У січні день добавлятиметься, буде веселіше, - комвзводу Тетяна Чорновол
За матеріалами інтернет-видань
26.12.2024
137
Завжди ненавиділа грудень. Я цей місяць викреслюю із життя кожен рік. Мене морально вбиває скорочення світового дня. Ось, в січні сонце починає додавати, життя, як народжується. А грудень мряка-срака. От би засинати в грудні, як ведмідь в барлозі...
Тетяна Чорновол, старший лейтенант ЗСУ, командир взводу, сторінка ФБ.
Ех, бійся своїх бажань... Весь цьогорічний грудень, я справді, як ведмідь в барлозі: в темний підвал на вогневу позицію «Стугни» я прибула восени, а вже скоро Новий рік. Для мене це рекорд перебування на позиції.
Чому так вийшло? Загроза наступу на нашій ділянці фронту. А наступ це саме той момент, коли «Стугни» популярні. Їх у мене дві на дальності одна від іншої- дві години автомобільного раллі полями. І загроза спочатку була в одній місцині, потім командування вирішило, що інший край небезпечніший, то я в пожежному порядку з одним рюкзаком здійснювала терміновий марш з одного подвалу в інший. Чому я? Дуже зараз відповідальний момент для ПТРК, а хвороби своїх двох стареньких «Стугн» я знаю найкраще, плюс у мене найбільший досвід у взводі стріляти в умовах поганої видимості. А наступи прямо пропорційно прив’язані до поганої видимості.
Тому я, як один ведмідь на дві барлоги. Барлоги дві, а одежа одна - осіння, вже мені, як шкура. В ній же і сплю, бо холодно. Лише тиждень тому хлопці привезли змінну... Бо заїжджати на позиції треба зараз якомога рідше. Справа не лише в небезпеці логістики - безвідповідально засвітити позицію, в умовах загрози наступу, ми ж бо на прямій видимості ворога. Дай хоч натяк, де ти - розстріляють «Стугну» артою. (Тут додаю відео, яка вразлива «Стугна», і як я за неї переживаю під час ворожої артпідготовки).
А ще щастя: вчора був туман, можна було вилізти з підвалу і провести в руїнах сусідньої хати розкопки, і таки я знайшла, що шукала – фєн, а також шампунь і бальзам для волосся і кілька книжок. Але головне це був фєн. Тепер я тішуся тим, що гарна... З води і роси. В прямому сенсі слова – збирала з даху росяну воду, щоб помитися. Милася у ванній кімнаті, яка одна в будинку лишилася герметична. Щоб в ній стало хоч трохи тепліше ніж на вулиці, здогадалася спочатку там посмажити картоплю, у нас переносний газовий балон-комфорка на 8 літрів....
Погано лише одне - постійна ніч, бо лише тьмяне штучне освітлення в наших підвалах.
Першу половину свого терміну я хоча б літала, бо на одній з позицій «Стугни» у нас одночасно і позиція ФПВ. Отож там я регулярно бачила небо... в проекції на шлем ефпівішніка. І ще, бонус, мені, як пілоту, допоки я лечу у мене є кілька хвилин, щоб побачити прекрасний зовнішній світ акварельним оком ФПВ.
При чому не завжди треба літати над руїнами чи смітником окопних укриттів, інколи я з естетичною насолодою лечу над лісом, над ніжно зеленими верхівками сосон, низько-низько повільно, рахуючи голочки, лечу... щоб спалити дерева, розсіюючи термітну суміш.
На іншій позиції, коли сонячний день я обов’язково підіймаюся на горище в надвечір’я, сідаю біля пролому від міни в промені сонячного зайчика, надивлююсь, ловлю вітамін Д і вигукую зачудовано: «Яка краса». Гра світла в руїнах з чорними скелетами дерев це тутешня краса.
У нас в підвалі ( в обох підвалах) добре, затишно, облаштовано так, що ви би сказали, так не буває. Один з підвалів завішаний килимами і все виглядає, як східна казка, як печера Тані-баби. Тільки завжди в підвалі ніч, вологість і холод, якщо не працює дизельний обігрівач, а дизель треба економити. Проте я лежу в спальнику і говорю собі, що я щаслива. Я зігрілася і мені зручно і я можу поспати. На війні насправді починаєш цінувати і буди щасливою від простих речей. Від можливості просто поспати...
Або прокинутися і чути, як мирно і солодко сплять побратими, приємно, що з усіма твоїми все добре.
А, коли лягаю, хай мені дуже рано вставати на чергування, я не ображаюся на життя, а навпаки, себе радую тим, що скоро мені пити ранкову каву. Я засинаю, уявляючи, як о 4.30 прокинусь, піду заварювати каву в турці, трясучись від холоду і аромату, додам молоко і мед (я намагаюся, щоб у мене на позиції завжди були ці предмети розкоші ), а далі стрибну назад в тепло спальника, щоб сьорбати її гарячу, маленькими ковточками і читати фейсбук, сповна відчуваючи себе найщасливішою людиною у світі, бо в мене в запасі ще півгодини релаксу до чергування під час якого може початися атака, але не раніше шостої. А поки я можу розслабитися і попідглядати, як марудно живе зовнішній світ, і як там всі даремно страждають з волі одного злого карлика.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ