У кожного українського фермера є «ген Фенікса»

Відомі фотографи України Костянтин і Влада Ліберови в інстаграмі libkos опублікували свілини з Донецької області, де наразі жнивують аграрії. Автори написали так:

"Як виживає українське сільське господарство в прифронтових зонах на третьому році повномасштабної війни? Ще в 2022 році стало зрозуміло, що росія не збирається дотримуватись правил та звичаїв війни, тоді ми вперше побачили болісне видовище палаючих від ворожих обстрілів гектарів української пшениці. В 2023 році, в умовах більш менш сталої лінії фронту, ціллю ворога стали елеватори з тоннами зерна по всій країні.

В 2024 фронт знову зрушив з місця, і зрушив не на нашу користь, тож українські фермери, які на свій страх та ризик знову засіяли поля, вимушені сьогодні під обстрілами збирати врожай в лічених кілометрах від лінії зіткнення. Якщо, звісно, встигнуть раніше, ніж його випалить російська артилерія.

Артерії окопів та укріплень, кривими лініями розрізаючі поля пшениці та соняшників - звичайне явище на Донеччині, де ми працюємо останній тиждень. Як і почорніла від диму лінія горизонту. Донеччина горить, разом з нею горять українські поля, а золото пшениці змінюється на гектари чорного попелу.

Тут, на Донеччині, ми зустрілись з Сергієм Сметанкіним. Український художник, волонтер, а також - фермер. Сергій розказав нам, як під час повномасштабного вторгнення знаходив на своїх полях і уламки точки У, і фпв-дрони, і не розірвані снаряди та навіть міни. Тваринницьке господарство Сергія неодноразово зазнавало обстрілів і через це на певний час припиняло працювати. Але цього року він наважився потроху його відновлювати.
Загалом, здатність працювати в таких умовах, коли без жодних гарантій із року в рік ти вкладаєш останнє в надії, що встигнеш зібрати врожай, Сергій поетично називає «геном Фенікса». І цей ген, з його слів, є в кожного українського фермера, який хоч раз на власні очі бачив, як війна перетворює на попіл плоди його праці, але так і не склав руки.
Бо є багато тих, хто вимушені були здатись. Сотні гектарів української землі сьогодні залишаються незасіяними та проростають бурʼяном через постійні обстріли та близькість до фронту".
 

Майже всі коментарі під постом Ліберових - про доземну дяку людям, які вирощують хліб і не кидають свою землю навіть під градами...
 

"Я зараз служу на Сумщині. На прикордонні те саме.
Хочеться більше історій про простих людей які не виїхали, а продовжують під обстрілами і у вогні сіяти,збирати і рятувати. Мало хто знає що є ветеринари,які ризикуючи життям буквально живуть між розбитими селами і приймають пологи у тварин,ставлять крапельниці худобі,кормлять кинуті стада кіз,лікують розірвані від недоїння вим‘я коровам.
Це справжні герої сьогодення. Але про них ніхто ніколи не дізнається і не напише.
Ми з таким познайомилися ,говорили 3 години і на всі наші волосся дибки від його розповідей він відповідав: «А шо тут такого?Я ж повинен це робити!Ну і шо зробиш якщо гради криють,фпв полюють на автівку. Там кози абортувалися від вибухів. Плацента не відходить. Я не можу не поїхати», - зауважив один з коментуючих.

 

"Доземний їм уклін - нашим годувальникам- трударям з 2022 року всю Харківщину навмистно тварі засіяли мінами - поля, сади, фермерські підприємства((( по сводкам бачимо,що навмистно гатять по худобі, врожайним ланам та теплицям,оранжереям,сільскогосподарьскій техниці, навіть по тому,що люди знов після руйнувань відродили. Але ж попри все, врожаї такі, що інші країни в своєму мирному житті не завжди витримують конкуренцію. ВСУ тримають на своїх плечах захист країни, сільські господарства опікуються рідною землею - в них свій бій за врожай", - висловилася жінка.
 

"Поклон до землі тим,хто вирощує для нас хліб та все інше. Пишуть воїнам:
Не стане вас - не буде і нас.
А я так само скажу Людям, що нас годують:
Не буде вас - не стане і нас.
А існуючій владі кажу - ви просто ПОЗОРИЩЕ. Бо замість того,щоб зробити все можливе,аби полегшити життя фермерам, ви робите навпаки.
Не так давно прочитала, що Ощадбанк пропонує на льотних умовах гроші на розмінування….. ви що зовсім сказилися?!?!!!! Тобто фермери ще мають позичати гроші на розмінування?
Сором і ганьба", - свою точку зору має дописувачка.
 

"Мій тато зрощує поля біля Херсонщини, щоб розпочати роботи після окупації, він, як і більшість територіальних фермерів теж долучалися до розмінування, щоб швидше та на благо. Проте, на жаль, методи держави не змінилися і навіть під час війни продовжують створювати штучні підняття цін на все в періоди засіву та максимальне зниження на купівлю зерна, як і соняшника під час збору врожаю. Середні та малі фермерства не спроможні вижити взагалі. А ще і катастрофічна нестача чоловіків: комбайнери, трактористи, водії, механіки і тд.. їх просто не має. Потрібні інструменти захисту і підтримки, а не знищення. І це не лише про аграрний сектор", - поділилася своїм досвідом дівчина.