«Давня українська хата вже пішла, а я її затримав…»

Марина Бабич 15.02.2022 576

«Найбільше мистецтво -  це не вміння передати на полотно, не майстерність, а відчуття, відчуття світу через призму сприйняття. Для ціни твору важливо в першу не сам твір, а його енергія, його тепло, те тепло є усюди, його потрібно клопітливо збирати в оточуючому світі і підкріплювати енергією всесвіту. Тоді тільки вийде щось справжнє».

Так вважає народний художник України з Вінниччини,  фотохудожник, меценат,  голова правління громадської організації  «Кращий Художник / The Best Artist»

Володимир Козюк.

Сьогодні «Фермер Придніпров’я» пропонує одкровення від Хранителя українських хат, напевно, єдиного в Україні, який представив світові національну зникаючу історію.  

Як ви поясните свою зацікавленість давньою українською хатою?

«Я розумію просто, що ця тема закінчиться колись. І я казав іншим художникам, фотографам, давайте зробимо пленери, поїдемо помалюємо. Це цікава тема. То було кінець 90-х, початок 2000-х. Я, як міг, пропагував, були такі однодумці, які зі мною поїхали, а потім побачили, що це важко, і більше не захотіли.

А чому це важко?

Уявіть собі, приїжджаєте ви в село будь-якої області, вам потрібно знайти таку вмираючу хатку. Шукаєте, розпитуєте місцевих людей, обходите всі 10 вулиць, а її вже немає. А де вона? А, завалилася три роки тому. Ви виїхали в п’ять ранку, на місці о 8 -ій, а хатки нема, по селу можете шукати ще 3-4 години, а далі до наступного села ви доберетеся запізно. У мене були такі неділі, що я за тиждень не знаходив нічого. І так поїхав раз, два, три, і нічого не знайшов. А потім я заїхав в інше село, а там ціла вулиця таких хат. І це надзвичайно надихає. Треба зафіксувати це. Це унікальне. Такого більш не буде. Мені висилають світлини таких хат з усієї України. Але вони вже пішли, я їх трохи затримав.  Знайшов понад 450 давніх хат в різних областях України. У гарному стані десь 200 зафіксував на фото. Понад 100 картин намалював. Я навіть знайшов найстаріші хати України, якщо  конкретно кінця 17-ого - початку 18 століття, це село Дерешева. Було важливо, щоб їх врятували. Але держава не звернула на це уваги. Я взагалі хотів показати, що це тема така глибока. Весь світ вийшов з такої хати, що Африка, що Мексика, що Японія, Китай. Приблизно ж ті самі матеріали, глина, солома, все інше. Тільки в небагатьох країнах, регіонах вона збереглася, а це ж передає автентику!

Наша ж хатка особлива. Вона несла культуру. Глибоку культуру ще від Трипілля. Фактично, які тут народи не переселялися, готи, гуни, скіфи, сармати, хто тільки не населяв нашу територію. Але існувала знакова система, яка від тих часів дійшла до сьогоднішнього дня. І що відбувалося? Народи проходили, а жінки жили, народжували дітей і несли культуру через те, що робили. Малювали, вишивали, робили глечики. От ми  і бачимо прадавні знаки типу сварги, які панували тут 7 тисяч років тому,  на цій самій землі. Які би війни не проходили, загарбники – не загарбники, вони асимілювалися -  і  зростали діти цієї землі.  Фактично хата – це зв'язок з тою давниною. І ця хата – космос, який це все повязував. Ми через цей образ можемо показувати не тільки страждальну сільську Україну, як бачать люди, а можемо показувати свою древню історію, свою давню культуру і глибину пізнань.

У мене багато подарованих колекцій музеям, 250 експонатів кераміки, 270 вишивок, воно тепер не знищиться. Я усвідомлював 20 років, що хата - основа українства. Видав книгу, яка розійшлася тисячним тиражем в момент. Те, що нікому було не потрібно, виявилося всім потрібним.

Поділіться, будь ласка, цікавим епізодом.

В одному селі на Вінничині я малював хату. Підходить дід і каже: «Ой,  мою хату малюєте!» А я у нього спитав дозволу. Він довго крутився біля мене, мучився, а потім: « Не знаю, як і запитать Вас, скільки ж я вам винен, що ви мою хату малюєте? Бо я ж не багатий. Щоб мені пенсії вистачило». І я був вражений, і він.  Його здивувало, що хтось щось зробить, і грошей не бере.

Що перше намалювали у житті?

Мене надихнули класики: Пимоненко, Васильківський. Я колекціонував дореволюційні листівки і бачив, які у них живописні картини.  Першим моїм етюдом  випадково стала хатка. Це було найвдаліше з усього тоді намальованого. Хатка так виринала з кущів, сонечко впало на неї,  і прямо просилася на полотно. А одного разу мені знайома каже, а чому ти не хочеш малювати справжні хати? Я знайшов їх,  а вона не повірила. Показую їй 5 хат, а вона -  архітектор за фахом, здивована, що вони ще є. І я почав їх і малювати, і  фотографувати, і збирати...

Я ці хати представив у Національному Палаці в Пекіні, в найголовнішому музеї Китаю, там жодний масляний живопис європейців не висів до цих хат. Коли китайці гортали роботи художників, вони звернули увагу на незвичайну українську хату. Я віддав 20 років Українській хаті, а хата віддала мені назад то, що я не сподівався…»


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ