Українська земля під загрозою: хімікати, сміття і байдужість

За матеріалами інтернет-видань 03.05.2025 146

Уявіть собі родючі чорноземи, що з покоління в покоління годували українські родини, перетворені на хімічну пустелю чи стихійне сміттєзвалище. Це не художній образ і не апокаліптична вигадка — це реальність, у якій живе частина України просто зараз. Псування земель стало одним із тих злочинів, які здійснюються поволі, майже непомітно, але завдають удару значно потужнішого, ніж здається на перший погляд.

Земля, яку нищать мовчки

Від Херсонської до Рівненської областей — повідомлення про несанкціоноване захоронення відходів, витоки агрохімії або складування будівельного сміття надходять майже щотижня. Проте лише одиниці з цих випадків доходять до реального розслідування і, тим більше, вироку суду.

За оцінками Державної екологічної інспекції, станом на кінець 2024 року в Україні зафіксовано понад 30 тисяч несанкціонованих сміттєзвалищ, частина з яких розташована на сільськогосподарських землях. Внаслідок недбалості, халатності або банального розрахунку відбувається деградація ґрунтів, яка може бути незворотною.

Правова рамка, що існує, але не завжди діє

На папері в Україні діє чітка нормативна база, яка мала б захищати землю від забруднення:

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» гарантує збереження екосистем;
Закон «Про відходи» (у старій та новій редакції — після реформи 2023 року) передбачає правила поводження з усіма видами сміття;
Стаття 239 Кримінального кодексу України передбачає до 5 років позбавлення волі за псування або забруднення земель.
Однак, на практиці ця правова система часто не працює. Причини — від формального підходу екологічних служб до небажання органів місцевої влади «виносити сміття з хати» у буквальному сенсі.

Судова практика: рідкісна, але зрушення є

Попри пасивність системи, позитивні прецеденти з’являються. Наприклад, у справі №922/2513/17, яка дійшла до Верховного Суду, суд підтвердив право громадської організації представляти інтереси постраждалих у справі про екологічні порушення. Це рішення стало свого роду дороговказом для громадянського суспільства: боротися можна й потрібно, навіть у такій складній сфері.

Є також приклади ефективного використання Методики визначення розміру шкоди, заподіяної забрудненням земель, затвердженої ще в 1997 році. Хоча її положення потребують актуалізації, вона часто є єдиною базою для стягнення реальної шкоди з порушників.

Що відбувається на місцях?

На практиці часто стикаємося з типовою ситуацією: на околиці села або поблизу невеликого містечка з’являється купа сміття. Спочатку — залишки будматеріалів, згодом — побутові відходи, а далі — промислові хімікати невідомого походження. Власник землі або орган місцевого самоврядування не реагує або обмежується формальною відпискою. Активісти викликають поліцію, поліція — екоінспекцію, а та виписує штраф у 1700 грн за «незначне порушення». Справу закрито.

І це — реальність, яку підтверджують журналістські розслідування про масові нелегальні звалища, наприклад, у Київській, Львівській, Одеській областях. У багатьох випадках вивезення сміття здійснюють ті ж самі компанії, що виграють тендери на благоустрій. Орендарі земель сільгосппризначення, у свою чергу, іноді самі сприяють "захороненню" проблеми прямо на полі.

Чому ми це терпимо?

Можливо, через слабку екологічну свідомість. Можливо, через те, що землю в нас часто сприймають не як джерело життя, а як об’єкт для експлуатації. Але відповідь набагато глибша: відсутність персональної відповідальності, системного моніторингу і громадського контролю створює вакуум, у який легко потрапляє будь-який правопорушник.

Що можна змінити вже зараз?

Цифровізація контролю. Впровадження відкритих карт несанкціонованих звалищ, інтегрованих із геокадастром, дозволить бачити порушення в режимі реального часу.
Зміна підходів до штрафів. В ЄС екологічні збитки часто оцінюються в сотні тисяч євро. Україні час запровадити економічну відповідальність, яка болітиме не лише морально.
Освітні кампанії для громад. Прості речі — інфографіки, відео, зустрічі у школах та ОТГ — формують екологічну культуру з дитинства.
Підтримка місцевих ініціатив. Громадським організаціям та активістам варто допомагати юридично і ресурсно. Бо без тиску «знизу» зрушень «зверху» не буде.

Підсумки

Земля — не лише гектари на папері. Це – основа нашої ідентичності, нашого хліба, нашої незалежності. І кожна пляма масла, купа будівельного сміття чи бочка з хімією — це не лише пляма на полі, а й пляма на сумлінні кожного, хто міг, але не зупинив.

Якщо ми хочемо залишити наступним поколінням не карту стихійних сміттєзвалищ, а здорову землю, діяти потрібно вже сьогодні. І не лише державі — кожному з нас.

Примітка: Для детального ознайомлення з нормативно-правовими актами та судовою практикою рекомендується звернутися до офіційних джерел, таких як Верховна Рада України, Верховний Суд України та інші відповідні установи.

Посилання на деякі джерела: