«Вставай, страна огромная» чи «Повстань, повстань, народе мій»?

Ніхто не перечить, що у 1941 р. пісня «Вставай, страна огромная,
вставай на смертный бой» - і далі «С фашистской силой темною, С проклятою
ордой» - зіграла в Радянському Союзі неймовірну мобілізуючу роль на ту
війну. Її слова сповна наче написав Василь Лебедєв-Кумач, а музику буцімто           Олександр Александров. Але ось вслухайтеся у слова іншої суто україномовної пісні:

"Вже день і йде народної

Розплати кари час.

Немає сили жодної

Щоб стримувала нас!»

І далі
"Ми йдем у бій із ворогом,

Полками орд чудних.

Ми віримо, що зможемо
Звільнити край від них!»
І кінцівка геть рішуча:

«Не нам неволя й панщина,

Й імперськая тюрма!
Б”ємось проти кремлівського

Московського ярма!»
Чи не вловлюєте ви, що слова ці явно лягають і на мелодію знаменитої
пісні 1941 року? А це дійсно так і є. Тільки в україномовній пісні інший
рефрен:

«Повстань, повстань, народе мій,

Берись за зброю вмить,

Іде війна народная,

Священний бій кипить!

Повстань, повстань народе мій!

Берись за зброю вмить!

Нехай під окупантами

Завжди земля горить!»
Але тут яка дивовижа: пісня «Повстань, повстань, народе мій» вперше
залунала у наших придніпровських степах ще у 1919-20 роках – в оті буремні роки
так званої громадянської, а насправді загарбницької з боку московії війни. Повернув нам цю пісню ще більше тридцяти літ тому відомий український кобзар Тарас Силенко. Він прийшов до висновку, що її і слова, і музика народні. Тобто що хвацький Лебедєв-Кумач
вчинив по суті «винахідливий» плагіат – запозичив зміст і дух бунтівної
української пісні, те й інше поклав в основу свого ніби поетичного твору. А от
російський композитор Олександр Александров до музики
взагалі ніякого не мав відношення. Привласнив чужу.
І уже в наші дні знаний український письменник, автор відомих у
Європі романів та кіносценаріїв Юрій Андрухович, погодившись, що слова та
музика пісні «Повстань, повстань, народе мій» народні, повідомив наступне:
виник цей патріотичний гімн на Січеславщині у 30-тисячній дивізії
криворізьких козаків Степової повстанської армії. Очолював дивізію
Костянтин Пестушенко, який увійшов в історію і як отаман повстанців Кость
Степовий-Блакитний. Він народився у селі Ганнівка Криворізького району.
Спершу очолював 20-тисячну Середньодніпровську групу повстанців, яка
підпорядковувалася армії Нестора Махна. Але потім обрав за краще діяти
самостійно і став командиром Степової визвольної дивізії, яка боролася з
більшовицьким режимом партизанськими методами. Його козаки з піснею

«Повстань, повстань, народе мій» і йшли у бій проти московських
поневолювачів.
Дуже доречно, погодьтеся, Юрій Андрухович повідав нам про це. Пісня
явно прислужиться й сьогодні дати нищівний відпір окупантам. Тим паче, що
вніс своє доповнення у текст, закликавши до перемоги воювати «З
рашистськой  силой темною, із путінськой ордой». А стосовно того, що дикий «руській
мір» украв ще й пісню у нас, так хіба це єдиний випадок? Виявляється, їх
вистачає з лишком. Приміром ледве не наввипередки Надєжда Кадишева та
Наташа Корольова співають «Вот кто-то с горочки спустился», приписуючи
московським авторам. Насправді це переспів українського романсу ще
позаминулого століття «В саду осіннім айстри білі»!