З любов'ю про проліску
За матеріалами інтернет-видань
30.03.2024
420
Петро Чегорка, редактор еколого-краєзнавчого часопису "Свята справа ХХІ", сторінка ФБ.
В пору цвітіння пролісків згадався допис дворічної давності. Є в часопису «Свята справа-ХХІ» рубрика «З любов’ю» (зазвичай на третій сторінці обкладинки), в якій автори освідчуються в персоніфікованій любові до Природи, описуючи конкретну рослину чи тварину. Якось запропонував написати про проліску своєму другу – шанувальнику природи з Вишневого, що під П’ятихатками, Олександру Стецьку. Він написав, начебто про проліску, а загалом про життя… – справжній вірш у прозі…
З ЛЮБОВ’Ю ПРО ПРОЛІСКУ
Пам’ять про дитинство як старий альбом з фотографіями – деякі потьмяніли, деякі пожовкли, а деякі зовсім десь поділись, тільки пусті паперові кутнички та краплі клею на сторінках. Але деякі лишились такими ж чіткими, як нові. Тільки немає на них слідів ніяких фотошопів, пейджмекерів чи іншого рукоблуддя. На них неприкрашені факти його величності Життя. Найбільше в пам’яті моїй дитячій чомусь зміни пір року лишились. Особливо прихід зими і весни. Вже в лютому в альбомах для малювання за допомогою наслиненого олівця пробивалась зелена трава, та розквітали проліски кольору найсинішого неба, а в гранчаку на вікні розпускались гілочки верболозу та чорної смородини, наче магічні атрибути для закликання весни.
Не знаю, як у кого, у кожного, мабуть, по-своєму, але мене завжди напровесні непокоїло кілька питань: чи зацвітуть проліски до 8 Березня, чи свисне «гаврах» на Явдоху, чи не взіваю я перші підсніжники і чи пустять мене по проліски самого. І яке ж то було щастя, коли ввечері відчинялись двері, заходив батько після роботи з хату, а в міцних натруджених руках сільського тракториста був не гостинець «від зайчика», а букетик справжніх пролісків! На коротеньких ніжках, які ледве трималися в неглибокій склянці, з салатовими листочками, блакитними дзвониками квіточок і з запахом справжньої весни.
Цей запах заставляв серце калататись, подих перехоплювало, а мрії линули у далекі світи – аж у Стінки (так називали ми байрак за селом) чи на Рибалову балку, чи ще куди-небудь у незвідані далі.
Повертаюсь з друзями додому з подорожі в балку. В кишенях скарби: грудочка зеленого моху, кольорове скельце, складаний ніж, свисток з кленової гілки, німецький і «наш» патрони, пір’їна з лебедя, хвіст з лисиці, який чомусь лежав без діла на пагорбі. В одній руці палиця – від вовків і тхорів відбиватись, а в другій – букетик пролісків, що аж очі вбирає своїм кольором. А в очах тих дитячих – радість, і в очах тих дитячих – щастя.
Помітив уже давно, що з появою знань притуплюються почуття. Тепер я знаю, що проліска сибірська – рослина з родини Лілейних, має скількись-там доль оцвітини і ланцетні листки з паралельним жилкуванням. І цвітуть вони недовго, бо ефемероїди, а більшу частину року проводять під землею в стадії цибулини. А тоді, в дитинстві, це була Проліска, яка разом з крокусами-підсніжниками-просерениками та ще з шпаками, жайворонками, журавлями віщувала прихід весни. Яка була символом міцності, витривалості, незламності, але водночас і ніжності та беззахисності.
Пройшло багато років. Немає Стінків – поглинув відвал кар’єра. І батька немає – пішов у Вічність. Але є пам’ять, і є проліски. Так само, як і багато років тому, вони пробиваються з-під снігу по гайках, балках і перелісках, по старих садках і квітниках біля селянських хат. Пробиваються, щоб сповістити про прихід весни, про те, що наступило нове коло у вічному коловороті життя...
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ