не стала вдаватися до демаршів. Зеленський залишився на саміті, а від Києва лунають заяви, що він продовжить рух до вступу – хоч і шкодує про те, що саміт у Вільнюсі втратив історичну можливість зробити цей рух швидшим.

Цей текст пояснює, які саме проблеми заховані у рішенні саміту НАТО, а також як діяти Києву, щоб використати усі можливості їх здолати.

"Україні спростили шлях до членства"? Ні, це не зовсім правда

Одна з претензій, що лунали за підсумками першого дня саміту НАТО – це нещирість заяв та пояснень від керівництва Альянсу.

Історія з Планом дій щодо членства (ПДЧ) для України ілюструє це якнайкраще.

Рішення НАТО про те, що для України на шляху до членства скасовується етап ПДЧ, Білий дім планував зробити головним "українським здобутком" саміту у Вільнюсі. Це справді був би крутий результат – і офіційний Київ, і експертна спільнота давно говорили про те, що за нинішніх безпекових умов шлях України до вступу треба прискорювати.

Присвячений цьому пункт рішення справді починається дуже оптимістично.

"Майбутнє України – в НАТО. Ми підтверджуємо зобов'язання саміту 2008 року в Бухаресті, що Україна стане членом НАТО, і сьогодні ми визнаємо, що шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за рамки необхідності виконання Плану дій щодо членства. Україна стає все більш оперативно сумісною і політично інтегрованою з Альянсом і досягла значного прогресу на шляху реформ".

Виходячи з цього, НАТО формально скасовує для України вимогу виконання ПДЧ, підтвердив генсек Єнс Столтенберг. Але, на жаль – лише формально.

Бо одночасно Альянс запровадив новий етап, що діятиме лише для України – такий собі "замінник ПДЧ".

Цю роль виконуватиме "адаптована Річна національна програма (РНП)", каже рішення НАТО.

Звучить це таким чином: похваливши Україну за успіх реформ, Альянс додав: оскільки ПДЧ Україна не матиме, замість нього очільники МЗС країн НАТО "регулярно оцінюватимуть прогрес за допомогою адаптованої Річної національної програми... на шляху до майбутнього членства".

"Ми можемо запросити Україну до вступу, коли члени Альянсу будуть на це згодні та коли умови будуть виконані", – підсумовує рішення саміту.

Якими будуть ці умови? У чому головна небезпека?

Про цей замінник та про те, які "умови" увійдуть до нього, наразі відомо небагато. Ідея не просто скасувати ПДЧ, а замінити його саме таким формулюванням, з’явилася у НАТО буквально в останні дні, якщо не в останній день.

У вівторок на пресконференції генсек НАТО ухилився від відповіді на усі запитання щодо того, якими є умови, хто їх формуватиме тощо.

Утім, західні посадовці у розмовах з журналістами одностайно наголошували: Альянс висуватиме на адресу України комплекс вимог щодо проведення "структурних реформ, які Київ зобов’язався робити раніше".

Загалом, зважаючи на те, що вступ до НАТО не відбудеться під час війни і до завершення цього процесу лишається достатньо часу – прив’язування вступу до необхідності здійснити певні реформи не є поганою ідеєю.

Однак формат РНП, який чомусь обрав Альянс – це найгірший можливий варіант. Річні національні програми – це аналог ПДЧ, який свого часу винайшли для України, щоби бюрократичними шляхами обійти рішення Бухареста-2008.

РНП – це величезний перелік завдань на десятки сторінок, що копіює структуру ПДЧ. Цей документ у його нинішньому вигляді за дизайном нереально виконати, а можливо лише "демонструвати прогрес у виконанні".

Джерела ЄП, утім, звертають увагу на те, що в рішенні НАТО йдеться про "адаптовану РНП", тож формат може змінитися. Рішення про цю зміну наразі немає.

Але головна проблема – те, що ідея РНП полягає у тривалому, багаторічному виконанні.

Саме так сформульоване рішення саміту. Адже фраза про "регулярне оцінювання річних програм" сама по собі натякає, що це – задача на роки.

Саме так цю домовленість читають лідери держав-союзниць – навіть з числа друзів України. "Міністри запустять цей процес на щорічній основі", – розповіла журналістам у середу прем’єрка Естонії Кая Каллас.

І це все додатково заперечує твердження про те, що ПДЧ для України "скасували", прирівнявши український шлях до фінського або шведського. Наразі це є просто неправдою.

Завдання для України

З цього пояснення стає очевидним, що саме є пріоритетом для України у діалозі з НАТО.

Але перш за все, треба наголосити, що цей діалог (а також рух України до членства) продовжиться.

Попри те, що Київ украй незадоволений рішенням саміту та не приховує цього (з жорсткою критикою виступив президент Зеленський, та й міністр Кулеба пояснив, що не розуміє цього рішення), українське керівництво все ж наголошує: курс на НАТО лишається незмінним. Це в тому числі підтвердив президент у виступі перед багатотисячним натовпом у центрі Вільнюса у вівторок.

А отже, навіть маючи негативне для нас рішення саміту, необхідно "витиснути" з нього максимум.

Зокрема, і офіційний Київ, і експертна спільнота, і депутати, і наші друзі в Альянсі мають докласти максимуму зусиль, щоби переконати НАТО відмовитися від нинішньої "багаторічної" структури РНП і перетворити її на обмежений та конкретний перелік реформ, виконання яких відкриє для України дорогу до отримання запрошення до НАТО, щойно завершаться активні бойові дії з Росією.

Це, зрештою, буде вигідно усім.

І Україні, яка отримає як шлях до НАТО, так і втілені реформи. І Альянсу, який зараз не зміг знайти сміливості для запрошення України – але отримає таку можливість після війни і не буде стриманий власноруч накладеними на себе обмеженнями.

Володимир Зеленський, схоже, впевнений, що зможе переконати у цьому. "Ми матимемо запрошення, коли дозволять умови безпеки", – сказав він у середу, коли прибув на саміт. Переговори про це триватимуть.

І наразі є підстави для обережного оптимізму.

Адже Німеччина та США не зацікавлені у тому, щоб остаточно вбивати НАТО-перспективу для України.

Чинний канцлер Німеччини Олаф Шольц справді не є прибічником членства України у НАТО, і він, напевно, найобережніший у цьому питанні лідер в Альянсі. Як стверджують джерела ЄвроПравди, саме Берлін наполіг на абсурдній ідеї про те, щоб додати в рішення НАТО посилання на Річні національні програми – хоча це, по суті, знищило ідею "скасування етапу ПДЧ" для України.

Однак Шольц не може визначати політику Німеччини самостійно.

Він має великий вплив на перебіг саміту, але під час формування політики Німеччини зростає роль Бундестагу (який зараз виступає за вступ України до НАТО) та колег по уряду – а там вважають, що після завершення війни Україна має стати членом НАТО якнайшвидше, з однієї простої причини – бо так відновлення України буде найдешевшим для німецьких платників податків.

І, нарешті, США.

Західні урядовці, що брали участь у переговорах, стверджують не під запис: Білий дім виступає проти швидкого вступу і запрошення України, зокрема через те, що у команді Байдена вважають за необхідне лишити для України простір для торгівлі з Росією. Мовляв, "а якщо виникне ідея обміняти мир на невступ України до НАТО?".

Можна довго і обґрунтовано обурюватися через те, що це означає нерозуміння Вашингтоном того, що ж насправді відбувається в Україні. Але найважливіше – те, що після завершення війни ця перепона зникне. А отже, після цього різке пришвидшення нашого вступу цілком реальне.

Головне, щоби до того часу Україна не змінила курс та прагнення і показала реформами, що вступ до НАТО – це наша реальна мета.