Земля дає все і все забирає

З давніх - давен українці свято вірили у культ землі. Колись вони вважали, що земля, мов  яєчний жовток у білку, плаває у воді.  Пізніше  змінювалося життя, і переважила думка, що нібито Бог створив  землю з ґрунту і піску, принесеного з моря.
Усі ці легенди придумані нашими пращурами задля усвідомлення важливості бути на цій землі. Вона і тоді залишалася святою,  і нині. Хоч і серед окремих людей.

На Поділлі існував звичай, коли людина клялась, набираючи в рот землі. У інших широтах тримали грудку землі на голові і обіцяли комусь щось: така найміцніша клятва дійшла до нас. Грудочку землі обов'язково везли з собою в походи козаки, що теж вважалося доброю прикметою повернення додому.
Бити землю чи без потреби копати було гріхом.
Культ землі був настільки сильним, що нею  лікували рани і опіки.

"Мій дід мені розповідав випадок, коли людину, в яку вдарила блискавка, щоб урятувати, обкопували землею, щоб удар блискавки пішов в землю з людини. А бабуся казала, що колись люди,які були втомлені роботою, щоб вигнати втому з тіла, горілиць лягали на землю і через деякий час ставали до праці, набравшись сили від матері - землиці.
«Земля дає все і все забирає» - говорили стародавні орачі.
«Земля - наша мати, всіх годує і пестить» - стверджували їхні нащадки.
«Хто на землі сидить, той не впаде – вчили селяни своїх дітей. – Не випускайте землі з рук, тримайтеся міцно за неї – вона єдина вас не зрадить».

Залишилися нам у спадок і жертвоприношення землі. Зокрема,  після Великодня яйця крашанки або шкаралупу з освячених яєць, свячений хліб закопували у першу ріллю. Це було своєрідною жертвою землі і  запорукою гарного урожаю. Цей звичай зберігся в деяких селах регіонів України і також Дніпропетровщини.

Підготовлено за матеріалами культурно - просвітницького журналу "Спадок".