Тоді вся Україна встала: «Сув'язь сердець» 21 січня 1990-го очима січеславців

   Отой морозний січневий день, та й вітряний, мов розділив Україну радянську і нову, омріяну поколіннями, державу. Було трепетно-радісно бачити таку кількість жовто-блакитних прапорів, які органічно входили того дня в життя киян і українців усіх земель. Із самого ранку Хрещатиком, із високо піднятим національним прапором, невтомно ходив ставний молодий чоловік, повсюди в центрі Києва збиралися групи людей, гостей із інших країв. Аби о дванадцятій взятися за руки в кількамільйонний живий «Ланцюг Єдності» від Києва до Львова, і далі до Франківська, колишньої столиці ЗУНР. Щоб у такий спосіб вшанувати Акт Злуки 22 січня 1919 року і нагадати про ту важливу історичну подію.

   У величному заході взяла участь і делегація Народного Руху Січеславщини. Одна із його активних засновниць, на ту пору директор музею історії Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту Ніна Куляба, люб’язно ділиться сьогодні спогадами про ту пам’ятну поїздку з читачами «Фермера Придніпров’я»:

- Мені доручили придбати квитки на місця в усьому вагоні поїзда до Києва, для наших представників з міст і сіл Дніпропетровщини. Тож вагон при посадці розцвів вишитими сорочками учасників. Спілкувалися, читали вірші, до ранку майже ніхто не спав. З нами їхали і два чоловіки кадебістської зовнішності, уважно прислухалися до розмов. «Ми за ідею вільної України їдемо, а чого вони рябка тягли?» - посміялася з них журналістка Тамара Завгородня. Нашому «Січеславському десанту» легендарний організатор «Ланцюга Злуки» Михайло Горинь відвів початкове, найпочесніше місце — від Софіївської площі. Ми стояли з подружжям Завгородніх, Олесем і Тамарою, був Льоня Талько, Катя Капінос та інші, активні люди нашого краю. Коли дивимося, саме в нашому місці шеренги не так і багато людей.

   Аж тут підходить до нас інтелігентна, із сивиною пара, з канапками і чаєм. «Ви стоїте біля будівлі республіканського КДБ, он вони у вікна визирають і фотографують усіх нас, - приязно повідомила жіночка. - Нас із чоловіком тримали в цій будівлі за антирадянську діяльність, далі мене заслали на Соловки, його в Сибір. Та нічого, союзній системі вже недовго існувати». По дорозі безперервним потоком їхали авто з українськими прапорами, вітчизняна і закордоннна преса невтомно фотографувала і фільмувала це дійство. Навколо вирувало піднесення, було усвідомлення: Україна встала, нарешті, що це дійсно омріяна наша українська соборність.

   За першою шеренгою «Ланцюга Злуки» нашої Січеславської делегації кияни, яких прийшло дуже багато, взялися за руки і утворили ще два тісні ряди. до речі, ніяких провокацій з боку правоохоронців не було. А увечері на Софіївській площі був знаменитий, великий мітинг Народного Руху, де виступили полум’яні «Батьки Незалежності» - В’ячеслав Чорновіл, Володимир Яворівський, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко і Олесь Гончар, котрий назвав цю подію «Сув’яззю сердець».

   У її учасників, у тому числі й автора цих рядків, було відчуття спільної єдності і тверде переконання, що все лихе, організоване московією: Голодомори, Друга світова і афганська війни, Чорнобильська біда більше ніколи у надалі вільній Україні не повторяться.