«За які ж гріхи нам випала така доля?», - Олесь Гончар

З ФБ - сторінки Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков

 

 

«Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..»

Сьогодні День пам’яті чудового українського письменника Олеся Гончара. Давайте з цього приводу пригадаємо кілька цікавих фактів про нього:

1. Народився Олександр Біличенко – а саме таке справжнє ім’я письменника – 3 квітня 1918 року у селі Ломівка (зараз – район міста Дніпра). Коли хлопцю було всього 3 роки, померла його мати. Малого Олександра виховували бабуся та дідусь. При вступі у школу його записали як Олеся Гончара. Прізвище Гончар мали бабуся та дідусь, а Олесем хлопця назвали. Бо у класі вже був Сашко.

2. Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Якщо попрацювати зранку не виходило, він журився: «Ляснув день». Першою досконалою роботою письменника вважають роман «Прапоронсці», який писав три роки, повернувшись з фронту.

3. У 1968 році було опубліковано відомий роман «Собор». Книжку швидко розкупили та прочитали мільйони читачів, які високо оцінили цей твір і прагнення його позитивних героїв захистити і зберегти як побудований ще в добу козаччини собор на Придніпров’ї, так і «собори людських душ». Перші рецензії на роман були схвальні, та невдовзі комуністична система розпочала нещадну критику і твір вилучили з літературного процесу на два десятиліття. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика символом інакодумства.

4. «Собор» міг отримати Нобелівську премію з літератури. Щонайменше, твір кілька разів намагалися висунути на премію і ходили чутки, що його врешті розглядають.. Утім, Олесь Гончар помер у 1995 році, так і не дочекавшись цієї події.

5. В житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна Гончар-Біличенко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом. Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, — мужня жінка, вона ніколи не скиглина, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною особистістю, за що й припала до серця юного письменника.

6. Після хвилі арештів української інтелігенції, Гончар написав у щоденнику: «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші геній нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?»

7. Олесь Гончар надзвичайно страждав від радянської цензури. Наприклад, роман «Подорож до Мадонни» вийшов під іншою назвою – «Твоя зоря». Усе тому, що керівництво було впевнено, що є лише одна дорога – до комунізму, а не до якоїсь там Мадонни. Довідавшись про це, Гончар згадав сумну історію із «Собором» і мусив змінити назву. Усе життя за Олесем пильно спостерігали спецслужби.

Вічна пам’ять справжньому українському таланту!