У Придніпров'ї розпочалися розкопки Нехворощанського Успенського монастиря

Про початок експедиції з розкопок Нехворощанського Успенського монастиря  повідомила член правління ГО"Дивна Україна" Ольга Філь. Розкопки організовані відділом археології Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.  Яворницького  на чолі з Олександром Старіком.
Ольга Філь, зокрема, зазначила, що відродження із небуття духовних  святинь дасть українцям силу і могутність, якими віками на нашій землі пишалися пращури.

"Це ідеологічна справа та джерело "сили", яка  сприятиме розбудові нової України. Наша ГО"Дивна Україна" всіляко сприяла цій події протягом останніх трьох років", - підкреслила громадська діячка.

Вона додала, що історію Нехворощанського монастиря "руський мир" вщент стер з лиця землі. І зрозуміло, навіщо.

"Про Нехворощанський козацький монастир написано багато, але не всім відомо, що перша письмова згадка про нього датована 1676 роком. Український історик Орест Левицький, уродженець села Маячка, у своєму оповіданні «Орільський пустельник» робить припущення, що місце для зведення монастиря козаки вибрали не випадково – можливо, саме на тому місці у 1620 році в курені одинаком жив святий старець Григорій.
На Запорожжі в XVII-XVIII століттях існували два чоловічі козацькі монастирі, що підлягали духовній юрисдикції Київської метрополії чи відповідних церковних установ російської держави, а в світському відношенні - Кошу Запорізької Січі: Самарський Миколаївський та Нехворощанський Успенський (Свято-Успенський), тобто названий на честь свята Успіння Пресвятої Богородиці.
Монастир був чоловічим і вважався військовим, бо прочанами й ченцями в ньому служили колишні козаки, тут лікували поранених та хворих воїнів, давали притулок старим запорожцям. Тобто, виконував функції військового шпиталю і Кіш постійно ним опікувався. А ще у монастир засилали на покаяння бунтівників проти духовної влади та самого Бога, іноді козаки самі йшли сюди «на послушание», аби спокутувати свої гріхи.
У монастирі була школа, де ченці готували священників для запорізьких сіл та зимівників.
Стояв монастир на лівому, «татарському» березі річки Оріль, в оточенні лук, заток, озер, у володіннях Орільської паланки Війська Запорізького (з 1773 р. ця територія належала до новоутвореної Личківської паланки).
Одним з ігуменів монастиря був колишній кошовий отаман Запорізької Січі Павло Іванович Козелецький, який після постригу одержав ім’я Петро Артовський. Він очолював монастир до своєї смерті у 1768 році, тут же і похований на монастирському козацькому цвинтарі.
Доречі, ця територія сьогодні належить до Чернеччинської ТГ Дніпропетровщини і тут чимало рекреаційних зон, які потребують "правильного" використання", - поділилася історичними фактами Ольга Філь.

Бажаємо молодій амбітній команді досягти успіху у розкопках і долучити громадськість до пошанування пам'яток історії та архітектури нашого Придніпров'я!