Бій за право жити на рідній землі

Микола Нечипоренко 17.02.2022 815

МИНУЛОГО року на початку літа біля села Девладове, що між двома недавніми райцентрами Софіївкою і П”ятихатками, появилися невідомі люди з загадковими апаратами та приладами в руках. Одні з них заходилися усе знімати на відео, інші щось вимірювали в повітрі та на землі, а треті то там, то тут і довбалися, наче шукали ледве не приховані скарби. Селян цей десант не те що налякав, але насторожив: що комусь знов знадобилося тут затівати? Чи не досить давньої «атомної» епопеї, котра тривала на землях Девладівської сільради понад двадцять років, з 1961-го і вважайте до кінця 1983-го? Ще за часів Союзу РСР, коли людей ніхто не питав, можна чи ні паплюжити їхні поля і околиці, а головне те й інше та саме село безбожно засмічувати, як потім стане ясно, страшною і небезпечною радіацією, від якої нікуди не сховаєшся.  У колодязях же воду перетворили на непридатну для вживання, і в області все одно, що виник «степовий острів», якому рано чи пізно, але вготована доля безлюдного. І до якого діла нині ні в кого ніякого: нашкодили, і поминайте, як звали. Радянського Союзу, мовляв, давно немає, і питати та чекати ліквідації наслідків немає від кого.

Цього разу у Девладовому знайшлися смільчаки, які вирішили вийти до несподіваних і непрошених гостей та з”ясувати, чого їх сюди занесло та що від них місцевому народу ще чекати? Та поки селяни збиралися і вирушали, сталося те, що відбувається тут регулярно, однак для прибулих здалеку в приголомшливу новину: земля раптом під ногами спершу загуділа, а потім ніби і застогнала. Схоже на те було, що в глибинах надр «переміщуються» та й обвалюються цілі глиби. В що не вірити не доводилося, оскільки прогнутих присідань поверхні навкруги вистачало. Діловий десант «дослідників» миттю і рушив назустріч селянам, зі свого боку воліючи узнати, що це за гул та стогін тут з-під землі?

- Ага, злякалися? – не приховали свого кепкування девладівці. – А ми вже звикли. Земля ще якось тримається, отож тримає і нас - то куди з неї нам діватися? Інша річ, що поволі вимираємо тут. Як повелося, так і триває – від онкологічних захворювань та серцево-судинних головним чином…

ЩО Ж, ПОРА вносити ясність.

Девладове – околиця знаменитого колись на весь Союз РСР Жовтоводського родовища уранових руд. Його розробка тоді ясна річ не викликала заперечень: Москва пеклася про власну безпеку і створювала ядерну зброю. А добували уран двома способами – шахтним і відкритим. Одні до двох кілометрів в глибокі виробки опускалися, щоб піднімати його звідти, а інші розкривали велетенські рудники-кар”єри, в яких потужні екскаватори виймали-вантажили руду на самоскиди або й залізничні платформи. В обох випадках наслідки для довкілля та всього сущого невеселі були. Уранові руди мають свої особливості: поки вони лежать незайманими під землею, доти не «фонять» і не випромінюють свою страшну радіацію. Одначе варто «потривожити» з метою виймати – розпочинається так званий процес розубоження покладів. Руда одразу втрачає свою якість, себто вміст в собі корисних компонентів, і сіє та повіває, даруйте, ними у простір, землю і у воду згубою для оточуючого середовища.

От свого часу в радянських вчених і виникла ідея добувати уран третім методом. Вигляділо це благородно: відмовлялися машинами, виймальними комплексами та екскаваторами порушувати спокій покладів. Бо придумали, як усі наслідки згубного розубоження залишати там ніби, під землею. Коли ні шахти будувати не треба, ні кар”єри відкритого добутку. За випробувальний полігон нової технології й обрали відносно не глибокі масиви уранової руди між шарами глини і піску біля Девладового. Метод дістав назву підземного вилуговування. Як це робилося? З поверхні землі у слушний пласт руди бурили кільканадцять свердловин і під тиском закачували потім туди лугові розчини, які практично роз”їдали поклади, перетворюючи їх на місиво. Для остаточного ж «ефекту» насамкінець закачували у розріджені надра сірчану кислоту. Після цього через ті ж свердловини відкачували на поверхню рідку «гірничу» масу. Ніби дешево і сердито, чи не так?

ТЕПЕР повідомляємо, що на початку літа минулого року у Девладове прибув справді десант обласної на Дніпропетровщині ГО «Екопатруль». Мета – вивчити, зафіксувати і зафільмувати та записати свідчення тамтешніх жителів «про наслідки видобутку уранової руди методом підземного вилуговування». Справа у тім, що природу, по перше, не вдалося обдурити. Як не сподівалися, а безслідно під землею розубоження урану не поховали. Підземні водоносні горизонти «наслідки, замішані на їдких розчинах лугових металів та сірчаної кислоти», рознесли навіть досі достеменно не звісно куди. Дійсно, по-друге, відпрацювавши поклади ще понад сорок років тому, після жодна нога фахівців сюди не потикалася. Головна державна екологічна інспекція як той папуга від тих пір лише повторювала, що «для виявлення реальних масштабів забруднення, прогнозованих оцінок розвитку ситуації та розробки коригуючих заходів необхідні грунтовні дослідження, які жодного разу не проводилися». І це тоді, коли – цитуємо екологічну Головінспекцію – «на території колишньої ділянки видобутку урану методом підземного його вилуговування поблизу села Девладове спостерігається значне хімічне та радіоактивне забруднення грунтів і підземних вод». Від себе ми докинемо, що не тільки «на території колишньої ділянки», а і довкола неї у Софіївському та сусідніх Криничанському, П”ятихатському та Криворізькому районах. Був випадок: під Криничками отруїлося і померло грудне немовля, якому мати ненароком дала краплину води з криниці. Коли взяли з фатальної криниці воду на аналіз, швидко й хутко дослідження припинили. Хоч на людський же роток не накинули платок: слід вів у Девладове…

- То ми тепер чи не першими і задалися ціллю, - пояснює появу десанту «Екопатруля» його багатолітня лідерка Тетяна Лампіка, - ретельно нарешті вивчити та голосно оприлюднити усім землякам нашим, що залишили після себе насправді «піонери» новітнього колись методу добутку урану. У нас же склалося враження, що хоч з часів сумнозвісної перебудови ніби усі секрети й таємниці розсекретили, та на «секрети» села Девладове це не поширилося.

Не зважаючи на те, до речі, що за даними ГО «Екопатруль» сьогодні лиш в Казахстані продовжують виймати уранову руду шляхом вилуговування. А у світі від цього методу рішуче відмовилися. За прикладом Сполучених Штатів Америки. А з тих мотивів, що згубні для природного середовища «сховані» під землею забруднення в сто крат тяжче і дорожче знешкоджувати, ніж ті, які на поверхні залишаються. Що й не викликає, погодьтеся, сумнівів.

А ПРИЧИНА, котра спонукала громадських активістів на чолі з Тетяною Лампікою «вступити у відкритий і праведний бій», сталася ще позаторік. Тоді, на початку 2020-го, тут у місцевих газетах появилося оголошення ТОВ «Атомні енергетичні системи України» про його «намір почати добуток уранової руди на трьох ділянках біля П”ятихаток і сіл Миколаївка та Сурсько-Литовське» тоді ще трьох районів Дніпропетровської області». Нині це в межах п”яти громад – Божедарівської, Саксаганської, Криничанської, Солонянської і Миколаївської. Більше того, депутати обласної ради за принципом поперед батька в пекло поквапилися надати і дозвіл на землевідведення. Зараз не важко здогадатися, що Міністерство захисту навколишнього середовища бігом теж погодило «прийнятні висновками впливу на природне середовище даної виробничої діяльності». Залишалося отримати згоду місцевого населення – провести отож громадські слухання.

- Які влаштовувати з бажаним і наперед спланованим результатом на Дніпропетровщині спритні ділки-шахраї у подібних випадках навчилися як ніде більше, - говорить Тетяна Лампіка. – Чіпляти локшу на вуха народу, малюючи ледве не золоті гори і нечувані і небачені ніби блага, які чекають тоді, коли під боком розпочнуть добуток радіаційного добра, на це просто мастаки-гросмейстери завелися. Хоч головна наука - кого кликати на слухання, а кого й не пускати на них. Особливо в умовах, як у даному разі: між трьома селами і п”ятьма громадами майже стокілометрові відстані. Привези туди чи сюди кого завгодно, підставних незнайомців «з чужих сіл» - хто взнає? А вони дружно голосуватимуть «за». Хоч хіба важливо, що люди скажуть? Важливіше, що буде потім у протоколах слухань написано…

Коротше, дніпровські громадські екологи пішли іншим, своїм шляхом. Їхнє рішення виявилося як для теперішніх реалій «новаторським»: не чекати, поки хвацькі претенденти мерщій почнуть закачувати у придніпровські надра знов сірчану кислоту, відчують своє зверху, вготувавши опонентам становище відбиваючих, а спробувати ініціативу перехопити у власні руки. Адже добуток планувався… «прогресивний». Так-так, шляхом… підземного вилуговування. Світ від нього, нагадуємо, відмахнувся, а тут ще малювався таким, кращого від якого ніби не знайти. Це раз. А друге - якщо в Радянському Союзі колись за козирні карти видавали потребу мати ядерну зброю, то в Україні тепер заходилися переконувати, наче це єдиний шанс забезпечити енергетичну незалежність. Тобто мета виправдає будь-яку і непоправно завдану шкоду рідній землі, оскільки від АЕС – атомних електростанцій – нам нізащо не обійтися, і баста.

ТАК ОТ, першим ділом ватажки ГО «Екологічний контроль», звичайно, ретельно вникнули в «аргументи», з якими вирушало у свій похід ТОВ «Атомні енергетичні системи України», а також методи та важелі впливу, які обрало, аби домогтися свого. Виявилися дивні, якщо не дивовижні речі. Ось хоч би те, що за консультаціями і послугами професійних експертів з радіаційної безпеки товариство «обачно» вирішило не звертатися. Натомість скористалося тим, що в самому ж Мінприроди України таких спеціалістів, уявіть собі, нині не знайшлося. По суті задовільну оцінку впливу на екологічне середовище «прогресивного» методу добутку уранової руди схвалили чиновники, котрі досі до видобутку урану мали таке відношення, як і до підкорення космосу. Інша справа місцевий доктор біологічних наук професор Григорій Шматков і ціла група експертів, які сьогодні день і ніч стежать за станом навколишнього середовища в Чорнобилі. Вони відгукнулися і врешті-решт категорично «не рекомендували реалізацію небезпечного проекту».

Тим часом наполегливість «Екокопатруля» спричинила ще й два дуже не бажані для ТОВ «АЕСУ» скандали. Один був пов’язаний з засновником ну прямо бідового і невгамовного товариства. Ним виявився Геннадій Буткевич – воднораз і один зі співзасновників відомої мережі супермаркетів АТБ. То що, купляючи харчі в магазинах АТБ, народ ще й інвестуватиме шкідливий «урановий промисел»? Обуренню людей не було меж. А другий скандал викликав один з інших співзасновників «Атомних енергетичних систем», прізвище котрого - Якименко. Що сталося? У Верховній Раді України є Комітет з питань екологічної політики та природокористування, а в ньому підкомітет з питань охорони та раціонального використання надр. От і дізналися раптом у Дніпрі, що очолює згаданий  підкомітет нардеп-«слуга народу» Павло Якименко – син Якименка з ТОВ «АЕСУ». Прихована скринька, коротше, відчинилася, а з неї і потягнувся негарний, м”яко кажучи, ланцюжок.

Втім, активісти «Екологічного патруля», взявшись втілювати свій задум з блокування добутку урану варварським методом відразу на трьох ділянках Дніпропетровської області, на ці «прикрості» та «проколи» навіть і уваги своєї не звертали. Ми, розповідає лідерка Тетяна Лампіка, «зі своїм відеофільмом про наслідки уранової епопеї в районі Девладове вирушили в турне селами та громадами, на які в разі реалізації підступного проекту чекала б аналогічна доля». Об”їздили понад три десятка населених пунктів, і всюди скликали на кіносеанси та своєрідні «громадські слухання» сільський народ. Останній, до речі, з розумінням і вдячністю сприймав неординарний «хід» самодіяльних захисників природного середовища.

- Ми у письмовому вигляді роздавали людям перелік заперечень, чом не можна дозволяти закачувати у неглибокі відносно надра їдкі лугові розчини та сірчану кислоту, - розповідає Тетяна Вікторівна, - і пропонували писати власні листи-протести,  адресуючи їх в Мінприроди та Держслужбу з геології і використання надр, а копії в обласні інстанції. Більше того, зразок протесту виставили і на своїх сайтах, щоб бажаючі його підписували і електронними листами відсилали «за призначенням».

- Цей організований нами безпрецедентний масовий громадський рух і спрацював у підсумку, – підводить риску Тетяна Лампіка.

Коли у Мінприроди, відповідно і в обласну інстанцію також, надійшло дві тисячі гнівних і рішучих послань-листів від селян п”яти громад, першими у Дніпрі «здалися» депутати обласної ради. І мерщій відмінили своє ж рішення щодо землевідведення компанії «АЕСУ». А коли в столичному граді Києві кількість письмових людських голосів сягнула і за три тисячі, звідти,  аби від гріха подалі, негайно відкликали схвалену оцінку з ніби допустимого впливу діяльності ТОВ «АЕСУ». «Бурхливий потік» письмових звернень люду з сільських населених пунктів отож прийняли за вирок непрактикуючих ніким ще раніше громадських слухань.

Все. Крапка. Ось так громадський «Екологічний патруль» і здобув свою перемогу. Ідею розгортати на Дніпропетровщині вдруге хижацький спосіб відкачувати з тутешній надр «розчинену кислотами» уранову руду відкинули раз і назавжди. Зайвий раз засвідчивши справедливість слів Тараса Шевченка про те, що коли будеш боротися до останнього, обов”язково побореш. Одначе не можна спокійно сприймати те, що у нас розвелося, аж кишить, негідників і виродків, готових за рахунок свого народу, його села в першу чергу нищити й паплюжити рідну землю. За принципом а після нас хоч потоп. Скільки будемо терпіти таку наругу над собою? Та всіх панів давно пора до дної ями скинути, як писав колись український поет.

                                                                           

 

 

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ