«Ризик для України – корупція через приплив зовнішнього фінансування», – Дженіфер Брік Муртазашвілі

Що таке відбудова? Це не лише ремонт стін, пошкоджених обстрілами. Процес післявоєнної відбудови включає примирення конфліктних груп всередині країни, відновлення стійкої роботи органів влади та посилення культурної ідентифікації народу.

Україна буде писати нову сторінку глобальної історії відбудови через досвід війни з росією. Це перша країна після Другої світової війни, яка відбудовуватиметься після війни з зовнішнім агресором, зберігши при цьому легітимну владу і підтримку інституцій народом. Проте все одно є великий ризик повторити помилки інших країн, наприклад Афганістану.

Щоб зрозуміти процес майбутньої відбудови в Україні,  поговорив із Дженніфер Брік Муртазашвілі. Вона є директоркою та засновницею Центру з управління та ринків і доцентом Вищої школи публічних і міжнародних відносин Піттсбурзького університету. Муртазашвілі досліджувала процеси відбудови після війни в Афганістані, вивчає врядування й безпеку в державах, що розвиваються.

Що таке відбудова і чому це широке поняття

Дженніфер, ви професійно вивчаєте післявоєнну відбудову як процес. З одного боку, це фактичне відновлення інфраструктури, промисловості та житла. Але ваш досвід показує, що це ширший концепт. Поясніть, який саме?

Йдеться про відновлення політичних та економічних інституцій, щоб вони проіснували тривалий час після війни. Війна спричиняє дестабілізацію. Але період дестабілізації допомагає переосмислити політичний порядок та роль інституцій, перебудувати країну, щоб усунути причини конфліктів.

Проте Україна – особливий випадок. Післявоєнні відбудови зазвичай відбуваються після громадянських воєн, коли люди боролися за своє право мати голос. Часто це боротьба проти репресій з боку диктатора. Або відбувається відбудова країн-агресорів, як Німеччина чи Японія після Другої світово

Дженніфер Брік Муртазашвілі, доцент Піттсбурзького університету. Фото пресслужби Київської школи економіки

На який тоді міжнародний досвід можна спиратися?

По-перше, важливо не втрапити в пастку ефекту rentier [з англ. rentier state, тобто ефекту рант’є. – ].

Це ситуація, коли доходи в економіці не генеруються з продуктивних джерел. Наприклад, доходи від нафти або міжнародної допомоги. Це наче величезний спадок, який ти отримав. Кошти можуть витрачатися необачно, а ризик корупції зростає, адже вам уже не потрібно думати про ефективність.

А економіці це називається ефектом IKEA. Ти набагато більше цінуєш меблі, які зібрав сам, хоч вони й недорогі. Тому потенційний ризик для України – це корупція, яка виникає через величезний приплив зовнішнього фінансування.

Я не кажу, що українці корумповані чи влада корумпована. Це нормальне явище, коли країна має величезні суми допомоги або нафтових ресурсів. Ми бачимо це у багатьох державах, багатих на нафту, де величезна кількість корупції.

Інший ризик – міжнародна спільнота будує альтернативні органи для управління допомогою. Це може підірвати авторитет місцевої влади в регіоні. Міжнародне співтовариство часто дуже погано орієнтується, хто найбільше потребує допомоги, бо не має належної інформації. Тому вони будуть тримати двох-трьох співробітників, які будуть розподіляти мільйони

Як реформа децентралізації допоможе відбудові

Ви вивчали досвід Афганістану. Після війни країна активно відбудовувалась, проте міжнародні донори робили все самі та не взаємодіяли з місцевими органами влади й бізнесом. Жителі відчували, що їхні потреби не чутні й цим скористався Талібан (радикальний ісламістський рух, який захопив владу в Афганістані після виведення військ США з країни у 2021 році). Що варто зробити, щоб донори не припустилися подібної помилки в Україні?

В Афганістані були вибори для чиновників у найвищі органи влади, але не на місцях. Там ніхто нікого не обирав до місцевих органів влади, чиновників призначали з центру. Тому люди на місцях не мали голосу. Донори казали: та ні, у нас були «консультативні зустрічі» з лідерами громад під наглядом громадських організацій. Але я думаю, що легітимна участь у житті країни відбувається через офіційні державні органи в першу чергу. Саме там приймають кінцеві рішення.

Місцеві жителі не повірили «консультативним зустрічам». Кошти заходили у величезних обсягах, лідерів не можна було притягнути до відповідальності. Вони відчували, що міжнародна спільнота їх не чує.

Натомість Україна провела реформу децентралізації. Тому рішення про відбудову будуть фільтруватися у місцевих органах влади, громадах, яким довіряють. Донорам це може бути незручно.

Центральний уряд приймає рішення швидко, а органи на місцях – повільніше, тому їм можуть закидати некомпетентність. Але швидше не означає краще. Важливо не просто відбудувати школу. Люди мають відчути, що стали частиною цього і кошти на школу не були витрачені даремно. Це важить більше, ніж сам результат.

Уроки Афганістану для України

Як досягти відчуття, що гроші не витрачені дарма? Хто має розподіляти кошти?

Вирішуватиме лише український народ. Донори можуть сказати своє слово, але вони не мають вирішувати за народ. Має бути дискусія, як витрачати кошти. І дуже важливо, щоб кожен відчував, що він займає місце за столом під час дебатів.

Якщо продовжувати порівнювати з Афганістаном, відбудова почалася там ще під час бойових дій. У нас є очікування, що війна закінчиться скоро нашою перемогою, але по факту ніхто не знає коли. Як відбудовувати країну, коли війна ще не закінчилася?

Є дві відповіді на це питання. Перша – деокуповані території. Я відвідала Гостомель, Бучу та Ірпінь. Тамтешня інфраструктура досі має фізичні пошкодження, але місцеві органи влади відновили місто дуже швидко. На деокупованих територіях, які постійно під обстрілами, також треба відновити джерела енергії та інфраструктуру.

Одночасно із фізичною відбудовою уже відбувається політична – Україна має мету вступити в ЄС. Вона хоче реорганізувати інституції відповідно до стандартів ЄС. Така інституційна відбудова має захистити країну від різних видів корупції чи громадянських конфліктів, з якими інші країни стикалися після воєн.

Дженніфер Брік Муртазашвілі, доцент Піттсбурзького університету, під час лекції на курсі в Київській школі економіки. Фото пресслужби Київської школи економіки.

Міжнародні партнери можуть підозрювати корупцію, якщо побачать найменший натяк на нечесну гру під час закупівель. Що робити з недовірою між міжнародними агентствами та приватним сектором?

Тут важливий нагляд і цю роль має відігравати громадянське суспільство. Мене турбує те, що громадський сектор плутає: вони виконують відбудову чи наглядають за процесом. Я вважаю, що втілювати проєкти у відбудові має приватний сектор. І саме НУО (неурядові організації. – ) та громадянське суспільство мають здійснювати нагляд, розслідувати та стежити за тим, щоб не було корупції. Коли вони адвокаційники та виконавці одночасно, це створює можливість для корупції.

Чим більше нагляду, тим краще. Тут варто відзначити створення спеціального інспектора з питань відбудови. Цей інститут – чутливе питання для США. Політики, які висловлюються проти допомоги Україні, виступають «за» створення спеціального генерального інспектора.

Але я також підтримую цю тезу, тому що це тільки допоможе народу України. Міжнародне співтовариство неминуче робитиме помилки та робитиме щось неправильне.

Громадяни України мають змогу поскаржитися уряду про дії уряду, але вони не можуть нікому поскаржитися на те, що робить міжнародна спільнота. Тому спеціальний генеральний інспектор захистить інтереси українців та захистить їх від корупції, він має ефективно їх розслідувати.

Теза про те, що органів нагляду має бути більше, не дуже політично популярна серед прихильників допомоги Україні. Це потрібно не тому, що українці погані чи Україна погана. Ми знаємо, що Україна має історію корупції. Ми знаємо як міжнародна допомога впливає на корупцію. Потрібно допомогти українцям захистити себе від нас — міжнародної спільноти, надавши ще один орган нагляду.

Відбудова в Україні тільки починається. Основний тягар цього процесу несуть на собі чиновники та бізнес. Як інші українці, які не представляють ці сектори, можуть допомогти процесу?

Мені важко сказати це зі сторони. Але я би радила заохочувати участь, давати усім право голосу, говорити й ставити питання. В Україні це витає в повітрі.

Я думаю, саме це допомогло мобілізувати Україну під час війни, цей неймовірний дух проактивності на місцях, волонтерства. І це має поширюватися на відбудову. Відбудову не можна розглядати як дане кимось, щоб допомогти.

Це їхня відбудова, вони не чекають, щоб хтось зробив це за них. Візьмемо фандрейзинг. Якщо уряд не шукає кошти, люди шукають кошти, щоб зробити це. Всередині України такий неймовірний дух.

Навіть коли Тимофій Брік організував групу [чату студентів безкоштовного курсу по відбудові Київської школи економіки. – ]. Це про те саме. Не чекати на когось, а діяти самостійно.

[Київська школа економіки організувала безкоштовний курс про відновлення і відбудову після війни, куди запросила професорів із провідних університетів США. Протягом серпня-грудня 2023 року вони читають лекції про різні аспекти відбудови зі сфер економіки й економетрики, політичних студій, права, соціології. – ]