Таким був початок війни у Києві, - Тарас Чорновіл
За матеріалами інтернет-видань
05.03.2023
682
Один з перших у цій війні російських ракетних ударів по Україні (зі стріму іспанської новинної аґенції El Mundo: DIRECTO UCRANIA | Kiev, atacada por Rusia. 24 лютого 2022).
Те, що буде велике вторгнення, для мене було абсолютно зрозуміло ще з моменту виборів 2019 року. Із тих, озвучуваних Зеленським, напрямних, - я навіть у цьому не сумнівався. Можу знайти ті записи, вони в мене десь є. Зокрема на ”Прямому", під час 2-го туру, я сказав наступне: “От тепер все, тепер точно в Україну прийде велика війна”. Тобто для мене чогось несподіваного вже тоді не було. Те, як усе відбувалося, як усе йшло, як Зеленський наобіцяв путінові море полови у Парижі, як потім він не зміг цього виконати, бо, зрозуміло, виконати це було неможливо... Знаючи путіна особисто - ще з 1991 року, я розумів, що це — оті плацдарми, які путін бере, і що потім, бачачи, що йому не дали, не виконали, він так чи инакше конвертує це у велику війну, і що буде вторгнення, і що буде щось дуже страшне...
Вже на початку 22-го року, коли найзашквареніші постаті, на зразок Гетманцева, криком кричали, гістерику вчиняли про те, що не треба ніяких додаткових грошей на Збройні Сили, коли блокувалася комплектація ЗСУ, блокувалися ракетні програми тощо, було зрозуміло, що готуються до війни. Що антиукраїнська п’ята колона в Україні готується до здачі держави.
Дата війни. Я, як і будь-хто зі звичайних людей, не міг точно знати, в мене не було розвідданих. Реально, що війна буде цієї ночі, я зрозумів зранку 23-го - зранку, коли вони голосували за надзвичайний стан. Який надзвичайний стан?! Я ж закони читаю! Закон про надзвичайний стан — це техногенні катастрофи, природні катаклізми або масові виступи своїх громадян. Тобто терористична діяльність, захоплення органів влади своїми громадянами. А воєнний стан — це або вторгнення, або загроза війни, превентивні заходи. І коли 23 числа вороги України, якими я вважаю тих, хто протягував це питання про надзвичайний стан, проголосували за нього, мені стало зрозуміло: вторгнення от вже зараз, Київ здали, Києва захищати не будуть...
Про те, що війська відведено, що Овруцьку окрему бригаду відведено, що танковий батальйон ліквідований, згорнутий, що з півночі України війська відводяться — про це я знав. І тут вводять надзвичайний стан, при якому з ворогом не будуть боротися, тому що армія не дістає повноважень, Залужний і Генштаб за законом про надзвичайний стан не отримують повноважень. Повноваження отримують силові структури для боротьби проти своїх громадян; якщо народ підніметься на захист своєї країни, силовими структурами спробують його придушити. Оце я побачив 23 числа. І для мене питання, що вторгнення буде 24-го, з того моменту було 100-відсотково ясне.
Що робити далі? Була розгубленість, я не знав. Коли вночі прозвучали перші вибухи, я в той момент не спав, може, дрімав. Перший приліт почув з напрямку Борисполя. Далі потягнули на ефір на “Прямий” з 7-ї до 9-ї ранку, мав ще бути ефір на “Лайфі” - там скасували через військову загрозу, потім ще раз ввечері на “Прямому” мав бути — там теж скасували через те, що в Гостомелі вже відбулася висадка рашистського десанту. Його потім знищили, відбили, але на той момент нас звідти відтіснили...
Станом на пізній вечір 24-го було відчуття, що Київ здали. Куди йти? Я дізнавався, почала створюватися територіальна оборона, я туди поткнувся — було вже пізно, там стояла велика черга, мене з моїм “чорним білетом” послали куди подалі...
Відчуття певного спокою з’явилося, може, 26 числа, 25-те було для мене психологічно найважчим. Тому що незрозуміло було до кінця, що відбувається у Гостомелі; видно було, що всі танки, всі колони підходять до Києва, оточують столицю — ми ж не знали, де їх зупинять наші воїни. Перед вторгненням Зеленський дав наказ відвести війська до бісової матері подалі від Києва на Донбас. Ми ж не знали, що один батальйон 72-ї бригади, виявляється, лишився і врятував Мощун і Київ. Ми ж цього не знали, і впевнености не було. І десь тільки 26 числа прийшло якесь заспокоєння. Не можу пояснити, чому, але я вже був 100-відсотково переконаний, що Україна не програє в цій війні. Це було абсолютно позбавлене будь-якої логіки, підстав для таких думок було обмаль, але впевненість в цьому вже була.
Я пробував записатися в Тероборону, в нашу героїчну 206-ту — мене, відверто кажучу, прямо послали; сходив раз під воєнкомат — там вийшов якийсь офіцер, сказав показати військовий квиток, глянув на мій вік, на мою статтю про обмежену придатність до стройової служби ще 40 років тому, теж мене відіслав. У ті дні мене посилали скрізь. По телефону дзвонив до Львова, до Західного командування — і там мене відшили. В кінцевому рахунку знайшов хлопців, з якими ми до травня, доки вони не пішли на фронт, гралися в серйозну гру — закидали інформацію на paшиcтські пабліки, на paшиcтські ресурси, поки їх там не почали блокувати. Ми їх там трошки шугали тими фотографіями, тією інформацією.
Отак для мене почалася війна, отакі були відчуття. Але перше відчуття війни в мене було пов’язане виключно зі словом “зрада”. Я не можу й нині цього слова позбутися, бо мене ніхто, в тому числі Зеленський, який на недавній прес-конференції хамськи відмовився відповісти на абсолютно коректне питання про підготовку до війни, не переконав, що зради не було. Просто все пішло не так: в Україні - неочікувано для влади і для росії, і для путіна — виявився народ і виявилась армія, а не тільки влада.
Транскрипт уривка (з 5:15 хв.) з відео на каналі ANNEKSIYA NET https://www.youtube.com/watch?v=qmj4lmktSAE
Тарас Чорновіл, політолог-міжнародник, сторінка ФБ.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ