«Екватор війни минув». Про задуману ЗСУ «м'ясорубку» і брехню рф, яку розуміє навіть дуже тупий росіянин — інтерв'ю NV з Євгеном Диким 

   Ветеран, екскомандир роти батальйону Айдар Євген Дикий, порівнюючи війну росії проти України з Другою світовою, каже, що до травня 1945 року ще «ого-го», але екватор конфлікту вже минув і ми зараз знаходимося на етапі глибокого 1943-го.

Що це означає, яких успіхів ЗСУ досягли у своєму настпі і що задумав український Генштаб, Дикий розповів в інтерв'ю Radio NV.

— З Бахмута почнемо. Місто, на якому надірвалася російська військова машина. Поклали неміряно «м’яса», здобутки можна назвати пірровою перемогою. І, як на мене, зрештою це призвело до бунту ватажка ПВК вагнер пригожина, який, я так думаю, не останній в росії. Почнемо зі східного напрямку. Що ти там бачиш?

— Я там бачу «м’ясорубку», в якій перемелюються російські резерви і перемелюються поки що, тьху-тьху-тьху, дуже успішно.

   Загалом Бахмут став для росіян пасткою. По-перше, це була та піррова перемога, яка коштувала їм задорого. При всій повазі до прекрасного міста Бахмут, якого, на жаль, більше не існує, вони повністю знищили його в ході свого наступу; воно не вартувало, навіть із їхнього погляду, тих приблизно 100 тисяч людей, яких вони там поклали. А там їхні втрати оцінюються загалом не менше, ніж у 100 тисяч, із них не менше 20 тисяч убитими, а за деякими оцінками, близько 40 тисяч убитими.

10 місяців страшних кривавих боїв у стилі навіть не Другої, а, ймовірніше, Першої світової війни. За 10 місяців і 100 тисяч жертв вони взяли руїни міста, яке до війни мало населення 70 тисяч.

   Але оскільки це їх… Це дійсно абсолютно ідеальний приклад піррової перемоги — тієї, яка обходиться настільки дорого, що фактично стає поразкою. І саме на цьому вони видихлись і зупинились. Та оскільки перед тим вони вже теж видихлись і зупинились, і Бахмут став першим українським більш-менш значущим містом, яке вони окупували після липня минулого року (здається, 7 липня минулого року вони взяли Лисичанськ і з того часу в них не було жодного подібного трофею), нарешті вони таки дотиснули руїни від Бахмута, поставили на руїні триколор, заявили, що тепер ці руїни називаються не Бахмут, а «Артемовск». «Взятие Артемовска» стало єдиною їхньою дуже умовною перемогою за цілий рік.

   І після цього їм взяти і повернути його нам за якихось пару місяців… З погляду військового — нічого страшного, а з пропагандистського — це провал просто повний.

   Якщо навіть той же «героический Артемовск», довкола якого мінімум півроку танцювала вся їхня пропагандистська машина, вони не здатні утримати — це, звичайно, навіть для цього «глибинного узького» [народу] буде великим показником: на що ж вони тоді взагалі здатні?