У «Школі Супергероїв» тільки Супервчителі

На світлині - Микитка і "моя Натаська"

Під лункий стукіт горіхів і гупання стиглих яблук ми в Україні зустрічаємо День Вчителя. То з дерев осипається листя і падають плоди, щоб засвідчити вселенську  повагу і прихильність до наших освітян.
Безумовно, ми всі вчимося один в одного. Але, коли мова йде про професійність, то завжди на думку приходять справжні майстри. Приміром, я не зможу ніколи забути свою  вчительку Раїсу Мірошиченко, яка викладала українську мову та літературу в Чумаківській середній школі.  Якби вона трагічно не загинула, я навряд би штурмувала філфак ДНУ.
А ще великим поштовхом до саморозвитку для мене стала історик Валентина Обух, нині вона директорка  школи у селі Степове  Дніпровського району. Ну і без легендарної Ніни Левун із ДНУ ім. О. Гончара я  б не справдилася.

У кожного з нас є такі особистості, на знаннях яких ми зросли і утвердилися. Але є ще освітяни, які йдуть з тобою однією дорогою зараз  і роблять вчительство мистецтвом. Вони не бачать перешкод навіть тоді, коли діти хворіють, бо навчання не шкодить, вони творять добро завдяки силі свого серця і у них є справжність в роботі, а не вдавання. Це, справді, героїчні люди. Бо ними керує людяність і совість.

Я знаю Наталю Олійник кілька років. Вона починала педагогічну діяльність сільською вчителькою у Підгородному Дніпропетровської області, згодом укріпила позиції обласного департаменту освіти, потім створила наново управління Державної служби якості освіти в Дніпропетровщині. А зараз очільниця державної установи "Школа Супергероїв". Це масштабна мережа закладів освіти в Україні, де навчаються діти в лікарнях. Вони можуть місяцями жити в палатах і вчитися в сучасному освітньому просторі, де для них все облаштовують Супервчителі.
І це, замітьте, не високопарність слів. Просто впевніться самі завдяки  інтерв'ю з Наталею Миколаївною Олійник.

- Пані Наталю! Ви задоволені своїм призванням?

Я вдячна всім, хто так зіграв в моїй долі, що зараз я на тій роботі, з якої мені не хочеться йти.  І зранку біжу,  і ввечері. Мабуть, усі випробовування мала пройти, щоб знайти себе в цій нелегкій праці.
Я очолила "Школу Супергероїв" у Дніпрі у листопаді 2022 року. І почалися блекаути, летять ракети, вимикається все, а я набираю людей, співбесіди навіть вночі, бо є інтернет. Так сформувала команду, головне  - віддані своїй справі люди.
Волонтерський проєкт "Школа Супергероїв" був заснований Євгенією Смірновою, яка нині є заступницею Міністра освіти і науки України. Завдяки їй цей проект переродився в унікальне явище для України і тепер грунтується на державній платформі.
 На сьогодні  в Україні 11 шкіл в 8 областях. Вони діють на базі обласних лікарень і фінансуються з держбюджету. Навчання охоплює дітей віком від 3 до 18 років.

- Скільки в Дніпропетровській області таких супергеройських шкіл?

Наразі діє дві школи. Одна у Дніпрі  - в регіональному медцентрі родинного здоров'я по вулиці Космічній.  Друга -  у Криворізькому протитуберкульозному диспансері.
Як тільки я приїжджаю з Києва до Дніпра,  всі вихідні проводжу в диспансері. Бо там діти в складних життєвих обставинах, батьків немає або не потрібні їм, або викинуті на смітник чи підкинуті до лікарень. Вони хворі на туберкульоз, можуть мати і супутні вади здоров'я. Тому їх всі обходять стороною. Але це -  діти, добрі, ласкаві і наївні, вони називають мене мамою.  І я їх дуже люблю.

 

 

- Пані Наталю, як Ви підбирали собі команду?

Випадкових людей в ШС немає взагалі, ці вчителі мають величезне-величезне серце. Вони пройшли курс лікарняних вчителів і співбесіди. Так, у них педосвіта, вища категорія. Але основне - це людський фактор. Коли ти заходиш кожного ранку до палати, спілкуєшся з маленьким супергероєм, а одного разу приходиш - і немає з ким спілкуватися... дитя пішло у засвіти.  На ліжку тільки малюнок для тебе, на якому гарний коник, хмаринки, божа корівка. А мама говорить, що Дениска передав цей малюнок зі словами: "Коли вам буде важко, подивіться на нього, посміхніться  і згадайте мене". Тепер цей малюнок ношу з собою і дивлюся на нього, як заповів Дениска.

Спочивай з миром, Дениско!

- Пані Наталю, що  для вас головне у роботі, як для освітянки з великим досвідом?

Не помилитися в людях. Я не боюся ніяких труднощів. Починати з нуля, мабуть, моє хобі. Це не перша моя установа. Не перша справа. Але я знаходжу сили йти вперед, організувати команду супергеройських вчителів, які можуть цими хворими дітьми жити, а не просто прийти відчитати уроки.
 

- Пані Наталю, як ви стали на шлях вчительства. Це свідомий вибір?

Цікава історія сталася. У мене була дитина маленька,  ще й двох років не виповнилося. А тут телефонний дзвінок. Вчителька з Підгородненської школи. Каже: "Мені ваш номер дали вчителі, які вас вчили. Вони повідомили, що Ви - вчителька української мови і літератури".  На той час я лише закінчила навчання у ДНУ. І ця вчителька попросила прийти до школи хоча б на місяць , тимчасово, попрацювати вчителем, бо вересень вже, а кандидата на посаду не було. І я залишила малого сина і пішла просто допомогти дітям. Це було 1 вересня 2000 року.  Якось так, оце "тимчасово" (сміється пані Наталя) триває досі,  і я в освіті по сей день.
А взагалі, хочу зізнатися, взірцем в професії для мене є заступниця декану філфаку ДНУ Наталя Петрівна Олійник. Вона так викладала  свій предмет, що я закохалася в літературу. Тому було бажання вчитися в аспірантурі, захистити дисертацію  і бути схожою на неї. Тільки в мене часу на аспірантуру не було, тому  пішла до звичайних дітей.

- Поділіться своїм цікавим випадком, будь ласка!

Та в мене їх багато, і вам не зупинити і не переслухати всього! У мене є дитя. Було таке запущене. Туберкульоз. 15 грудня ми відзначили йому в бомбосховищі 3 роки. Він ходив в памперс. Не говорив взагалі. Його ж мама попросилася на добу поїхати додому випрати білизну. І до сьогоднішнього дня мама десь "стірається". Микиті - 3, 7 років. Він спокійно зараз на інтерактивній дошці може відрізнити, де коло, де овал, де квадрат, а де прямокутник.І перше слово він сказав у бомбосховищі. Ми сиділи і дивилися в телефон, де на заставці мій дорослий син. І Микита пальчиком тицьнув на сина і сказав: "О, папа!"
Почав говорити! Це ж перемога!
А цими днями, коли побачив, обхопив мене за шию маленькими рученятами і сказав: "Моя Натаська! Моя Натаська!" Я ж розумію, що для нього це так багато слів!
Його перші слова  найдорожчі для мене  за усі ордени і відзнаки у світі. Заради цього я пройшла нелегкий шлях, десь у чомусь відмовляла власній дитині, а віддавала увагу чужій. І ви знаєте, які дива роблять мої дівчата із педагогічно запущеними  дітьми? Це магія! Я дуже вдячна їм за зусилля, які вони докладають до навчання маленьких Супергероїв.
У мене є два братика. Ростику було 3, 3 рочки, а Захарчику - 3 місяці. Вони лежали в сіренькому візочку біля смітника. Їх там залишили напризволяще. Вони були з туберкульозом. Ми прикипіли до них всім серцем. Коли Ростик хворів і перебував в ізоляторі, то мене вже виганяли ввечері звідти.

На світлині - Ростик

Мені треба було, щоб Ростик спокійно заснув не один. Я боюся, щоб братів не розлучили. Я боюся, і готова їх забрати собі.

- Куди забрати?

Собі. Я просто знаю цих дітей і яке життя вони пройшли...
Я з минулого листопада живу в іншому вимірі. За цей час ми втратили 6 Супергероїв. Вони на хмаринках. Аліса 3 рочків у вівторок прикрашала дідуха, а у п'ятницю дитини не стало. Єлісей 5 років -  позитивчик наш,  готував у вівторок виставку і через кілька днів помер. Я, коли приходила додому, то падала на коліна і віддавала серце сльозам. Нестерпно. Боляче.  Важко.  А вранці піднімаєшся і знову йдеш до лікарняної палати, щоб побажати іншій малечі гарного дня, пожартувати і запитати, що нового дізналися з історії ? Життя ж  триває...

- Сьогодні - Ваш професійний день.

Я вже говорила, що кожен освітянин - герой. Так як вони себе спалюють на роботі, як палять нерви, мов хмиз, ніхто цього не побачить, побачать тільки успішного сучасного українського громадянина. Перед кожним освітянином , уточню, справжнім, я низько схиляюсь. Бо кожен на своєму місці робить подвиг. Ти дитину  не обманеш. До дитини треба заходити з великим добрим серцем, і тоді дитина тобі повністю відкриється.
Тому  нашим освітянам - терпіння, здоров'я, успішних дітей і нашої найскорішої Перемоги. Саме наші успішні діти будуть відбудовувати і розвивати європейську Україну!

- Пані Наталю! Я сердечно дякую Вам за щире спілкування і бажаю, щоб у кожного вчителя в кишені був талісман, як у Вас від Дениски. Просто малюнок - просто нагадування, де твоє серце сьогодні.  Щоб глянути, посміхнутися і обнятися з вихованцем. Щоб Супергерої тільки малювали хмаринки, а не летіли на них...
А Супервчителі щоб завжди мали сили боронити і вчити  дитячі серця своєю любов'ю. І хай головним маркером їх роботи стане раптовий вигук немовлячої дитини: "Моя Натаська!"