ЖИТТЯ ГРОМАД: РОЗВИТОК ТІЛЬКИ ТАМ, ДЕ НЕ ЧЕКАЮТЬ З МОРЯ ПОГОДИ

Самоврядування  - Віталій НАЗАРЕНКО  (Чернігівська область)

У села Новгород-Сіверської громади прокладають водогін. У чотирьох старостатах та п’ятнадцяти населених пунктах замінюють старі металеві труби на сучасні пластикові, оновлюють обладнання у приямках, ставлять водонапірні вежі. Це потужний проєкт на десятки мільйонів гривень, який втілюється за допомоги закордонних благодійників.

ЗАСТУПНИК міського голови Сергій Йожиков демонструє карту водогону, яку розробили представники європейської гуманітарної організації АCTED. «Тут узагальнено інформацію про всю систему, виокремлено ризики, які можуть позначатися на якості води, проведено рекогностування наявних її джерел», — пояснює серйозність підходу посадовець.

— Ми вирішили прокласти водогін саме до цієї групи сіл, — додає міський голова Людмила Ткаченко. — Загалом чотири старостинські округи — Горбівський, Дігтярівський, Команський та Кудлаївський охоплюють 15 населених пунктів, які обслуговує комунальне підприємство «Горбівське». Це найспокійніша і густонаселена територія, до того ж там проживає найбільше внутрішньо переміщених осіб.

Ходом реалізації проєкту у прикордонній громаді задоволені. Кажуть, власними силами не потягнули б, і радіють тому, що воду людям подаватимуть справді хорошу. «В Європі дуже жорсткі вимоги, і вони підтягують нас до покращання якості, контролю та експлуатаційних характеристик, — каже Сергій Йожиков. — Ми вельми задоволені цим проєктом».

Старт робіт припав на Команський старостат, де проклали понад 2,5 кілометра нової мережі. «Донори надали нам абсолютно все: труби, запірну арматуру, фітинги, апарат для спаювання… Навіть 900 літрів солярки виділили, щоб екскаватор, який нашій громаді передали за програмою DOBRE, міг повноцінно працювати, — додає Людмила Ткаченко. — Співучасть громади — робочою силою. Із цим проблем нема, наші комунальники працюють як слід».

Те, що справа ця важлива для населених пунктів, свідчать відгуки людей. Наприклад, у селі Дробишів водогін хоч і був, але геодезію виконали неправильно, тож потужностей робочої вежі не вистачало, аби вода йшла з нормальним тиском до всіх споживачів. Коли проклали по-новому систему постачання, проблема зникла. Багатьом людям воду взагалі провели вперше.

Утім, без труднощів усе ж не обходиться. Річ у тому, що утримання інфраструктури є збитковим. Нинішня ціна для споживачів — близько 40 гривень за один кубічний метр води — не покриває всіх витрат, тож комунальні підприємства є дотаційними. «У КП «Горбівське», приміром, після підняття промислового тарифу на електро­енергію вартість куба має становити 78 гривень. Половину цих витрат ми беремо на себе», — деталізує Людмила Ткаченко.

Наразі в Команському старостаті основні роботи виконані, й комунальники перейшли в населені пункти Горбівського.

— У Горбовому плануємо замінити водонапірну башту, бо до частини села через слабкий тиск вода також не доходить, — ділиться планами Сергій Йожиков. — Нова буде на 6 метрів вище, ніж стара.

По всіх 15 селах мають переобладнати приямки свердловин — котловани, де встановлено насосне обладнання. Ці споруди більше схожі на халабуди, ніж на технічні приміщення. Відтак буде повністю реорганізовано шість об’єктів. «Також замінять насоси, бо старі на 6 кВт споживають дуже багато електроенергії, — говорить Сергій Йожиков. — Поставлять сучасні італійські на три кіловати, виробничі потужності яких будуть такі ж самі». Таким чином, за його словами, енергоспоживання зменшиться удвічі, а це додаткова економія для бюджету.

Проєкт, який уже встигли назвати «водяною революцією», охоплює поки що частину громади. Хоча, зазначають її керівники, не завадило б замінити водогони і в самому Новгороді-Сіверському. «У місті є труби 1902 року, — каже Людмила Ткаченко. — Вони дерев’яні і прокладені в центральній частині. Усе це потрібно замінювати».

Подача високоякісної питної води в села — це чи не найпотужніший проєкт цього року. Є і менші за масштабами, але такі ж актуальні, як-от, скажімо, ремонти укриттів, що здійснюються також у взаємодії з донорами. Вони надали громаді підмітальну машину та коток. «Ми вже стали такою собі маленькою дорожньою організацією, — усміхається Людмила Ткаченко. — Деякі вулиці не ремонтували по 20 років, а ми грейдеруємо та підсипаємо не лише в місті, й по селах. Де старости давали запити, там усе зробили».

Керівництво громади встигло і витрати порівняти. За словами Людмили Ткаченко, робити ремонти власною технікою та силами комунальників утричі дешевше, ніж винаймати підрядника. Звісно, декому це не дуже до вподоби, тому й не хотіли окремі депутати приймати на баланс подарований донорами коток, бо це ж у когось чималий кусень хліба з ікрою відбирають... Проте, як бачимо, попри війну та опір місцевих кланів громада впевнено розвивається. Є сподівання, що вже наступного року на території ліцею №1 з’явиться бомбосховище — фактично підземне містечко — на 800 чоловік, яке споруджують коштом держбюджету.