«Жоден ПТРК не спалив стільки бронетехніки рашки, як «Стугна», - Тетяна Чорновол
Цензор.НЕТ <\/a> Війна в Україні<\/a><\/h2><\/div> В українських захисників менше зброї, аніж в російських окупантів. Водночас військові рф не бережуть свою техніку та зброю.<\/p>
Про це в інтерв'ю<\/a> Тарасу Березовцю розповіла лейтенант Бригади Богуна, екснардеп Тетяна Чорновол, передає Цензор.НЕТ<\/a>.<\/p>За її словами, жодний ПТРК не має на своєму рахунку стільки спаленої бронетехніки, як українська "Стугна".<\/p>
"Стріляє не зброя, стріляє людина, військовий, боєць. Дуже важливо зберегти життя цього бійця. Але треба, щоб цей боєць дожив до пуску тої ракети. Український виробник зброї поставив собі завдання в тому, щоб зберегти життя біця. Він не повинен стояти на прямій видимості танка. Дуже важливо знайти позицію для "Стугни", щоб її не побачили", - пояснила Чорновол.<\/p>
Також, додала військова, дуже важливо маскувати установку "Стугни", а також оперативно та глибоко рити окоп, що заховати військових. <\/p>
![\"Тетяна](\"https:\/\/static.espreso.tv\/uploads\/photobank\/234000_235000\/234491_mycollages-2022-04-06t205839.559-scaled_new_960x380_0.jpg\")
<\/p>
Чорновол заявила, що снарядів не так багато, тому варто ретельно обирати ціль, визначати пріоритет для пострілу.<\/p>
"В нас озброєння менше. Кожен свою зброю береже. Ми помітили, що там (з боку рф. - Ред.) ніхто зброю не береже. Навіть таке враження складається, що ворожі солдати зацікавлені, щоб їхня техніка була знищена, тоді в них з'являються підстави відступати", - зазначила військова.<\/p>
До вашої уваги повна розшифровка відео інтерв'ю..<\/em><\/p>- <\/strong>Друзі, привіт! Ми в чудовому місті і мали змогу переконатися, що Крим наш. Сьогодні з нами Крим і господарка Криму, нашого Криму, Тетяна Чорновол. Привіт.<\/strong><\/p>- Вітаю.<\/p>
- <\/strong>Ми до тебе довго їхали.<\/strong><\/p>- Крим, до речі, з окупованого села, яке було звільнене. Так що це символічно.<\/p>
- <\/strong>Колись окупований Крим став вільним знову.<\/strong><\/p>- Я його знайшла в яслах і звідти забрала таким манюсіньким.<\/p>
- <\/strong>Слухай, він тебе кусає, мене теж. Теж гризеться. У нього зубки.<\/strong><\/p>- Він страшний гризун.<\/p>
- <\/strong>Страшний.<\/strong><\/p>- Да, невихована собака абсолютно.<\/p>
- <\/strong>Слухай, ну розкажи нам, насправді. По-перше, дуже радий тебе бачити. Вперше з часів війни ми опинилися в одному місці і в одній часовій точці. Дуже багато читаю про тебе. Те, що ти пишеш. Те, що про тебе пишуть. Якщо так коротко підсумувати те, що відбулося від 24 лютого до сьогоднішнього дня, які у тебе найбільші флешбеки? Найбільш яскраві моменти, які сталися тут, на війні, з тобою?<\/strong><\/p>- Яскраві моменти… Такі, як якорі, якісь певні якорі всього цього процесу. Спочатку хотілося пережити хоча би добу. Хотілося вижити добу і за цей час нанести хоч якийсь урон ворогу. От реально – доба, друга доба, третя. Дні, да, такі рахувалися – до тижня рахувалися дні. Потім – хоч би побачити весну. Весна, ви ж знаєте, приходила дуже-дуже довго. І так хотілося побачити весну. До речі. На південь ми потрапили, це вже була середина квітня. Як це не дивно, весна тут теж була надзвичайно пізня. Просто надзвичайно пізня. Коли ми приїхали сюди.<\/p>
- <\/strong>Сніг? Не може бути.<\/strong><\/p>- холод, вітер, дощ, грязюка, все голе. Я, чесно кажучи, здивувалася: це український південь? Я чекала іншого. Але. Тоді зацвіли абрикоси в посадках. Тут же скрізь в посадках абрикоси. І от ми їхали, наприклад, на перше завдання – воно було таке стрьомне, по грязюці, де машина заривалася по самий дах, дуже важко було пробратися. І по дорозі тільки що хорошого траплялося, це оці білі хмарки абрикосів. І було таке бажання – хоч би попробувати їхні плоди. Дуже велике бажання. Чесно кажучи, я ним дуже довго жила: коли ж будуть абрикоси? Коли будуть? Я дуже люблю абрикоси. Абрикоси ми вже з’їли.<\/p>
- <\/strong>Вже з’їли?<\/strong><\/p>- Вже з’їли. Вже нема.<\/p>
- <\/strong>Тобто ми вже запізнилися?<\/strong><\/p>- Ні, ми вже з’їли.<\/p>
- <\/strong>Ну, ви з’їли.<\/strong><\/p>- Ми їх попробували. Причому їли їх в яких обставинах? Бігли від цих БПЛА, тікали від тих мін, ховалися під деревами, знаходили там абрикоси отак от. Все це було. Це такі моменти, які скрашували весь цей екстрим. Наступне у мене надзвичайно велике бажання – це скупатися в Криму під Судаком, Новий Світ.<\/p>
- <\/strong>Чому саме там?<\/strong><\/p>- Я не буду навіть називати ці москальські назви, бо Крим має власні назви.<\/p>
- <\/strong>Новий Світ.<\/strong><\/p>- Ні, Новий Світ це москальська назва. Но там є чудова гора Караул-Оба. Під цією горою є найкращі дикі пляжі.<\/p>
- <\/strong>Напевно там купаються, ти хочеш сказати, нудисти.<\/strong><\/p>- Елітні пляжі.<\/p>
- Я такі пляжі під Балаклавою знаю. Теж, до речі, нудистські. Я там жив, колись, тиждень.<\/strong><\/p>- Балаклава, звичайно. Я бачила. Я бачила цю бухту. Вона дуже чудова. Але місто Севастополь – це… москальсько-енкаведистське місто – воно страшне. Воно зіпсувало всі ці чари природи, на яких знаходиться це місто Севастополь.<\/p>
- Балаклава – воно таке, трошки віддалена бухта. Вона схожа взагалі на Італію більше- <\/strong>Це), взагалі це небезпечно. Добре. Ти знаєш, якщо ми говоримо про такі речі, які відбуваються найчастіше… у мене така асоціація… "Стугна"-Чорновол, "Стугна"-Чорновол. І я думаю, що у багатьох така асоціація. Чому взагалі ви знайшли одна одну? І як це сталося оця історія, ти і "Стугна"?<\/strong><\/p>- Найцікавіше, що у мене не "Стугна". У мене насправді "Скіф"<\/p>
- <\/strong>"Скіф"?<\/strong><\/p>- "Скіф". Це експортний варіант. Але… але-але "Стугна" якось воно так уже пішло. Уже пішло і "Стугна" жіночого роду, і я жіночого роду. Якось ми в принципі зрослися. Чесно кажучи, коли я вчилася на ПТРК, я чомусь думала, що мені ближче буде Корсар. Я індивідуаліст. Я з таких, що один в полі воїн. А "Стугна", вибачте мене, все це барахло, яке треба з собою тягнути, більше 100 кг важить. Мало хто це розуміє. "Стугна" дуже важка. Вона надзвичайно важка.<\/p>
- <\/strong>Це без ракети, тільки сама установка 100 кг<\/strong><\/p>- Так.<\/p>
- <\/strong>Ого!<\/strong><\/p>- Звичайно, якщо ви почитаєте ТХ, там буде менше. Там чомусь не враховують батарею. Кожна батарея по кілограму, яких треба брати побільше. Чомусь не враховують оцей чемоданчик, пункт управління, який також величезний завантажується… ледь купили рюкзак, в який він гарно буде поміщатися, який теж треба тягнути. Це дуже цінна частина "Стугни", цей пульт. Найбільш цінна частина "Стугни" це цей пульт і прилад, який генерує лазерний промінь. Тобто в принципі можна втратити все, а це втратити не можна. За будь-яких умов треба виносити, тому що не зробляться.<\/p>
- <\/strong>А ця установка українського виробництва? Сама оця система керування.<\/strong><\/p>- Ця установка українського виробництва. Найцікавіше, що по багатьох характеристиках вона поступається дуже багатьом аналогам і на Заході, і в росії. Але завдяки оцьому інженерно-військовому рішенню, що винесли пункт управління на провід, вона демонструє, я не помилюсь, якщо скажу, найкращий результат в світі.<\/p>
- <\/strong>Чому?<\/strong><\/p>- Жоден ПТРК не має на своєму рахунку стільки спаленої бронетехніки, як українська "Стугна". Тому що – правильне запитання. Чому, якщо поступається всім ПТРК – по дальності польоту, по вазі. Насправді, ти таку ПТРК рідко де зустрінеш велику. Повір, вага це не плюс. Далеко не плюс. Тому що стріляє не зброя. Стріляє людина.<\/p>
- Оператор.<\/strong><\/p>- Стріляє військовий. Стріляє боєць. Дуже важливо зберегти життя цього бійця. Тому що, вибачте мене, боєць, який випускає першу ракету, він і в підметки не годиться тому бійцю, який випустив 100 ракет. Просто не годиться. Але треба, щоб цей боєць дожив до пуску 100 ракет. До речі, у мене 100 ракет далеко ще немає.<\/p>
- А скільки?<\/strong><\/p>- Тому і мій професійний рівень, повір, не такий.<\/p>
- Скільки ти випустила ракет?<\/strong><\/p>- Чесно кажучи, я не можу рахувати. Не рахую, тому що.<\/p>
- Ну ми говоримо – скільки? Два десятки, три десятки більше?<\/strong><\/p>- Два-три десятки. Але треба життя цього бійця зберегти. Тому що, якщо ти комусь новенькому даєш цю установку, вона не буде показувати такий ефект. Це будь-який ПТРК. І тільки український виробник зброї поставив собі завдання в тому, що життя бійця повинне бути збережене. А це означає, він не повинен стояти на прямій видимості танка. Хай на прямій видимості танка стоїть ракетна установка, а боєць хай буде за 50 метрів, або за 15. Головне, щоб не зразу за установкою, бо голову знесе. Був у мене такий… нюанс, коли дуже… я відволікаюсь, але це цікава деталь. Дуже важливо знайти позицію для "Стугни", щоб її не побачили. От бігаєш по цій посадочці, шукаєш дерево, кущ погустіше, погустіше. А 50 метрів, ти приблизно бачиш цей сектор, а окоп для оператора у тебе вже викопаний в густому-густому кущі. І от шукаємо-шукаємо-шукаємо-шукаємо. Нарешті знайшли. Хорошо. Зверху прикриває, з боків прикриваємо – ставимо. Кут огляду не той. Пересуваємо. Знову-таки ця коза важить більше ніж 100 кг. Її дуже важко рухати з місця. А це вже на передку, в зоні прямої видимості. Рухаємо-рухаємо-рухаємо. Все, поставили. Кілочки забили, закріпили. Де наш окопчик? Повертаємося, а він рівно ззаду<\/p>
- О боже.<\/strong><\/p>- Тобто так стріляти не можна. Бо "Стугна" при пострілі дерева зносить<\/p>
- Тобто у неї йде вихлоп назад.<\/strong><\/p>- Якось переміщаємо. Знайшли це якийсь більш-менш нормальний, трошки-трошки, хоча б ракета отак йшла, тобто під час обстрілу вихлоп ішов навскоси від окопу. Перемістили. Поставили. Але все одно, стріляємо – пуск ракет, присіли в окоп, поки вона вилетіла. Летить. Встали. Доцілюєшся. Але я відволіклася. Тобто життя оператора – це найбільш важливе. Життя бійця, військового. Тобто отримати бійця професійного на "Стугні", це також не все просто. Коли ми бачимо картинки, нам здається, кожен би так зумів. Є дуже багато факторів. Величезний набір факторів, яких треба навчитися на досвіді. Трішечки рука дригнеться, ракета піде – це знають ті, які стріляють. Втратити ракету – це велика трагедія, знову-таки за умов, що ракет в країні немає, всі вони коштують чималі гроші. Тому це дуже-дуже важливо. Знову-таки чомусь всі оборонні підприємства світу не задумувалися, що теж важливо психічний знову-таки стан оператора. Одна справа, коли ти стоїш на прямій видимості і спостерігаєш… Знову-таки, ціль же не вийде по твоєму бажанню. Треба спостерігати – добу, другу, третю. Ти сидиш на прямій видимості і спостерігаєш. Тебе побачить будь-який тепловізор від ворога. Ворог же теж шукає. Він же дивиться всі видові місця. Де би там стояв ПТРК.<\/p>
- До речі, росіяни хвалилися, що оцей у них комплекс "Термінатор", що він знищує якраз операторів Стугн. Не бачила ти цієї цікавинки?<\/strong><\/p>- Я не бачила. Але я знаю по своєму досвіду. Я знаю, що в жодному випадку не можна з’являтися перед бойовою технікою. І знаєш, я дуже багато бачила ворога. Тобто я його постійно спостерігаю.<\/p>
- Ти маєш на увазі, фізично, очима?<\/strong><\/p>- Так. Я можу через Стугну, через екран Стугни. У мене таке було, що я тиждень дивлюся, а потім стріляю. Бо мені треба зрозуміти різні фактори. Мені треба підловити ту саму ціль, де буде 100%-ве влучання, до речі. Бо ракет немає. Тому я знову-таки всі ці нюанси добре знаю. Так от. Повір. Якщо ти знаєш місце, ставиш Стугну, включаєш обзор, відкриваєш чемоданчик, сходу ти можеш знайти 100 танків. Просто їх 100, куди не дивишся - скрізь танки. Там в кущах танк стоїть, там стоїть під навісом танк, там стоїть танк. А потім починає іти сонце по небу. Воно тобі підставило, боже, це вже не танк, то виявилося сарайчиком, а той виявився кущем, а той виявився іще чимось. У мене були навіть такі смішні речі, що побачила бронетехніку, яка прогрівається.. 100%. Так все схоже, що і димок іде – прогрівається вона. Ну щось мене там… в принципі, не доведено, змінилося сонце, а виявляється це труба від димаря. Це воно все йшло, а виглядало реально як бронетехніка. Але як я виявляю бронетехніку, яка захована? По людях. Обов’язково, бронетехніка, якось обслуговується, хтось там бігає. Я побачила двоногого, це означає, що цей об’єкт має для мене інтерес. Я вже не повинна стріляти по кущах, по хатах. Ми ж не ПХРК – протихатний ракетний комплекс. Хоча таке буває. Таке теж буває. Тому в жодному випадку ми не з’являємось перед Стугною ніколи. Такого не буває, щоб хтось вийшов перед Стугною. Як тільки ми її поставили, ставимо в темноті, більше перед Стугною ніхто ніколи не виходить. Треба її обслуговувати – підповзаємо ззаду.<\/p>
- Це прямо реально, як на полюванні. Тобто ти полюєш на здобич і дотримуєшся певного ритуалу. У вас ритуал певний, я бачу.<\/strong><\/p>- Це все дуже і дуже серйозно. Тому що знову-таки. Чим програє комплекс? Оператор має сидіти поряд. Обов’язково його побачать. Обов’язково його побачать.<\/p>
- Тепловізором.<\/strong><\/p>- В тепловізор гарно видно. У мене теж є тепловізор. Бачу людей на відстані 5 км. Чудово побачу. Я можу не побачити танк, можу не побачити автомобіль. А людину я побачу. Вона видає себе характерною фігурою, яка рухається. Тому це геніальна була придумка - винести чемоданчик. Далі психологічний фактор, коли іде бій – ти наче не в бою. Ти абстрагуєшся. У тебе є свій екран, де видно цілі, в які треба поцілити. Щось поряд літає, не літає, ти повністю абстрагуєшся. Тебе там воно не хвилює. Потім вже починаєш розмовляти, а що воно там було, куди там стріляли і що там де виїжджало. Навіть до такого доходить, що коли поряд навіть літає, ти все одно абстрагуєшся. Тому що ти почуваєш себе як у хатці. Частіше всього в окопі, на бруствері окопу я стою – я стою в окопі, екран навпроти мене. Все скрізь прикрито. Нас не повинні побачити в жодному разі. Якщо нас побачать, ми трупи. І Стугні кінець. У нас було таке, що нас накрили. Чесно кажучи…<\/p>
- Чим?<\/strong><\/p>- коли тебе накривають під коректировочку – це дуже неприємне явище. В різних умовах нас накривало кілька разів.<\/p>
- Це було мінометом?<\/strong><\/p>- Мінометом і ПТУРами. Виявили позиці Стугни, накривали всім, що тільки можна. Врятував окоп. Врятував окоп, причому у мене є боєць, я вам покажу, Мирослав. Він копає окопи, як не копає ніхто. Можна стріляти верхи на коні.<\/p>
- Швидко.<\/strong><\/p>- І швидко. Це дуже важливо. Швидко – це дуже важливо. І глибоко. І так, що чесно кажучи, нас тоді просто накривали, накривали і накривали. Але ми сміємося, що навіть в принципі не залишилося якоїсь згадки про те, що щось поряд дуже сильно вибухало. Настільки ми в цьому окопі внизу були. Окоп був вузенький, глибокий. Що в принципі не дуже нас там все це і тривожило. Нас не знайшли. Головне, нас не знайшли в цьому окопі, вони подумали, що ми вже зникли, бо окоп у нас був дуже добре замаскований. Двічі прилітали БПЛА, понижалися аж до верхівок дерев. Вони просто нас не знайшли. А пішли ми вночі. Отак після цього ми намагаємося працювати тільки таким чином, бо ми знаємо, що воно таке. В жодному разі не повинні нас побачити. Знову-таки, має бути окоп. Тому що за ПТРК полюють передусім. Вони не пожалкують нічого. У нас були такі випадки - по школі близько 100 снарядів прилетіло. Близько 100, щоб дістати.<\/p>
- Слухай, ну, дивись, ти ж не одна знаходишся в розрахунку свого "Скіфа". Хто ці люди? Ці френдс Тані Чорновол, хто вони?<\/strong><\/p>- У мене взагалі чудова команда. Чесно кажучи, я все своє життя очікувала нападу росії. Я належу до того дуже маленького відсотка людей, які були в своєму житті переконані, що це буде. <\/strong>Я себе готувала до цієї війни.<\/p>- Я пам’ятаю.<\/strong><\/p>- Готувала і психічно. Ще з юності уявляла всі ці різні ситуації. Мені сни снилися, коли російська авіація бомбить моє село. Я уявляла боротьбу з танками, чесно тобі скажу.<\/p>
- Ти бачила це все?<\/strong><\/p>- Так. Я намагалася якось призвичаїти себе, що це не страшно. Я завжди, завжди уявляла себе, скажімо, рядовим. Я ніколи не думала, що буду командиром.<\/p>
- У тебе зараз яке, до речі, військове звання?<\/strong><\/p>- Лейтенант. Я одиночка в своєму житті. Я все люблю робити одна. Знаєш, є такі – і один у полі воїн. Але зараз я працюю від початку війни з командою. Правда, спочатку, чесно кажучи, перша позиція… От у мене сержант. Цю війну ми з ним починали взагалі удвох.<\/p>
- Удвох це неможливо. Як можна удвох?<\/strong><\/p>- Молодший лейтенант і старший сержант, удвох – було таке. Якраз в сторону Іванкова. Було таке, що були вдвох зі Стугною.<\/p>
- Під Києвом.<\/strong><\/p>- Так. Зараз у мене взвод. Це просто бомбезно. У мене супер-пупер команда. Просто супер.<\/p>
- А як вона підібралася? Вони тебе самі знайшли чи їх до тебе хтось призначив?<\/strong><\/p>- Визначали. Але кожна людина з’явилась в свій час, знаєш, якось так ми збиралися.<\/p>
- Тобто людина з’являється тоді, коли вона потрібна. Так це буває, чи ні?<\/strong><\/p>- Важко сказати. Це треба розповідати всю історію насправді. Спочатку до мене відправили… Я не вибирала нікого. Хіба чого цього сержанта. Бо ми разом… сержанта вибрала я.<\/p>
- Одного причому.<\/strong><\/p>- Історія була наступна. Ми закінчували вдвох курси Стугни перед війною. За два тижні до війни ми закінчили курси Стугни. Він був з Солом’янської тероборони.<\/p>
- Земляк.<\/strong><\/p>- Я разом з ним.<\/p>
- Лос соломос.<\/strong><\/p>- Відомий стугніст-адвокат, він був з нами. Це ми були отой випуск. Ми ж тоді розуміли, навіщо ми вчимося. І була домовленість, якщо щось починається, ми збираємося на зупинці в Нових Петрівцях. Треба сказати, о сьомій годині ринку, в ніч, коли почалася війна, ми всі там зустрілися. Формувалися тоді якраз групи. Я, до речі, під час навчання, звернула увагу як на адвоката, так і на сержанта, який зараз в моїй команді.<\/p>
- Звернула увагу як? За якими критеріями?<\/strong><\/p>- У них гарно виходило підбивати бронетехніку на тренажерах. І адвоката в цей момент забрала 72 бригада, вони тоді шукали. Вони собі рвонули адвоката. Я така озираюся. Хоб, вони собі взяли адвоката. І тут заходить Олексій. Я йому така: Олексій, підеш зі мною? Він такий: ага. У нього не було…<\/p>
- можливості відмови?<\/strong><\/p>- можливості відмови, точно. Всі інші потрапляли, направляла наша бригада. Але знову-таки, не всі залишилися, бо пройшли ми, чесно кажучи, Крим і Рим, пройшли дуже багато невдач. Дуже багато знову таких речей, де ми програвали, не зробивши жодного пострілу навіть. Тобто все це досвід, який доводилося проходити. Але зараз зібралася команда, яка дуже добре працює. Я дуже задоволена. Кожний виконує свою роль. Я би сказала, що у мене взагалі всі найкращі. Так вийшло, що спочатку стріляла я і Олексій. Але далі ми намагаємося так би мовити, щоб отримували досвід інші оператори. То у мене зараз в принципі стріляє троє: я і ще двоє.<\/p>
- Тобто це ті, хто безпосередньо ловить ціль і здійснює пуск.<\/strong><\/p>- Головне – веде ракету.<\/p>
- її треба вести, щоб вона влучила в ціль?<\/strong><\/p>- Так. Це дуже важко. Ти ведеш її джойстиком. Якщо ціль нерухома… навіть якщо ціль нерухома, то теж треба… дуже часто людина, яка стріляє вперше, упускає ракету, бо немає розуміння, що треба вести цей джойстик, навіть по нерухомій цілі. Джойстик трошки дьоргається – ракета уходить. Знову, треба попасти саме туди, куди треба попасти. Щоб ти розумів, ми практично завжди от зараз стріляємо на максимальних відстанях, ми стріляємо навіть більше, ніж максимальні. Ціль майже не видно.<\/p>
- Це 2,5 чи більше?<\/strong><\/p>- П’ятірка .<\/p>
- П’ятірка навіть? Це 5 км!<\/strong><\/p>- А чому на максимальних? Ми зараз вже не можемо підійти ближче. Все спалено. Скрізь чекають. Ця максималка нам дає можливість випльовувати на цілі. Але навіть при цій максималці, повір, навіть нерухома ціль отакусенька, в неї ще треба попасти, якийсь міліметр. А що вже говорити про рухому ціль? До речі, ці ПТРК, які на шарнирчиках, як "Корсар" наш, як знову-таки російський "Корнет", вони краще супроводжують ціль. Воно плавніше ведеться. У Стугни існують отакі ривочки. Тобто ціль пригальмувала і курсор перелетів. Ти, наприклад, повертаєш назад, в цей момент у тебе перелетіло. Є ці проблеми. Треба мати дуже великий досвід, щоби переслідувати рухому ціль. Це треба вчитися, вчитися і вчитися. У нас, до речі, з цим проблеми. Чому проблеми? Тому що у нас немає навіть зараз досвіду просто по супроводженню цілей. Ми завжди в бойових умовах. У нас не їздять, наприклад, прості цивільні машини, які можна повчитися посупроводжувати. Знову таки ми зараз намагаємося не стріляти по рухомих цілях, боючися, що ракета промахнеться. Тільки в таких умовах, коли наприклад, не треба ворога допустити в село. Наприклад, при звільненні села на тому березі річки, я стерегла дорогу, на якій могло прийти підкріплення. Там треба було стріляти в кожному випадку, коли бачиш ціль, бо кожен в’їзд БМП в село, це ж зрозуміло, що міг нашими великими втратами закінчитися. Тому там треба було стріляти в будь-яких умовах. А так ми стараємося стріляти таким чином, щоб потраплянням було стовідсоткове<\/p>
- Ти пам’ятаєш свій перший раз зі Стугною?<\/strong><\/p>- Я не пам’ятаю свій перший раз, тому що це була велика танкова атака. Тобто це не була, наприклад, якась ціль.<\/p>
- Це було на Київщині?<\/strong><\/p>- Так. На якій ти вправлявся у своїй майстерності. Це була просто колона танків, яка рухалася.<\/p>
- як вони заходили?<\/strong><\/p>- Вони заходили на Бровари. У нас була дуже невигідна бокова позиція. Танки йшли на дуже великій швидкості. З трьох ракет у мене попала одна. І то, скажу, випадково. Тому що це було неймовірно важко. Але це все було дуже потрібно. В той же момент мій сержант Олексій, він з "Корсара" підбив БМП. Тобто у нас тоді під час цього заходу було дві цілі.<\/p>
- Це був лютий, я так розумію.<\/strong><\/p>- Це був не лютий.<\/p>
- Це березень вже був.<\/strong><\/p>- Березень. До речі, зараз я вже розумію, зараз я намагаюся, до речі, не займати бокових позицій і над собою сміюся: як тоді, початківець зайняла таку бокову позицію, де була невелика відстань – а відстань там була зовсім невелика і де, знову-таки було зрозуміло, що по хорошій дорозі "Великого Крадівництва" танки будуть перти на швидкості 80 км за годину. Ще й з величезним бетонним бордюром, де будуть видні тільки їхні башти.<\/p>
- Це вісімдесятки були чи дев’яності?<\/strong><\/p>- Там були найновіші насправді танки. Не можу тобі зараз сказати, але з цих же танків під час другої атаки я підбила Т-90.<\/p>
- Клас.<\/strong><\/p>- Оце я пам’ятаю. Оце тоді стрільба вже була знову-таки… людини, яка вже, скажімо так, вміє стріляти із Стугни. Чого я кажу, що дуже важливий досвід. Хоча б перший пуск.<\/p>
- Це як, знаєш, перший раз треба певний такий психологічний бар’єр здолати. Він є чи ні?<\/strong><\/p>- Бар’єр існує завжди. Дивися. Позаяк ракет дуже мало, ти дуже боїшся не попасти, дуже боїшся знову-таки вистрілити по недостойній цілі. Ти завжди переважуєш ці ваги, чи варто тобі стріляти по легковій чи не варто тобі стріляти по легковій. Чесно кажучи, я дуже жалкую про кожну ціль, в яку я не випустила ракету. Я розумію, що треба було випускати. Хай то легкова машина. Ми їх, до речі, тут багато спостерігаємо. Ми не стріляємо по них. У нас настільки мало ракет, що ми не стріляємо по них. Але я собі не давала, щоби ракета… коли у мене, я на позиції з двома ракетами, а ще у мене в запасі дві. А завтра може піти танкова атака, це треба зрозуміти. Тому чесно кажучи, жалкую про кожний раз, коли не вистрілила. Але таке, я сміюсь, я це називаю збудження – тобто, я стріляю, коли на мене находить якесь таке збудження. Збуджуюсь я завжди на броньовану ціль. Це я вчу знову-таки, яким чином не потрапити під ПТРК, я всім пояснюю: слухайте, ви не повинні виглядати, як їжа. Ви не повинні у стрільця викликати таке збудження, яке викликають у мене цілі. Тобто коли я бачу будь-яку броньовану ціль, я збуджуюсь і я стріляю. Я, мало того, навіть не прораховую, наскільки у мене там відсоток попадання – 50 так 50, я буду стріляти. Знову-таки, коли я бачу, наприклад, той же самий Урал, я не возбуждаюсь. Я починаю вже прораховувати – цей Урал їде гружоний чи не гружоний. Він зупинився – він зупинився просто-таки переді мною, він відкрився, я чекаю, хто туди залізе загружати, скільки людей, бачу тільки один поліз водій і там нічого не лежить. Не буду стріляти. Може б і варто було вистрілити. Та немає того збудження. Так я всім розказую. Тобто якщо будь-яка ціль, не намагайтеся виглядати модними. От мені кажуть, а як бехи? Я кажу, як бехи мене збудили, я би навіть стріляла. Якби вважала, що це приїде хтось модний з якимось новим озброєнням. Але знову-таки повторю. Будь-яка броньована ціль, у мене це одразу, знаєш, хвиля пішла. І я уже навіть бачу 50% попадаю, у мене зразу якісь такі графіки літають. І я стріляю. Хоча часто буває, що я навіть не до кінця впевнена, чи мені вистачить відрізку дороги. Інколи щастить. Інколи не щастить. Буває таке. Але в принципі зазвичай… щодо прорахунків, майже не помилялася. Бувало, що промазувала. Бувало, що ракети падали. Це дуже обидно.<\/p>
- От дивись, тут зараз, на Півдні, де ми знаходимось, тут на початках були підрозділи "днр" і бурятські підрозділи. Я це дуже добре пам’ятаю. Я якраз приїжджав. Чому зараз росіяни змінили і прийшли нові на заміну. Що з бурятами, до речі, сталося?<\/strong><\/p>- Ми їх знищили.<\/p>
- Багатьох?<\/strong><\/p>- Багатьох.<\/p>
- Це ж була десантура бурятська.<\/strong><\/p>- Дуже, дуже вдало ми з ними боролися. Надзвичайно. Невеликими групами, дуже професійними. Ці групи, кожен мав свою зброю. Ми їх кусали, кусали, кусали, кусали. Довели справу танки.<\/p>
- Наші.<\/strong><\/p>- Наші. дуже професійні команди танків. Я, чесно кажучи, після Броварів танки зневажала. Я думала, що це зброя вже своє віджила і жодна армія світу не повинна мати танки, бо це якийсь гріб на колесиках.<\/p>
- У багатьох було таке враження, коли палили російські танки. Десятками.<\/strong><\/p>- Тут, у Скіфії, я зрозуміла, що немає кращої зброї, ніж танки. Просто це не повинні бути якісь танкові колони. Кожен танк – це бог. З одного боку, він ляклива тваринка. Це ляклива тваринка, ніколи не повинна виїжджати на прямі видимості. Вона вночі, ввечері, вранці, тихцем, бігцем по посадочках. Причому, їм не треба навіть місце готувати. Вони дерева проломлюють, обрізають, їх ніхто не бачить. Затаїлися. Затаїлися, прийшов час працювати. Вони з закритих позицій починають бити і влучність наших танкістів неймовірна. У нас тут були такі стрільби, коли один танк сходу накрив три бехи в капонірах.<\/p>
- Як це?<\/strong><\/p>- У них іде отвєтка. Танки не бояться дрібних осколків. Вони обтрусилися і поїхали в сусідню посадку. Тобто шикарна зброя насправді. Далі. Наша перевага була перед тими самим бурятами. Бурятів було багато. У них всього було багато. У нас всього мало. Ми нанесемо їм якісь серйозні збитки – ті ж самі Стугни, ті ж самі танки, ті ж самі у нас махновці з гранатометами. Ворог намагається помститься. Він літає-літає і нічого у нас не бачить. Бо у нас нічого нема. Ні, ну насправді, у нас озброєння куди менше. Але знову-таки, по-перше, сила духу людей. По-друге, кожен свою зброю береже. Ми помітили. Що там свою зброю не бережуть. У мене таке навіть враження, що ворог, ворожі солдати зацікавлені, щоб їхня техніка була знищена. Тоді у них з’являються підстави відкатити.<\/p>
- В знищенні техніки, да. Відмова просто. Нема чим…<\/strong><\/p>- виконувати завдання.<\/p>
- Ти не перша це кажеш, що вони справді свою зброю навмисно зливають. Але зараз з’явилися нові підрозділи, які колеги на фронті їх називають дєрзкіє. Кажуть, що з’явилися нові. Ти казала, що це гостомєльські навіть прийшли.<\/strong><\/p>- Так.<\/p>
- Це росіяни, які були під Києвом.<\/strong><\/p>- Дивіться. У нас тут начебто зараз так і є. щодо цієї дєрзкості – теж можна назвати. Але знову-таки, неймовірна кількість ресурсів. Для порівняння. У мене була дуже хороша ціль, беха в бетонному гаражі. Я дуже довго підбиралася. Це була дуже ризикована стрільба. Ми стріляли зі спаленої посадки. Тобто нас нічого не прикривало. Пустили в цей бетонний гараж дві ракети. Дві аж. Тобто не пожаліли, я подумала.<\/p>
- В стіну чи в двері?<\/strong><\/p>- В стіну.<\/p>
- А воно пробиває стіну?<\/strong><\/p>- Кумулятивний пробиває.<\/p>
- Пробиває і попадає в техніку.<\/strong><\/p>- Так, далі треба, щоб він попав в техніку. Але очевидно, він в техніку не попав… Тобто потім знімали відео, літали над цим гаражем – чудові дві дірки заходу ракет в гараж, все, як треба – одна нижче, друга вище. Навіть через дах пішло. Но кумулятивна струя, очевидно, техніку не заділа. Буває таке. Але насправді це неправильно. Я повинна була випустити стільки ракет, щоб побачити детонацію. Я просто не могла собі дозволити. Насправді БМП того вартує. Хай ми не будемо рівняти вартість. Ну одну БМП я знищу 5 ракетами, іншу знищу одною. Третя у мене ракет взагалі…. Це насправді взагалі не має значення. Мені головне знищити. Тому що далі вона десь стане на позиції. Буде наших крити, ще й накриє. Це неправильно, що я настільки бережу ракети. Але до чого я таке згадую? Тому що на наступний же день об’єкт, де була наша розвідка – всього лише наша розвідка, дві людини – накрили 40 ракетами з тієї сторони. Тобто, як ти кажеш, ці дєрзкіє, і вони не пожаліли. Це школа. По одній школі випустили 40 ракет. А тепер порахуйте вартість ракет. Не менше 1,5 млн. дол. Тобто 1,5 млн дол випустили по одній школі, де були два розвідники. Оце зухвалість.<\/p>
- Але ракети які це були?<\/strong><\/p>- Корнети. Вони дорожчі за стугнівські. Там більше бойовий заряд. Вообще не жалко, 40 ракет. Та дайте мені 40 ракет.<\/p>
- Чому нема у нас стільки ракет? Чому так взагалі виявилося, що на початок війни у нас багатьох видів зброї, нашої класної, Нептунів, Стугни, я про Богдани взагалі мовчу, чому її не виявилося в потрібній кількості?<\/strong><\/p>- Я абсолютно вважаю, що це були домовленості з путіним. Абсолютно вважаю.<\/p>
- Домовилися з путіним?<\/strong><\/p>- Ну ми ж це все пам’ятаємо. Ця влада виграла на тому, що вона пообіцяла українському народу – і український народ це підтримав, треба зауважити. Я не можу тут повністю звинуватити владу. Це була позиція українського народу – проголосувати за мирні переговори з путіним. Ці мирні переговори були проведені. В результаті, можемо це все згадати, зменшилася кількість обстрілів на Донбасі. Ми можемо це згадати, це було наслідком цих переговорів, про це говорилося, що це наша перемога, зменшилася кількість обстрілів на Донбасі, що була повернена якась енна кількість полонених. Про перемовини говорилося. А що за це заплачено, ніхто ніколи не говорив.<\/p>
Зокрема за це було заплачено ракетною програмою України. Всі ракетні програми України були зупинені. Абсолютно впевнена, що це якраз входило в перелік тих домовленостей, за що ми тоді заплатили. Заплатила влада, заплатив український народ, який за це голосував. Ракетні програми були зупинені. Наші державники роблять такі, я кажу.. помилки, зробили фактично найкращу ПТРК в світі, це оце стугнівські – найкращу, судячи по кількості збитої бронетехніки. Воно вижило тільки тому, що працювало на експорт. Тобто були експортні замовлення. Ці Стугни робилися на експорт.<\/p>
- причому я так пам’ятаю по екранах, там була арабська в’язь. Тобто для країн арабських в основному?<\/strong><\/p>- Так. Найцікавіше, що нам просто пощастило, що велика партія ракет не була віддана. Стугн арабських не так багато. Просто всі вони такі успішні. Їх взагалі небагато. Тобто до Зеленського Стугн було куплено 219 штук. До Зеленського. Ну і в часи Зеленського цих експортних пару десятків лише, до речі. Пару десятків, які були на складах. Тобто двісті штук плюс два десятка експортних. Але чимала кількість експортних ракет пішла в армію, які не встигли відгрузити. І далі ми викуповуємо назад те, що продали в арабські країни, до речі. Зараз такий тренд. Купуємо назад втричі дорожче.<\/p>
- Може, просто є зброя від союзників?<\/strong><\/p>- Немає.<\/p>
- Є альтернатива, є західна зброя. <\/strong>NLAW<\/strong><\/em> ті самі.<\/strong><\/em><\/p>- NLAW<\/em> вообще повний мінус. Джавеліни – у мене просто сил немає. Ви бачили підбиту техніку Джавелінами?<\/em><\/p>- Багато відео було.<\/strong><\/p>- Наскільки багато?<\/p>
- Я пам’ятаю. Десятки.<\/strong><\/p>- На пальцях однієї руки порахувати.<\/p>
- Американці казали, що українці мають безпрецедентне ефективне використання Джавелінів, я пам’ятаю. Була заява Пентагону.<\/strong><\/p>- Слухай, я тобі просто розкажу про свій приклад. Мені кажуть: Таня, отам от беха виїхала. Давай свою Стугну, будеш її підбивати. Я дивлюся. Мені, щоби підібратися до цієї бехи, до неї дальність буде, наприклад, кілометр. Мені це мало для Стугни. Далі. Мені, щоби Стугну притягнути – а там все прострілюється. Тобто там багато кілометрів прострілюється. Тобто я Стугну, яка важить більше 100 кг, мені її заносять 7 людей з усіми пожитками, я повинна приїхати машиною в зону обстрілу, знову-таки по зоні обстрілу, по відкритому простору проносити свою важку Стугну. Далі я її поставлю в зоні, дуже близько. Я не зможу бігати від дерева до дерева. Як я її поставила, так поставила. Вихід ракети Стугни, далі Стугну накриває, Стугни немає. Я своїм кажу: хлопці, вам не здається, що це вообще ціль для Джавеліна? Там якраз є дерева, є будови. Джавелін же може бігати від дерева до дерева. Знову ж таки вага Джавеліна це геть не та вага Стугни. Вам не здається, що це ціль для Джавеліна? У нас же, кажу, скільки Джавелінів на фронті?<\/p>
- Що ти бачиш зараз по фронту на Півдні? Всі аналітики в один голос, і командування, всі кажуть, ми будемо звільняти Південь.<\/strong><\/p>- Ми звільняємо його.<\/p>
- Ми його звільняємо. І цей наступ триває. Просто це не такий наступ, як ми звикли бачити, коли колони танків, піхоти, сотні тисяч рухаються. Тобто іде постійне невпинне звільнення цієї території. Питання тільки в тому, чи вистачить часу до того моменту, коли цей наступ буде неможливий за погодних умов, тому що почнеться осінь, почнеться зима і далі. От як ти відчуваєш? Чи бачиш? Ти ж ситуацію бачиш зсередини? Є зараз така можливість?<\/strong><\/p>- Ну як сказати? Наступ може бути за будь-яких умов. Просто одна зброя буде працювати, інша зброя не буде працювати. Наприклад, моїй Стугні дуже важко працювати. Посадок немає, де я буду ховатися? Але зараз в основному війна артилерії . Тепер дивися. Ми наступаємо. Ми у себе тут наступаємо. Коли я сюди тільки приїхала, тут дуже багато було сіл у сірій зоні. Це не можна говорити. Це не можна говорити стовідсоткове звільнення. Це була сіра зона. Тут були їхні СП, ми їх відтісняли. Наразі за весь цей час ми звільнили одне надзвичайно укріплене село. Надзвичайно укріплене. Тобто передок цього укріплення був зруйнований.<\/p>
- Це про Іванівку чи про інше?<\/strong><\/p>- Про Іванівку.<\/p>
- Там були дуже страшні бої. Там наш якраз батальйон..<\/strong><\/p>- Ні, воно було дуже просте і легке, бо всю техніку ми вже знищили до того.<\/p>
- До наступу.<\/strong><\/p>- Да, до наступу. Спочатку нами була знищена техніка. А потім туди зайшла піхота.<\/p>
- Знищили – що там у них було? Бехи чи танки теж були?<\/strong><\/p>- Танки – ні. Танки вони тримають далі. Іванівка була зона прямої видимості. В основному бехи. Бех було неміряна кількість. Впродовж багатьох місяців ми їх вибивали, вибивали, вибивали.<\/p>
- А там хто був, до речі? Буряти.<\/strong><\/p>- Буряти. Моя перша ефективна стрільба теж була по цій Іванівці. Доволі таки ефективна. Тоді їх там було, просто як тарганів. Я просто в’їхала, відкрила, поставила Стугну, відкрила чемоданчик. А їх там, як тарганів. На відстані, наприклад, від кілометра.<\/p>
- Що ти відчуваєш, коли ти бачиш, що не бездушну коробочку знищуєш, а ти бачиш людей? Ти ж бачиш людей в тепловізор. У тебе взагалі є якісь емоції? В момент, коли ти розумієш, що зараз…<\/strong><\/p>- Уже є.<\/p>
- зараз воно прилітає і всередині нікого нема. випалюється.<\/strong><\/p>- Уже є.<\/p>
- Підсмажені буряти.<\/strong><\/p>- Раніше у мене емоцій не було. Раніше, як ти і казав, я бачила бездушну коробочку. Спочатку я бачила тільки коробочки. Людей я почала бачити, ворога я почала бачити.<\/p>
- коли?<\/strong><\/p>- Тільки вже тут. Т
За її словами, жодний ПТРК не має на своєму рахунку стільки спаленої бронетехніки, як українська "Стугна".<\/p>
"Стріляє не зброя, стріляє людина, військовий, боєць. Дуже важливо зберегти життя цього бійця. Але треба, щоб цей боєць дожив до пуску тої ракети. Український виробник зброї поставив собі завдання в тому, щоб зберегти життя біця. Він не повинен стояти на прямій видимості танка. Дуже важливо знайти позицію для "Стугни", щоб її не побачили", - пояснила Чорновол.<\/p>
Також, додала військова, дуже важливо маскувати установку "Стугни", а також оперативно та глибоко рити окоп, що заховати військових. <\/p>
<\/p>
Чорновол заявила, що снарядів не так багато, тому варто ретельно обирати ціль, визначати пріоритет для пострілу.<\/p>
"В нас озброєння менше. Кожен свою зброю береже. Ми помітили, що там (з боку рф. - Ред.) ніхто зброю не береже. Навіть таке враження складається, що ворожі солдати зацікавлені, щоб їхня техніка була знищена, тоді в них з'являються підстави відступати", - зазначила військова.<\/p>
До вашої уваги повна розшифровка відео інтерв'ю..<\/em><\/p> - <\/strong>Друзі, привіт! Ми в чудовому місті і мали змогу переконатися, що Крим наш. Сьогодні з нами Крим і господарка Криму, нашого Криму, Тетяна Чорновол. Привіт.<\/strong><\/p> - Вітаю.<\/p> - <\/strong>Ми до тебе довго їхали.<\/strong><\/p> - Крим, до речі, з окупованого села, яке було звільнене. Так що це символічно.<\/p> - <\/strong>Колись окупований Крим став вільним знову.<\/strong><\/p> - Я його знайшла в яслах і звідти забрала таким манюсіньким.<\/p> - <\/strong>Слухай, він тебе кусає, мене теж. Теж гризеться. У нього зубки.<\/strong><\/p> - Він страшний гризун.<\/p> - <\/strong>Страшний.<\/strong><\/p> - Да, невихована собака абсолютно.<\/p> - <\/strong>Слухай, ну розкажи нам, насправді. По-перше, дуже радий тебе бачити. Вперше з часів війни ми опинилися в одному місці і в одній часовій точці. Дуже багато читаю про тебе. Те, що ти пишеш. Те, що про тебе пишуть. Якщо так коротко підсумувати те, що відбулося від 24 лютого до сьогоднішнього дня, які у тебе найбільші флешбеки? Найбільш яскраві моменти, які сталися тут, на війні, з тобою?<\/strong><\/p> - Яскраві моменти… Такі, як якорі, якісь певні якорі всього цього процесу. Спочатку хотілося пережити хоча би добу. Хотілося вижити добу і за цей час нанести хоч якийсь урон ворогу. От реально – доба, друга доба, третя. Дні, да, такі рахувалися – до тижня рахувалися дні. Потім – хоч би побачити весну. Весна, ви ж знаєте, приходила дуже-дуже довго. І так хотілося побачити весну. До речі. На південь ми потрапили, це вже була середина квітня. Як це не дивно, весна тут теж була надзвичайно пізня. Просто надзвичайно пізня. Коли ми приїхали сюди.<\/p> - <\/strong>Сніг? Не може бути.<\/strong><\/p> - холод, вітер, дощ, грязюка, все голе. Я, чесно кажучи, здивувалася: це український південь? Я чекала іншого. Але. Тоді зацвіли абрикоси в посадках. Тут же скрізь в посадках абрикоси. І от ми їхали, наприклад, на перше завдання – воно було таке стрьомне, по грязюці, де машина заривалася по самий дах, дуже важко було пробратися. І по дорозі тільки що хорошого траплялося, це оці білі хмарки абрикосів. І було таке бажання – хоч би попробувати їхні плоди. Дуже велике бажання. Чесно кажучи, я ним дуже довго жила: коли ж будуть абрикоси? Коли будуть? Я дуже люблю абрикоси. Абрикоси ми вже з’їли.<\/p> - <\/strong>Вже з’їли?<\/strong><\/p> - Вже з’їли. Вже нема.<\/p> - <\/strong>Тобто ми вже запізнилися?<\/strong><\/p> - Ні, ми вже з’їли.<\/p> - <\/strong>Ну, ви з’їли.<\/strong><\/p> - Ми їх попробували. Причому їли їх в яких обставинах? Бігли від цих БПЛА, тікали від тих мін, ховалися під деревами, знаходили там абрикоси отак от. Все це було. Це такі моменти, які скрашували весь цей екстрим. Наступне у мене надзвичайно велике бажання – це скупатися в Криму під Судаком, Новий Світ.<\/p> - <\/strong>Чому саме там?<\/strong><\/p> - Я не буду навіть називати ці москальські назви, бо Крим має власні назви.<\/p> - <\/strong>Новий Світ.<\/strong><\/p> - Ні, Новий Світ це москальська назва. Но там є чудова гора Караул-Оба. Під цією горою є найкращі дикі пляжі.<\/p> - <\/strong>Напевно там купаються, ти хочеш сказати, нудисти.<\/strong><\/p> - Елітні пляжі.<\/p> - Я такі пляжі під Балаклавою знаю. Теж, до речі, нудистські. Я там жив, колись, тиждень.<\/strong><\/p> - Балаклава, звичайно. Я бачила. Я бачила цю бухту. Вона дуже чудова. Але місто Севастополь – це… москальсько-енкаведистське місто – воно страшне. Воно зіпсувало всі ці чари природи, на яких знаходиться це місто Севастополь.<\/p> - Балаклава – воно таке, трошки віддалена бухта. Вона схожа взагалі на Італію більше- <\/strong>Це), взагалі це небезпечно. Добре. Ти знаєш, якщо ми говоримо про такі речі, які відбуваються найчастіше… у мене така асоціація… "Стугна"-Чорновол, "Стугна"-Чорновол. І я думаю, що у багатьох така асоціація. Чому взагалі ви знайшли одна одну? І як це сталося оця історія, ти і "Стугна"?<\/strong><\/p> - Найцікавіше, що у мене не "Стугна". У мене насправді "Скіф"<\/p> - <\/strong>"Скіф"?<\/strong><\/p> - "Скіф". Це експортний варіант. Але… але-але "Стугна" якось воно так уже пішло. Уже пішло і "Стугна" жіночого роду, і я жіночого роду. Якось ми в принципі зрослися. Чесно кажучи, коли я вчилася на ПТРК, я чомусь думала, що мені ближче буде Корсар. Я індивідуаліст. Я з таких, що один в полі воїн. А "Стугна", вибачте мене, все це барахло, яке треба з собою тягнути, більше 100 кг важить. Мало хто це розуміє. "Стугна" дуже важка. Вона надзвичайно важка.<\/p> - <\/strong>Це без ракети, тільки сама установка 100 кг<\/strong><\/p> - Так.<\/p> - <\/strong>Ого!<\/strong><\/p> - Звичайно, якщо ви почитаєте ТХ, там буде менше. Там чомусь не враховують батарею. Кожна батарея по кілограму, яких треба брати побільше. Чомусь не враховують оцей чемоданчик, пункт управління, який також величезний завантажується… ледь купили рюкзак, в який він гарно буде поміщатися, який теж треба тягнути. Це дуже цінна частина "Стугни", цей пульт. Найбільш цінна частина "Стугни" це цей пульт і прилад, який генерує лазерний промінь. Тобто в принципі можна втратити все, а це втратити не можна. За будь-яких умов треба виносити, тому що не зробляться.<\/p> - <\/strong>А ця установка українського виробництва? Сама оця система керування.<\/strong><\/p> - Ця установка українського виробництва. Найцікавіше, що по багатьох характеристиках вона поступається дуже багатьом аналогам і на Заході, і в росії. Але завдяки оцьому інженерно-військовому рішенню, що винесли пункт управління на провід, вона демонструє, я не помилюсь, якщо скажу, найкращий результат в світі.<\/p> - <\/strong>Чому?<\/strong><\/p> - Жоден ПТРК не має на своєму рахунку стільки спаленої бронетехніки, як українська "Стугна". Тому що – правильне запитання. Чому, якщо поступається всім ПТРК – по дальності польоту, по вазі. Насправді, ти таку ПТРК рідко де зустрінеш велику. Повір, вага це не плюс. Далеко не плюс. Тому що стріляє не зброя. Стріляє людина.<\/p> - Оператор.<\/strong><\/p> - Стріляє військовий. Стріляє боєць. Дуже важливо зберегти життя цього бійця. Тому що, вибачте мене, боєць, який випускає першу ракету, він і в підметки не годиться тому бійцю, який випустив 100 ракет. Просто не годиться. Але треба, щоб цей боєць дожив до пуску 100 ракет. До речі, у мене 100 ракет далеко ще немає.<\/p> - А скільки?<\/strong><\/p> - Тому і мій професійний рівень, повір, не такий.<\/p> - Скільки ти випустила ракет?<\/strong><\/p> - Чесно кажучи, я не можу рахувати. Не рахую, тому що.<\/p> - Ну ми говоримо – скільки? Два десятки, три десятки більше?<\/strong><\/p> - Два-три десятки. Але треба життя цього бійця зберегти. Тому що, якщо ти комусь новенькому даєш цю установку, вона не буде показувати такий ефект. Це будь-який ПТРК. І тільки український виробник зброї поставив собі завдання в тому, що життя бійця повинне бути збережене. А це означає, він не повинен стояти на прямій видимості танка. Хай на прямій видимості танка стоїть ракетна установка, а боєць хай буде за 50 метрів, або за 15. Головне, щоб не зразу за установкою, бо голову знесе. Був у мене такий… нюанс, коли дуже… я відволікаюсь, але це цікава деталь. Дуже важливо знайти позицію для "Стугни", щоб її не побачили. От бігаєш по цій посадочці, шукаєш дерево, кущ погустіше, погустіше. А 50 метрів, ти приблизно бачиш цей сектор, а окоп для оператора у тебе вже викопаний в густому-густому кущі. І от шукаємо-шукаємо-шукаємо-шукаємо. Нарешті знайшли. Хорошо. Зверху прикриває, з боків прикриваємо – ставимо. Кут огляду не той. Пересуваємо. Знову-таки ця коза важить більше ніж 100 кг. Її дуже важко рухати з місця. А це вже на передку, в зоні прямої видимості. Рухаємо-рухаємо-рухаємо. Все, поставили. Кілочки забили, закріпили. Де наш окопчик? Повертаємося, а він рівно ззаду<\/p> - О боже.<\/strong><\/p> - Тобто так стріляти не можна. Бо "Стугна" при пострілі дерева зносить<\/p> - Тобто у неї йде вихлоп назад.<\/strong><\/p> - Якось переміщаємо. Знайшли це якийсь більш-менш нормальний, трошки-трошки, хоча б ракета отак йшла, тобто під час обстрілу вихлоп ішов навскоси від окопу. Перемістили. Поставили. Але все одно, стріляємо – пуск ракет, присіли в окоп, поки вона вилетіла. Летить. Встали. Доцілюєшся. Але я відволіклася. Тобто життя оператора – це найбільш важливе. Життя бійця, військового. Тобто отримати бійця професійного на "Стугні", це також не все просто. Коли ми бачимо картинки, нам здається, кожен би так зумів. Є дуже багато факторів. Величезний набір факторів, яких треба навчитися на досвіді. Трішечки рука дригнеться, ракета піде – це знають ті, які стріляють. Втратити ракету – це велика трагедія, знову-таки за умов, що ракет в країні немає, всі вони коштують чималі гроші. Тому це дуже-дуже важливо. Знову-таки чомусь всі оборонні підприємства світу не задумувалися, що теж важливо психічний знову-таки стан оператора. Одна справа, коли ти стоїш на прямій видимості і спостерігаєш… Знову-таки, ціль же не вийде по твоєму бажанню. Треба спостерігати – добу, другу, третю. Ти сидиш на прямій видимості і спостерігаєш. Тебе побачить будь-який тепловізор від ворога. Ворог же теж шукає. Він же дивиться всі видові місця. Де би там стояв ПТРК.<\/p> - До речі, росіяни хвалилися, що оцей у них комплекс "Термінатор", що він знищує якраз операторів Стугн. Не бачила ти цієї цікавинки?<\/strong><\/p> - Я не бачила. Але я знаю по своєму досвіду. Я знаю, що в жодному випадку не можна з’являтися перед бойовою технікою. І знаєш, я дуже багато бачила ворога. Тобто я його постійно спостерігаю.<\/p> - Ти маєш на увазі, фізично, очима?<\/strong><\/p> - Так. Я можу через Стугну, через екран Стугни. У мене таке було, що я тиждень дивлюся, а потім стріляю. Бо мені треба зрозуміти різні фактори. Мені треба підловити ту саму ціль, де буде 100%-ве влучання, до речі. Бо ракет немає. Тому я знову-таки всі ці нюанси добре знаю. Так от. Повір. Якщо ти знаєш місце, ставиш Стугну, включаєш обзор, відкриваєш чемоданчик, сходу ти можеш знайти 100 танків. Просто їх 100, куди не дивишся - скрізь танки. Там в кущах танк стоїть, там стоїть під навісом танк, там стоїть танк. А потім починає іти сонце по небу. Воно тобі підставило, боже, це вже не танк, то виявилося сарайчиком, а той виявився кущем, а той виявився іще чимось. У мене були навіть такі смішні речі, що побачила бронетехніку, яка прогрівається.. 100%. Так все схоже, що і димок іде – прогрівається вона. Ну щось мене там… в принципі, не доведено, змінилося сонце, а виявляється це труба від димаря. Це воно все йшло, а виглядало реально як бронетехніка. Але як я виявляю бронетехніку, яка захована? По людях. Обов’язково, бронетехніка, якось обслуговується, хтось там бігає. Я побачила двоногого, це означає, що цей об’єкт має для мене інтерес. Я вже не повинна стріляти по кущах, по хатах. Ми ж не ПХРК – протихатний ракетний комплекс. Хоча таке буває. Таке теж буває. Тому в жодному випадку ми не з’являємось перед Стугною ніколи. Такого не буває, щоб хтось вийшов перед Стугною. Як тільки ми її поставили, ставимо в темноті, більше перед Стугною ніхто ніколи не виходить. Треба її обслуговувати – підповзаємо ззаду.<\/p> - Це прямо реально, як на полюванні. Тобто ти полюєш на здобич і дотримуєшся певного ритуалу. У вас ритуал певний, я бачу.<\/strong><\/p> - Це все дуже і дуже серйозно. Тому що знову-таки. Чим програє комплекс? Оператор має сидіти поряд. Обов’язково його побачать. Обов’язково його побачать.<\/p> - Тепловізором.<\/strong><\/p> - В тепловізор гарно видно. У мене теж є тепловізор. Бачу людей на відстані 5 км. Чудово побачу. Я можу не побачити танк, можу не побачити автомобіль. А людину я побачу. Вона видає себе характерною фігурою, яка рухається. Тому це геніальна була придумка - винести чемоданчик. Далі психологічний фактор, коли іде бій – ти наче не в бою. Ти абстрагуєшся. У тебе є свій екран, де видно цілі, в які треба поцілити. Щось поряд літає, не літає, ти повністю абстрагуєшся. Тебе там воно не хвилює. Потім вже починаєш розмовляти, а що воно там було, куди там стріляли і що там де виїжджало. Навіть до такого доходить, що коли поряд навіть літає, ти все одно абстрагуєшся. Тому що ти почуваєш себе як у хатці. Частіше всього в окопі, на бруствері окопу я стою – я стою в окопі, екран навпроти мене. Все скрізь прикрито. Нас не повинні побачити в жодному разі. Якщо нас побачать, ми трупи. І Стугні кінець. У нас було таке, що нас накрили. Чесно кажучи…<\/p> - Чим?<\/strong><\/p> - коли тебе накривають під коректировочку – це дуже неприємне явище. В різних умовах нас накривало кілька разів.<\/p> - Це було мінометом?<\/strong><\/p> - Мінометом і ПТУРами. Виявили позиці Стугни, накривали всім, що тільки можна. Врятував окоп. Врятував окоп, причому у мене є боєць, я вам покажу, Мирослав. Він копає окопи, як не копає ніхто. Можна стріляти верхи на коні.<\/p> - Швидко.<\/strong><\/p> - І швидко. Це дуже важливо. Швидко – це дуже важливо. І глибоко. І так, що чесно кажучи, нас тоді просто накривали, накривали і накривали. Але ми сміємося, що навіть в принципі не залишилося якоїсь згадки про те, що щось поряд дуже сильно вибухало. Настільки ми в цьому окопі внизу були. Окоп був вузенький, глибокий. Що в принципі не дуже нас там все це і тривожило. Нас не знайшли. Головне, нас не знайшли в цьому окопі, вони подумали, що ми вже зникли, бо окоп у нас був дуже добре замаскований. Двічі прилітали БПЛА, понижалися аж до верхівок дерев. Вони просто нас не знайшли. А пішли ми вночі. Отак після цього ми намагаємося працювати тільки таким чином, бо ми знаємо, що воно таке. В жодному разі не повинні нас побачити. Знову-таки, має бути окоп. Тому що за ПТРК полюють передусім. Вони не пожалкують нічого. У нас були такі випадки - по школі близько 100 снарядів прилетіло. Близько 100, щоб дістати.<\/p> - Слухай, ну, дивись, ти ж не одна знаходишся в розрахунку свого "Скіфа". Хто ці люди? Ці френдс Тані Чорновол, хто вони?<\/strong><\/p> - У мене взагалі чудова команда. Чесно кажучи, я все своє життя очікувала нападу росії. Я належу до того дуже маленького відсотка людей, які були в своєму житті переконані, що це буде. <\/strong>Я себе готувала до цієї війни.<\/p> - Я пам’ятаю.<\/strong><\/p> - Готувала і психічно. Ще з юності уявляла всі ці різні ситуації. Мені сни снилися, коли російська авіація бомбить моє село. Я уявляла боротьбу з танками, чесно тобі скажу.<\/p> - Ти бачила це все?<\/strong><\/p> - Так. Я намагалася якось призвичаїти себе, що це не страшно. Я завжди, завжди уявляла себе, скажімо, рядовим. Я ніколи не думала, що буду командиром.<\/p> - У тебе зараз яке, до речі, військове звання?<\/strong><\/p> - Лейтенант. Я одиночка в своєму житті. Я все люблю робити одна. Знаєш, є такі – і один у полі воїн. Але зараз я працюю від початку війни з командою. Правда, спочатку, чесно кажучи, перша позиція… От у мене сержант. Цю війну ми з ним починали взагалі удвох.<\/p> - Удвох це неможливо. Як можна удвох?<\/strong><\/p> - Молодший лейтенант і старший сержант, удвох – було таке. Якраз в сторону Іванкова. Було таке, що були вдвох зі Стугною.<\/p> - Під Києвом.<\/strong><\/p> - Так. Зараз у мене взвод. Це просто бомбезно. У мене супер-пупер команда. Просто супер.<\/p> - А як вона підібралася? Вони тебе самі знайшли чи їх до тебе хтось призначив?<\/strong><\/p> - Визначали. Але кожна людина з’явилась в свій час, знаєш, якось так ми збиралися.<\/p> - Тобто людина з’являється тоді, коли вона потрібна. Так це буває, чи ні?<\/strong><\/p> - Важко сказати. Це треба розповідати всю історію насправді. Спочатку до мене відправили… Я не вибирала нікого. Хіба чого цього сержанта. Бо ми разом… сержанта вибрала я.<\/p> - Одного причому.<\/strong><\/p> - Історія була наступна. Ми закінчували вдвох курси Стугни перед війною. За два тижні до війни ми закінчили курси Стугни. Він був з Солом’янської тероборони.<\/p> - Земляк.<\/strong><\/p> - Я разом з ним.<\/p> - Лос соломос.<\/strong><\/p> - Відомий стугніст-адвокат, він був з нами. Це ми були отой випуск. Ми ж тоді розуміли, навіщо ми вчимося. І була домовленість, якщо щось починається, ми збираємося на зупинці в Нових Петрівцях. Треба сказати, о сьомій годині ринку, в ніч, коли почалася війна, ми всі там зустрілися. Формувалися тоді якраз групи. Я, до речі, під час навчання, звернула увагу як на адвоката, так і на сержанта, який зараз в моїй команді.<\/p> - Звернула увагу як? За якими критеріями?<\/strong><\/p> - У них гарно виходило підбивати бронетехніку на тренажерах. І адвоката в цей момент забрала 72 бригада, вони тоді шукали. Вони собі рвонули адвоката. Я така озираюся. Хоб, вони собі взяли адвоката. І тут заходить Олексій. Я йому така: Олексій, підеш зі мною? Він такий: ага. У нього не було…<\/p> - можливості відмови?<\/strong><\/p> - можливості відмови, точно. Всі інші потрапляли, направляла наша бригада. Але знову-таки, не всі залишилися, бо пройшли ми, чесно кажучи, Крим і Рим, пройшли дуже багато невдач. Дуже багато знову таких речей, де ми програвали, не зробивши жодного пострілу навіть. Тобто все це досвід, який доводилося проходити. Але зараз зібралася команда, яка дуже добре працює. Я дуже задоволена. Кожний виконує свою роль. Я би сказала, що у мене взагалі всі найкращі. Так вийшло, що спочатку стріляла я і Олексій. Але далі ми намагаємося так би мовити, щоб отримували досвід інші оператори. То у мене зараз в принципі стріляє троє: я і ще двоє.<\/p> - Тобто це ті, хто безпосередньо ловить ціль і здійснює пуск.<\/strong><\/p> - Головне – веде ракету.<\/p> - її треба вести, щоб вона влучила в ціль?<\/strong><\/p> - Так. Це дуже важко. Ти ведеш її джойстиком. Якщо ціль нерухома… навіть якщо ціль нерухома, то теж треба… дуже часто людина, яка стріляє вперше, упускає ракету, бо немає розуміння, що треба вести цей джойстик, навіть по нерухомій цілі. Джойстик трошки дьоргається – ракета уходить. Знову, треба попасти саме туди, куди треба попасти. Щоб ти розумів, ми практично завжди от зараз стріляємо на максимальних відстанях, ми стріляємо навіть більше, ніж максимальні. Ціль майже не видно.<\/p> - Це 2,5 чи більше?<\/strong><\/p> - П’ятірка .<\/p> - П’ятірка навіть? Це 5 км!<\/strong><\/p> - А чому на максимальних? Ми зараз вже не можемо підійти ближче. Все спалено. Скрізь чекають. Ця максималка нам дає можливість випльовувати на цілі. Але навіть при цій максималці, повір, навіть нерухома ціль отакусенька, в неї ще треба попасти, якийсь міліметр. А що вже говорити про рухому ціль? До речі, ці ПТРК, які на шарнирчиках, як "Корсар" наш, як знову-таки російський "Корнет", вони краще супроводжують ціль. Воно плавніше ведеться. У Стугни існують отакі ривочки. Тобто ціль пригальмувала і курсор перелетів. Ти, наприклад, повертаєш назад, в цей момент у тебе перелетіло. Є ці проблеми. Треба мати дуже великий досвід, щоби переслідувати рухому ціль. Це треба вчитися, вчитися і вчитися. У нас, до речі, з цим проблеми. Чому проблеми? Тому що у нас немає навіть зараз досвіду просто по супроводженню цілей. Ми завжди в бойових умовах. У нас не їздять, наприклад, прості цивільні машини, які можна повчитися посупроводжувати. Знову таки ми зараз намагаємося не стріляти по рухомих цілях, боючися, що ракета промахнеться. Тільки в таких умовах, коли наприклад, не треба ворога допустити в село. Наприклад, при звільненні села на тому березі річки, я стерегла дорогу, на якій могло прийти підкріплення. Там треба було стріляти в кожному випадку, коли бачиш ціль, бо кожен в’їзд БМП в село, це ж зрозуміло, що міг нашими великими втратами закінчитися. Тому там треба було стріляти в будь-яких умовах. А так ми стараємося стріляти таким чином, щоб потраплянням було стовідсоткове<\/p> - Ти пам’ятаєш свій перший раз зі Стугною?<\/strong><\/p> - Я не пам’ятаю свій перший раз, тому що це була велика танкова атака. Тобто це не була, наприклад, якась ціль.<\/p> - Це було на Київщині?<\/strong><\/p> - Так. На якій ти вправлявся у своїй майстерності. Це була просто колона танків, яка рухалася.<\/p> - як вони заходили?<\/strong><\/p> - Вони заходили на Бровари. У нас була дуже невигідна бокова позиція. Танки йшли на дуже великій швидкості. З трьох ракет у мене попала одна. І то, скажу, випадково. Тому що це було неймовірно важко. Але це все було дуже потрібно. В той же момент мій сержант Олексій, він з "Корсара" підбив БМП. Тобто у нас тоді під час цього заходу було дві цілі.<\/p> - Це був лютий, я так розумію.<\/strong><\/p> - Це був не лютий.<\/p> - Це березень вже був.<\/strong><\/p> - Березень. До речі, зараз я вже розумію, зараз я намагаюся, до речі, не займати бокових позицій і над собою сміюся: як тоді, початківець зайняла таку бокову позицію, де була невелика відстань – а відстань там була зовсім невелика і де, знову-таки було зрозуміло, що по хорошій дорозі "Великого Крадівництва" танки будуть перти на швидкості 80 км за годину. Ще й з величезним бетонним бордюром, де будуть видні тільки їхні башти.<\/p> - Це вісімдесятки були чи дев’яності?<\/strong><\/p> - Там були найновіші насправді танки. Не можу тобі зараз сказати, але з цих же танків під час другої атаки я підбила Т-90.<\/p> - Клас.<\/strong><\/p> - Оце я пам’ятаю. Оце тоді стрільба вже була знову-таки… людини, яка вже, скажімо так, вміє стріляти із Стугни. Чого я кажу, що дуже важливий досвід. Хоча б перший пуск.<\/p> - Це як, знаєш, перший раз треба певний такий психологічний бар’єр здолати. Він є чи ні?<\/strong><\/p> - Бар’єр існує завжди. Дивися. Позаяк ракет дуже мало, ти дуже боїшся не попасти, дуже боїшся знову-таки вистрілити по недостойній цілі. Ти завжди переважуєш ці ваги, чи варто тобі стріляти по легковій чи не варто тобі стріляти по легковій. Чесно кажучи, я дуже жалкую про кожну ціль, в яку я не випустила ракету. Я розумію, що треба було випускати. Хай то легкова машина. Ми їх, до речі, тут багато спостерігаємо. Ми не стріляємо по них. У нас настільки мало ракет, що ми не стріляємо по них. Але я собі не давала, щоби ракета… коли у мене, я на позиції з двома ракетами, а ще у мене в запасі дві. А завтра може піти танкова атака, це треба зрозуміти. Тому чесно кажучи, жалкую про кожний раз, коли не вистрілила. Але таке, я сміюсь, я це називаю збудження – тобто, я стріляю, коли на мене находить якесь таке збудження. Збуджуюсь я завжди на броньовану ціль. Це я вчу знову-таки, яким чином не потрапити під ПТРК, я всім пояснюю: слухайте, ви не повинні виглядати, як їжа. Ви не повинні у стрільця викликати таке збудження, яке викликають у мене цілі. Тобто коли я бачу будь-яку броньовану ціль, я збуджуюсь і я стріляю. Я, мало того, навіть не прораховую, наскільки у мене там відсоток попадання – 50 так 50, я буду стріляти. Знову-таки, коли я бачу, наприклад, той же самий Урал, я не возбуждаюсь. Я починаю вже прораховувати – цей Урал їде гружоний чи не гружоний. Він зупинився – він зупинився просто-таки переді мною, він відкрився, я чекаю, хто туди залізе загружати, скільки людей, бачу тільки один поліз водій і там нічого не лежить. Не буду стріляти. Може б і варто було вистрілити. Та немає того збудження. Так я всім розказую. Тобто якщо будь-яка ціль, не намагайтеся виглядати модними. От мені кажуть, а як бехи? Я кажу, як бехи мене збудили, я би навіть стріляла. Якби вважала, що це приїде хтось модний з якимось новим озброєнням. Але знову-таки повторю. Будь-яка броньована ціль, у мене це одразу, знаєш, хвиля пішла. І я уже навіть бачу 50% попадаю, у мене зразу якісь такі графіки літають. І я стріляю. Хоча часто буває, що я навіть не до кінця впевнена, чи мені вистачить відрізку дороги. Інколи щастить. Інколи не щастить. Буває таке. Але в принципі зазвичай… щодо прорахунків, майже не помилялася. Бувало, що промазувала. Бувало, що ракети падали. Це дуже обидно.<\/p> - От дивись, тут зараз, на Півдні, де ми знаходимось, тут на початках були підрозділи "днр" і бурятські підрозділи. Я це дуже добре пам’ятаю. Я якраз приїжджав. Чому зараз росіяни змінили і прийшли нові на заміну. Що з бурятами, до речі, сталося?<\/strong><\/p> - Ми їх знищили.<\/p> - Багатьох?<\/strong><\/p> - Багатьох.<\/p> - Це ж була десантура бурятська.<\/strong><\/p> - Дуже, дуже вдало ми з ними боролися. Надзвичайно. Невеликими групами, дуже професійними. Ці групи, кожен мав свою зброю. Ми їх кусали, кусали, кусали, кусали. Довели справу танки.<\/p> - Наші.<\/strong><\/p> - Наші. дуже професійні команди танків. Я, чесно кажучи, після Броварів танки зневажала. Я думала, що це зброя вже своє віджила і жодна армія світу не повинна мати танки, бо це якийсь гріб на колесиках.<\/p> - У багатьох було таке враження, коли палили російські танки. Десятками.<\/strong><\/p> - Тут, у Скіфії, я зрозуміла, що немає кращої зброї, ніж танки. Просто це не повинні бути якісь танкові колони. Кожен танк – це бог. З одного боку, він ляклива тваринка. Це ляклива тваринка, ніколи не повинна виїжджати на прямі видимості. Вона вночі, ввечері, вранці, тихцем, бігцем по посадочках. Причому, їм не треба навіть місце готувати. Вони дерева проломлюють, обрізають, їх ніхто не бачить. Затаїлися. Затаїлися, прийшов час працювати. Вони з закритих позицій починають бити і влучність наших танкістів неймовірна. У нас тут були такі стрільби, коли один танк сходу накрив три бехи в капонірах.<\/p> - Як це?<\/strong><\/p> - У них іде отвєтка. Танки не бояться дрібних осколків. Вони обтрусилися і поїхали в сусідню посадку. Тобто шикарна зброя насправді. Далі. Наша перевага була перед тими самим бурятами. Бурятів було багато. У них всього було багато. У нас всього мало. Ми нанесемо їм якісь серйозні збитки – ті ж самі Стугни, ті ж самі танки, ті ж самі у нас махновці з гранатометами. Ворог намагається помститься. Він літає-літає і нічого у нас не бачить. Бо у нас нічого нема. Ні, ну насправді, у нас озброєння куди менше. Але знову-таки, по-перше, сила духу людей. По-друге, кожен свою зброю береже. Ми помітили. Що там свою зброю не бережуть. У мене таке навіть враження, що ворог, ворожі солдати зацікавлені, щоб їхня техніка була знищена. Тоді у них з’являються підстави відкатити.<\/p> - В знищенні техніки, да. Відмова просто. Нема чим…<\/strong><\/p> - виконувати завдання.<\/p> - Ти не перша це кажеш, що вони справді свою зброю навмисно зливають. Але зараз з’явилися нові підрозділи, які колеги на фронті їх називають дєрзкіє. Кажуть, що з’явилися нові. Ти казала, що це гостомєльські навіть прийшли.<\/strong><\/p> - Так.<\/p> - Це росіяни, які були під Києвом.<\/strong><\/p> - Дивіться. У нас тут начебто зараз так і є. щодо цієї дєрзкості – теж можна назвати. Але знову-таки, неймовірна кількість ресурсів. Для порівняння. У мене була дуже хороша ціль, беха в бетонному гаражі. Я дуже довго підбиралася. Це була дуже ризикована стрільба. Ми стріляли зі спаленої посадки. Тобто нас нічого не прикривало. Пустили в цей бетонний гараж дві ракети. Дві аж. Тобто не пожаліли, я подумала.<\/p> - В стіну чи в двері?<\/strong><\/p> - В стіну.<\/p> - А воно пробиває стіну?<\/strong><\/p> - Кумулятивний пробиває.<\/p> - Пробиває і попадає в техніку.<\/strong><\/p> - Так, далі треба, щоб він попав в техніку. Але очевидно, він в техніку не попав… Тобто потім знімали відео, літали над цим гаражем – чудові дві дірки заходу ракет в гараж, все, як треба – одна нижче, друга вище. Навіть через дах пішло. Но кумулятивна струя, очевидно, техніку не заділа. Буває таке. Але насправді це неправильно. Я повинна була випустити стільки ракет, щоб побачити детонацію. Я просто не могла собі дозволити. Насправді БМП того вартує. Хай ми не будемо рівняти вартість. Ну одну БМП я знищу 5 ракетами, іншу знищу одною. Третя у мене ракет взагалі…. Це насправді взагалі не має значення. Мені головне знищити. Тому що далі вона десь стане на позиції. Буде наших крити, ще й накриє. Це неправильно, що я настільки бережу ракети. Але до чого я таке згадую? Тому що на наступний же день об’єкт, де була наша розвідка – всього лише наша розвідка, дві людини – накрили 40 ракетами з тієї сторони. Тобто, як ти кажеш, ці дєрзкіє, і вони не пожаліли. Це школа. По одній школі випустили 40 ракет. А тепер порахуйте вартість ракет. Не менше 1,5 млн. дол. Тобто 1,5 млн дол випустили по одній школі, де були два розвідники. Оце зухвалість.<\/p> - Але ракети які це були?<\/strong><\/p> - Корнети. Вони дорожчі за стугнівські. Там більше бойовий заряд. Вообще не жалко, 40 ракет. Та дайте мені 40 ракет.<\/p> - Чому нема у нас стільки ракет? Чому так взагалі виявилося, що на початок війни у нас багатьох видів зброї, нашої класної, Нептунів, Стугни, я про Богдани взагалі мовчу, чому її не виявилося в потрібній кількості?<\/strong><\/p> - Я абсолютно вважаю, що це були домовленості з путіним. Абсолютно вважаю.<\/p> - Домовилися з путіним?<\/strong><\/p> - Ну ми ж це все пам’ятаємо. Ця влада виграла на тому, що вона пообіцяла українському народу – і український народ це підтримав, треба зауважити. Я не можу тут повністю звинуватити владу. Це була позиція українського народу – проголосувати за мирні переговори з путіним. Ці мирні переговори були проведені. В результаті, можемо це все згадати, зменшилася кількість обстрілів на Донбасі. Ми можемо це згадати, це було наслідком цих переговорів, про це говорилося, що це наша перемога, зменшилася кількість обстрілів на Донбасі, що була повернена якась енна кількість полонених. Про перемовини говорилося. А що за це заплачено, ніхто ніколи не говорив.<\/p> Зокрема за це було заплачено ракетною програмою України. Всі ракетні програми України були зупинені. Абсолютно впевнена, що це якраз входило в перелік тих домовленостей, за що ми тоді заплатили. Заплатила влада, заплатив український народ, який за це голосував. Ракетні програми були зупинені. Наші державники роблять такі, я кажу.. помилки, зробили фактично найкращу ПТРК в світі, це оце стугнівські – найкращу, судячи по кількості збитої бронетехніки. Воно вижило тільки тому, що працювало на експорт. Тобто були експортні замовлення. Ці Стугни робилися на експорт.<\/p> - причому я так пам’ятаю по екранах, там була арабська в’язь. Тобто для країн арабських в основному?<\/strong><\/p> - Так. Найцікавіше, що нам просто пощастило, що велика партія ракет не була віддана. Стугн арабських не так багато. Просто всі вони такі успішні. Їх взагалі небагато. Тобто до Зеленського Стугн було куплено 219 штук. До Зеленського. Ну і в часи Зеленського цих експортних пару десятків лише, до речі. Пару десятків, які були на складах. Тобто двісті штук плюс два десятка експортних. Але чимала кількість експортних ракет пішла в армію, які не встигли відгрузити. І далі ми викуповуємо назад те, що продали в арабські країни, до речі. Зараз такий тренд. Купуємо назад втричі дорожче.<\/p> - Може, просто є зброя від союзників?<\/strong><\/p> - Немає.<\/p> - Є альтернатива, є західна зброя. <\/strong>NLAW<\/strong><\/em> ті самі.<\/strong><\/em><\/p> - NLAW<\/em> вообще повний мінус. Джавеліни – у мене просто сил немає. Ви бачили підбиту техніку Джавелінами?<\/em><\/p> - Багато відео було.<\/strong><\/p> - Наскільки багато?<\/p> - Я пам’ятаю. Десятки.<\/strong><\/p> - На пальцях однієї руки порахувати.<\/p> - Американці казали, що українці мають безпрецедентне ефективне використання Джавелінів, я пам’ятаю. Була заява Пентагону.<\/strong><\/p> - Слухай, я тобі просто розкажу про свій приклад. Мені кажуть: Таня, отам от беха виїхала. Давай свою Стугну, будеш її підбивати. Я дивлюся. Мені, щоби підібратися до цієї бехи, до неї дальність буде, наприклад, кілометр. Мені це мало для Стугни. Далі. Мені, щоби Стугну притягнути – а там все прострілюється. Тобто там багато кілометрів прострілюється. Тобто я Стугну, яка важить більше 100 кг, мені її заносять 7 людей з усіми пожитками, я повинна приїхати машиною в зону обстрілу, знову-таки по зоні обстрілу, по відкритому простору проносити свою важку Стугну. Далі я її поставлю в зоні, дуже близько. Я не зможу бігати від дерева до дерева. Як я її поставила, так поставила. Вихід ракети Стугни, далі Стугну накриває, Стугни немає. Я своїм кажу: хлопці, вам не здається, що це вообще ціль для Джавеліна? Там якраз є дерева, є будови. Джавелін же може бігати від дерева до дерева. Знову ж таки вага Джавеліна це геть не та вага Стугни. Вам не здається, що це ціль для Джавеліна? У нас же, кажу, скільки Джавелінів на фронті?<\/p> - Що ти бачиш зараз по фронту на Півдні? Всі аналітики в один голос, і командування, всі кажуть, ми будемо звільняти Південь.<\/strong><\/p> - Ми звільняємо його.<\/p> - Ми його звільняємо. І цей наступ триває. Просто це не такий наступ, як ми звикли бачити, коли колони танків, піхоти, сотні тисяч рухаються. Тобто іде постійне невпинне звільнення цієї території. Питання тільки в тому, чи вистачить часу до того моменту, коли цей наступ буде неможливий за погодних умов, тому що почнеться осінь, почнеться зима і далі. От як ти відчуваєш? Чи бачиш? Ти ж ситуацію бачиш зсередини? Є зараз така можливість?<\/strong><\/p> - Ну як сказати? Наступ може бути за будь-яких умов. Просто одна зброя буде працювати, інша зброя не буде працювати. Наприклад, моїй Стугні дуже важко працювати. Посадок немає, де я буду ховатися? Але зараз в основному війна артилерії . Тепер дивися. Ми наступаємо. Ми у себе тут наступаємо. Коли я сюди тільки приїхала, тут дуже багато було сіл у сірій зоні. Це не можна говорити. Це не можна говорити стовідсоткове звільнення. Це була сіра зона. Тут були їхні СП, ми їх відтісняли. Наразі за весь цей час ми звільнили одне надзвичайно укріплене село. Надзвичайно укріплене. Тобто передок цього укріплення був зруйнований.<\/p> - Це про Іванівку чи про інше?<\/strong><\/p> - Про Іванівку.<\/p> - Там були дуже страшні бої. Там наш якраз батальйон..<\/strong><\/p> - Ні, воно було дуже просте і легке, бо всю техніку ми вже знищили до того.<\/p> - До наступу.<\/strong><\/p> - Да, до наступу. Спочатку нами була знищена техніка. А потім туди зайшла піхота.<\/p> - Знищили – що там у них було? Бехи чи танки теж були?<\/strong><\/p> - Танки – ні. Танки вони тримають далі. Іванівка була зона прямої видимості. В основному бехи. Бех було неміряна кількість. Впродовж багатьох місяців ми їх вибивали, вибивали, вибивали.<\/p> - А там хто був, до речі? Буряти.<\/strong><\/p> - Буряти. Моя перша ефективна стрільба теж була по цій Іванівці. Доволі таки ефективна. Тоді їх там було, просто як тарганів. Я просто в’їхала, відкрила, поставила Стугну, відкрила чемоданчик. А їх там, як тарганів. На відстані, наприклад, від кілометра.<\/p> - Що ти відчуваєш, коли ти бачиш, що не бездушну коробочку знищуєш, а ти бачиш людей? Ти ж бачиш людей в тепловізор. У тебе взагалі є якісь емоції? В момент, коли ти розумієш, що зараз…<\/strong><\/p> - Уже є.<\/p> - зараз воно прилітає і всередині нікого нема. випалюється.<\/strong><\/p> - Уже є.<\/p> - Підсмажені буряти.<\/strong><\/p> - Раніше у мене емоцій не було. Раніше, як ти і казав, я бачила бездушну коробочку. Спочатку я бачила тільки коробочки. Людей я почала бачити, ворога я почала бачити.<\/p> - коли?<\/strong><\/p> - Тільки вже тут. Т
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
29.03.22 Дві ракети вдарили по базі ФГ у Новомосковському районі
20.03.24 У Дніпрі 71-річна бабця з «нуля» за півроку натендерила 52 мільйони
27.04.24 США вдалося натиснути на болюче місце Китаю
02.01.23 Зустріти з дівчиною Новий рік, поїхати в Крим, - мрії захисників України на 2023-й
25.04.22 Запоріжжя готується оборонятися
07.06.24 Село на Дніпропетровщині, в яке уже збираються їхати туристи з усього світу
29.06.23 КОМУ ДОВЕДЕТЬСЯ ТІКАТИ ВІД РАДІАЦІЇ
01.05.22 Затопити власне село - означало не пропустити окупантів
Центри надання соціальних послуг Дніпропетровської області
«Вставай, страна огромная» чи «Повстань, повстань, народе мій»?
Блакитні озера і озера дьогтю
Чому у небі не літають жайворонки, а в гаях не співають солов'ї?
BASF виступив спонсором Online Seed Forum
Селянам Магдалинівщини досі не вернули вкрадену Держгеокадастром землю
І бавовник мав у наших степах рости, або Навіщо насправді городили Каховське море на Дніпрі?
Ліси Дніпропетровщини «чистять» і браконьєри, і лісничі
Новини Дніпропетровської області , надзвичайні події районів і громад ОТГ Дніпропетровщини сьогодні, головна інформація про ринок землі в Україні, сільські новини та інформація про коронавірус, останні аграрні і кримінальні повідомлення - щодня читайте на сайті обласної газети "Фермер Придніпров'я".
Сайт вітає передрук, як повний, так і частковий, за умови зазначення відкритого гіперпосилання на не нижче другого абзацу тексту з передруком або частковим передруком публікації. Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови активного гіперпосилання на газету "Фермер Придніпров'я"