«Та гей, бики! Ломіть бадилля, Ломіть його, валіть на прах; Нехай не буде того зілля На наших батьківських полях!»

Пісня на слова Степана Руданського "Гей, бики" по праву звучить як гімн українського фермера. Слова автора, написані в середині 19 століття,  відтворюють усі перипетії життя агровиробників 21 століття.

Вірш був вперше надрукований в журналі «Основа», 1861 року під заголовком «Гей-гей, воли!» за підписом «Подолянин Ст. Руданський».

Кадри з кінофільму Олександра Довженка "Земля" яскраво показують, яким важким був і є труд аграрія, і якою благодатною завжди була українська земля!

 Та гей, бики! Чого ж ви стали?

Чи поле страшно заросло?

Чи лемеша іржа поїла?

Чи затупилось чересло?

Вперед, бики! бадилля зсохло,

Самі валяться будяки,

А чересло, леміш новії…

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Ломіть бадилля,

Ломіть його, валіть на прах;

Нехай не буде того зілля

На наших батьківських полях!

А чересло моє ізліва,

Леміш із правої руки

Зітнуть і корінь того зілля, –

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,

Посієм яреє зерно,

А спаде дощик, незабаром

В землі пробудиться воно.

Пробудиться і на світ гляне,

І, як дівочії вінки,

Зазеленіють наші ниви, –

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!

13 окт[ября 1859].