Який чай любив Тарас Шевченко?

21 травня – Міжнародний день чаю. Це неофіційне свято відзначається з 2019 р. з ініціативи Організації Об’єднаних Націй. Раніше, з 2004-2005 рр. це свято відзначали 15 грудня у країнах-виробниках чаю: Індії, Шрі-Ланки, Непалі, Кенії, Танзанії та ін. Про це пише Хортиця Національний заповідник.
Йдеться про те, що у давнину люди споживали відвари трав та гілочок дерев, узвари із сухофруктів. Згодом наприкінці ХVII ст. на українських теренах з’явився чай. А вже у першій чверті XVIII ст. Україна стала транзитною територією, через яку чай вивозився в країни Європи.
Спочатку чай вважали лікарським засобом від головного болю, кашлю, а найчастіше, як основу для розведення ліків. Наприкінці ХVIII ст. напій перейшов у розряд тонізуючих.

Історик М. Яременко відзначав, що чай був дорогим задоволенням й коштував 2,5 руб. за фунт (400 г), що дорівнює ціні п’яти добре вгодованих свиней. Одним з перших оцінило цей напій духовенство. Софійський ієромонах Рафаїл, перебуваючи на Запорозькій Січі у 1764 р., писав: «…чаю хотя купіть, хотя так пришліть, бо нігде в нас достать». Вочевидь, що чай він вважав необхідним повсякденним напоєм. У відповідь на Січ передали не лише «…от всей братіи…полфунта чаю», а ще й «головку сахару».
Трохи згодом чай почала пити і козацька старшина. Про повсякденне споживання чаю різних сортів у своїх щоденниках згадують, зокрема, генеральний хорунжий Микола Ханенко та представник давнього старшинського роду Яків Маркович.

У ХІХ ст. чай став повсякденним загальновживаним напоєм. Чаювати стало «модно». Через високу ціну вживання чаю було ознакою престижу, найбільш поважних гостей у заможних родинах обов’язково пригощали чаєм. Напій пили багаті міщани на свята. Знавець українського побуту письменник І. Нечуй-Левицький писав, що на ярмарку в Богуславі за «трохи не повний віз мішків з борошном» можна було придбати «одну голову сахару та один фунт чаю». Бідніші верстви населення задовольнялися «цегляним» (пресованим) чаєм значно нижчої якості, а найбідніші «чаювали» трав’яними та ягідними відварами.

Великим поціновувачем чаю був і Т. Шевченко. Напій не просто подобався поету, а й допомагав йому творити, як свідчать рядки його спогадів: «…Мідний чайник, який робиться необхідним для мого журналу, як журнал для мене. Без чайника, або без чаю, я якось ліниво, бувало, брався за се рукоділля. Тепер же, ледве встигну налити в стакан чаю, як перо саме проситься в руку». Про емоції від чаювання з Кобзарем писали сучасники. Зі спогадів М. Костомарова: «Довгі вечори просиджували ми влітку на Хрещатику в саду за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови і спори. Шевченко випивав стакан за стаканом із словами: «А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!» Польський письменник Ю. Беліна-Кенджицький згадував, з яким завзяттям поет міг роздмухувати звичайний самовар : «… скинувши безцеремонно чобіт, повернув його халявою до труби самовара,… зробив з неї щось подібне до міха. Дмухав так завзято, що аж іскри зі споду сипались». О. Афанасьєв-Чужбинський згадував: «Раз якось восени, п’ючи чай на селі, Тарас почав розказувати своє минуле життя, розказував до світу…». Письменник М. Лєсков, який відвідав Кобзаря незадовго до смерті, писав, що в скромному помешканні поета: «…біля ліжка … простенький столик, на якому завжди стояв графин з водою, рукомийник і скромний чайний прибор». Історик О. Лазаревський відзначав: «За півгодини до смерті Тарас Григорович випив свою останню склянку чаю з вершками».

Серед спадщини Великого Кобзаря і рецепт чаю з ромом: заварити чай у чашці чи склянці для гарячих напоїв, додати ром та мед (або цукор) за смаком, покласти паличку кориці, подавати обов’язково гарячим.

Сьогодні важко уявити своє життя без чаювання. Українці п'ють чай вдвічі більше за каву. Але не всі знають, що Україна також має свої чайні плантації, які були закладені майже 70 років тому неподалік від Мукачева на Закарпатті. На той час на них збирали по 2,5 т високоякісного чаю на рік, але згодом, про чай забули. Лише нещодавно група селекціонерів-ентузіастів зуміла відновити найбільшу чайну плантацію «Жорніна».