Великдень мертвих

Всі ми знаємо, що у першу неділю після Пасхи  - Антипасха, або Великдень мертвих.
Люди намагаються пом'янути своїх спочилих родичів, принести на їх могилки ритуальну їжу, живі квіти і поговорити з ріднею, чи все у них добре на тім світі.

Давно мені розповідала одна знана науковиця, яка вивчала тему воскресіння померлих, що вони дуже відчувають наше ставлення. І саме від нього залежить їх тамтешній спокій.  Улюблена бабця наснилася їй в темній кімнаті і жалілася, що морок  вишивати їй не дає (а вона майстринею при житті була). І все просила :"Ввімкни світло". Пані Алла сходила в церкву, поставила свічку, замовила молитви, роздала подаяніє, сусідці віднесла нове куплене полотенце з цукерками і заспокоїлася. Ніби  правильно пошанувала. Через кілька днів прийшла уві сні до неї  бабця, усміхається, як сонечко, і сидить на світлій веранді  - вишиває рушника. Цю історію жінка  навела мені, як приклад чути своїх пращурів і опікуватися ними, особливо у їхні дні.
На Придніпров'ї старі люди на поминки варили коливо (різновид куті) і його несли на гробки. Або прямо на сільському цвинтарі влаштовували "кухню" і варили смачну кашу. Ці спомини виринають  ще з дитинства, коли на кладовищі ставили довгі столи, всі зносили наїдки, насипали з великого казана в залізні мисочки духм'яну кашу і за спільним столом згадували своїх померлих родичів. 

Варене зерно або  каша уособлювали неперервність Роду (мабуть, тому що зернина до зернини зліплюються при варінні). І ніякі м'ясні страви, напої , як ми нині несемо на гробки, в давнину не допускалися. Вважалося, що померлий може їсти тільки кашу. Це теж з досліджень пані Алли.

А от на Поліссі коливо - це поминальний солодкий горошок. Про це пише у ФБ письменниця Ірина Баковецька.

Хоча і він, погодьтеся, схожий в купі на крупні зернини. За словами Ірини Баковецької, в її краях теж на могилах залишали багато гостинців для померлих - крашанки, цукерки, коливо.

"Така традиція збереглася ще із дохристиянських часів - це елемент справляння тризни, під час якої живі обідали уявно із померлими. Зараз на Поліссі мало де їдять на могилках - хіба споживають коливо, але лишають їжу для померлих. Потім ідуть додому і поминають померлих за обідом. Тобто, споживають їжу паралельно. Ми теж сьогодні вдома у мами поминали коливом за обідом діда Віктора, бабу Ніну, бабу Маринку і весь Род... Я можу науково проаналізувати кожен елемент такого обряду, але відтворюю його свідомо, бо так робить моя мама, робила баба Ніна, а  її так вчила баба Маринка... Мої дівчатка теж поминають, бо в цьому єдність роду... Можна не їхати на провідну неділю сотні кілометрів до могил рідні, а згадати вдома, але ж люди їдуть! Бо відчувають потребу єднання з родом... Живими і мертвими...
Бо це глибше, ніж просто пам'ять і масштабніше, ніж рокове свято!" - зазначила письменниця.

Я теж сьогодні провідала померлого батька, коливо не варила, а одвезла йому крашанки, пасочку, цукерки. Він любив солодке... особливо в останні дні. І вино для нього віддала людям з ближньої могилки на "пом'януть".  Хоча, на думку пані Алли, цього робити не можна. Але послухала своє серце.
А ще посадила вічнозелену деревину, щоб росла біля батька, кучерявилася і нагадувала, що мої кучері - це його...