За загальним правилом правочини потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або за домовленістю сторін. Тобто, якщо договір не підлягає нотаріальному посвідченню, то його все одно можна посвідчити нотаріально за бажанням фізичної або юридичної особи. Про це повідомляє Земельний фонд України, пише agronews.ua.

Відповідно до ч.4 ст.209 ЦКУ нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Законодавством встановлений чіткий перелік договорів, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. У разі недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).

До таких договорів, зокрема, відносять:

• Договір купівлі-продажу та міни земельної ділянки;
• Договір дарування земельної ділянки;
• Договір довічного утримання;
• Договір про виділення в натурі частки з нерухомого сумісного майна;
• Договір про поділ нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності та спільній сумісній власності;
• Договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти;
• Договір управління нерухомим майном;
• Договір застави.

Нагадуємо, що договір оренди земельної ділянки, а також суборенди, емфітевзису, суперфіцію не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Також зміна договору здійснюється в тій самій формі, що й сам договір, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Іншими словами, якщо договір був посвідчений нотаріально, то і додаткову угоду до цього договору потрібно посвідчити в нотаріуса.