Українець, що не захотів бути бідним - Петро Яцик

Ірина Фаріон Депутат Верховної Ради України VII скликання

Найважливіша цінність одиниці і держави -

це сила, яку дають освіта, гроші і армія,

бо світ любить красу, але рахується тільки з силою.

                                 Петро Яцик

   Петро Яцик – найбагатший канадський підприємець 70-80-х років ХХ століття: "Матиму лиш те, що зроблю і зароблю". Інтелектуал та благодійник, сума пожертв якого на українську освіту та науку становить десятки мільйонів доларів. Гордий і духово багатий українець, що відмовився бути матеріяльно бідним і залежним. Творець проєкту Міжнародного конкурсу з української мови, численних українознавчих студій у світових університетах, засновник Ліги українських меценатів. Про це та більше у студії Ірини Фаріон "Ген українців" – Петро Яцик.
    Сьомого липня 2021 року минуло 100 років, як у гірському селі Синьовидсько Вижнє Сколівського повіту у заможній селянській родині Дмитра та Марії Яциків народився первісток Петро, що став знаменитим канадським підприємцем українського походження, інтелектуалом та благодійником. З цього села вийшло й інше неоціненне багатство: понад 150 вояків УГА та Січових Стрільців. Тут були "Просвіта", "Пласт", "Сокіл", "Січ". Десятки пішли в ОУН, згодом понад 150 – в УПА. Водночас у селі культивували дух підприємництва, ремесла і торгівлі.

   Згадував про батька як неписьменного, а мама "мала за собою три класи, вміла читати й писати і, до речі, гарно співала. Сімох дітей виховала і якусь освіту дала" (далі: за книгою Михайла Слабошпицького. Українець, що відмовився бути бідним, с. 26). Навчався у місцевій школі, потому на сільськогосподарських та залізничних курсах. За німецької влади працював інспектором молочного господарства в Бережанах. Був дуже спостережливий, кмітливий, аналітичний. Зокрема вчився і у німців.

   Брав участь в бандерівському русі національної самооборони:

   "Мені пощастило тоді воювати за Україну так, що ніхто мене не зауважив" (с. 34). Згодом хотів служити в дивізії "Галичина" і спілкувався про це з повітовим німецьким керівником, який вразив його думкою:

"Ні, Україну ви тим не порятуєте. Хоч твої плани шляхетні, але вони нерозумні" (с. 39).

   Він сприйняв цю раціонально-практичну філософію: використати всі можливості, щоб вивищитися над пересічним рівнем суспільства. Мати, яку терзали запитаннями совєти, "гдє син бандіт", стоїчно мовчала. Він озвався до неї листом вже після кончини Сталіна, а відтак і приїхав...

   Улітку, 1945 року, усвідомлюючи катастрофу від перемоги московських окупантів, емігрує до Німеччини, де в Регенсбурзі вступає до Українського технічно-господарського інституту, спрагло вивчає англійську, німецьку та еспанську мови:

   "Маючи дещо з практики, що значить партизанка у відношенні до регулярної армії з танками, літаками, вишколом і організацією позицій, я зрозумів, що у відношенні сили, яку ми мали у 1944 році, можна було лише загинути, але нічого не вибороти ˂˃...як збережу себе живим, то вже матиму змогу щось зробити для справи, за яку можна лише віддати життя на рідних землях. Маючи тоді 23 роки, я вирішив піти за кордон..." (с. 41).

   1949 року виїздить до Канади, приземляючись літаком у Монреалі з "сімома доларами в кишені": 2 долари за таксі, 5 – за помешкання. Спершу робота в ресторані й вечірня школа французької мови. Саме тоді сформулював життєвий принцип: "Матиму лише те, що зроблю і зароблю" (с. 47).

   "Я поклав собі за мету зловити бідку за хвіст, доки молодий і міцний, а якщо ні, то постаріюся – і біда зловить мене. Тоді вже від неї не вирвуся. Треба вкластися в цей час" (с. 51)

   Перша справа – українська книгарня "Арка" в Торонті, за два роки меблевий магазин, потім – співвласник і власник ("Я викупився з "колгоспу", с. 71) будівельної фірми, що стала справою його життя і зробила його найбагатшою людиною Канади та найбагатшим українцем у світі в ті роки. Він надто добре знав, що найболючішою точкою українців є гроші:

   "Гроші – це лиш вимінний середник. Правдива й реальна вартість – то власна земля або якийсь вироблений на ній продукт. Ніхто нікому не дає грошей задарма, але коли маєте якусь справжню вартість, за неї можна одержати гроші" (с. 44).

Водночас він поділився своєю фомою успіху в будівельному бізнесі:

"...особливо в будівництві величезну ролю відіграють кредити. Кредити, базовані на довірі. А довіра здобувається тільки працею, чесністю, правдомовністю. Крутійство, несловність є запорукою неуспіху й кінцевої невдачі" (с. 74).

   1981 року Яциковому підприємству було чверть століття. З ним працювали фірми міжнародного рівня і значення.

                                                           Характер

   Був дуже різкий у висловлюваннях і гордий, проте з тих його гострих і пекучо правдивих висловлювань складається преточна мозаїка характеру українця, що може стати методичкою з вичавлення наших ментальних вад. Завжди називав речі своїми іменами і був максимально конкретний за ділових розмов. Пропонуємо три тези до роздумів:

"Не знаю, чому в нашій культурі пряма, щира й конкретна мова вважається грубою. Замість вичерпно доказати опонентові свою рацію і спільну для обох користь, наші люди часто вдаються до плетення улесливих словес, все блукають довкола справи, не говорять по суті і в той спосіб одразу ж підривають довіру до своїх чесних інтенцій" (с. 95).

   "А в житті народів не буває безпричинної любови чи жалю один до одного. Там усе жорстко й раціонально. Там є тільки конкретні інтереси й конкретні потреби. Так звані дружба й любов народів один до одного завжди корисливі. Не альтруїзм, а меркантилізм на цьому рівні править світом. Час би нам уже це затямити й подолати в собі ліниву наївність, витравити з себе печерний романтичний дух" (с. 138).

"Кожен виставляє себе перед іншими за найбільшого авторитета й не має жодної поваги чи бодай довіри до справжніх авторитетів" (с. 66)

                   ПРОЄКТИ, що народжені з його духового багатства:

"...бідність не може дати широкого оперативного простору для різних наших ініціятив – од політики й аж до культури й науки. Я вже не кажу, що в бідних і психологія дещо інша. Подекуди трохи деформована цією соціяльною особливістю" (с. 131).

1."Енциклопедія українознавства" за редакцією В. Кубійовича.

2. Заснував Центр дослідження історії України, одне із завдань якого від 1989 року – переклад "Історії України-Руси" М. Грушевського англійською мовою (15 млн. доларів пожертва на переклад). "Це стане для світу вікном в Україну. І ми засвідчимо йому, що українці – великий европейський народ з такою глибинною історією" (с. 166). Проєкт успішно завершено 2014 року.

3. Заснував українознавчі студії при провідних університетах світу: при Гарвардському, Торонтському, Альбертському, Колумбійському, Лондонському університетах та фінансував програми навчання студентів з України. Сума пожертв на ці інституції складає 16 млн. доларів.

4. Заснував Лігу українських меценатів, під егідою якої започаткував Міжнародний конкурс з української мови 24 травня 2001 року, що триває вже 20 років: "Ніщо і ніколи так не об'єднає українців, як рідне слово. І це дуже добре тямлять наші лукаві недруги – автори так званої мовної проблеми, фарисейськи підкинутої новітніми політичними технологами та іміджмейкерами для нашого розтривоженого сьогодення"

5. Видано монографії з історії України, економіки, політології, медицини, етнографії ("Український буквар", "Тисячоліття християнства в Україні", "Українські канадці" та ін.).

6. Організував та фінансував видання епохальної книги про український Голодомор Роберта Конквеста "Жнива скорботи" (1986) і залучив до цієї робити Джеймса Мейса (с. 170).

7. Очолив комітет оборони Івана Дем'янюка, якому приписували чужі злочини проти жидів і над яким чинили неправий суд: "...спочатку це була справа Дем'янюка, якого ніхто не знав, опісля вона стала справою українською (бо цього хотіли обвинувачі!), тепер ця справа нас усіх переросла й стала справою міжнародної справедливости" (с. 121).

Ці проєкти мали колосальне політичне значення в боротьбі зі світовими центрами російської культури.

   Востаннє Він був у Києві 27 травня 2001 року. А 1 листопада, якраз 22 роки тому, його не стало... "Могила не забрала від нас його життя та ім'я" (с. 245).

   Завершимо двома глибокими тезами від духово багатого Яцика, що відмовився бути матеріяльно бідним:

"Коли я впевнений, що маю рацію, – ніколи не поступлюся юрбі. Юрба здебільшого ніколи не думає. А якщо й подумає, то не про добро інституції, а про себе" (с. 71).

"Мене глибоко вразило мотто Кеннеді: не питай, що народ дасть тобі, а що ти даси народові, – і я прийняв його за напрямну свого життя" (с. 88).

Див. студію "Ген українців: Петро Яцик. https://www.youtube.com/watch?v=og4DqPgICZs&t=12s