Молода бабуся

Їду в тролейбусі. А він - як збитий на льоту хрущ: ніби шевелиться, а не рухається. На зупинці заходить маленька бабуся. Ошатно одягнена, худорлява, лагідні очі сяють, ніби заміж зібралася. Сива прядка волосся вибилася з-під світлої хустки. «Поспішала, мабуть, вскочити в  повільний транспорт», -  подумала я і піднімаюсь з місця, пропонуючи їй присісти. А вона мені відповідає російською: «Не тревожьтесь за меня! Я постою. А вы молодейте, деточка!»

Хвилиночку, я  далеко не «деточка», і старіти якось не збираюся. Та й молодіти у планах немає. Як є, так і є. І наполягаю, щоб вона зайняла моє місце в салоні тролейбуса. А вона не погоджується. Думаю, це фішка така -  знайти собі співрозмовницю за 2 хвилини. Я сиджу, а вона стоїть біля мене і  торохтить. Де в неї енергії і сили настачило наприкінці робочого дня?

- А вы знаете академика Николая Амосова?

- Лікар наш український, кардіолог, відомий у всьому світі…

- Так вот он говорил, что не надейтесь на медицину. Она неплохо "лечит" многие болезни, но не может сделать человека здоровым. Пока она даже не может научить человека, как стать здоровым.

Я гублюся і  розумію, що зараз бабусині сентенції будуть скріплюватися Амосовським досвідом.

- Я вот читала, и он верно говорил. В плен к врачам бойтесь попасть! Я вот три года к ним не обращаюсь, и все у меня замечательно.

- Молодеете? – не втрималася я.

- А вы, пожалуйста, не язвите, я вам по-доброму желаю думать о молодости. Ведь, когда о ней думаешь, и суставы не хрустят, и руки слушаются. Я утро начинаю с зарядки, и вечером о ней не забываю. Порой пересиливаю себя, зато спать ложусь довольная.

 Я уважно подивилася на цю рухливу і активну жінку. Скільки їй років? Пальто, чобітки, хустка – все як у всіх. А от очі… На мене дивляться допитливі, доброзичливі й  добрі очі. Здається, 70. Може, забагато?

- Чтобы быть здоровым, нужны собственные усилия, - перебила мої думки попутниця.  

- Человек сам настолько сильный, что вернуть здоровье можно почти с любой точки его упадка. Только необходимые усилия возрастают по мере старости и углубления болезней. Я вот никогда не думала, что буду так о себе заботиться в 85! Всех родных уже провела в Вечность. А сама вот не собираюсь, - посміхається до мене бабусенька і спостерігає, чи шокувала мене своїм віком.

- Кажуть, для здоров’я, крім фізичних вправ,  потрібен час і вміння відпочивать,  - треба було мені заповнити паузу.

- Отдыхать? А вы разве не отдыхаете сейчас, когда слушаете меня, едете в транспорте, смотрите на серые немытые окна?

- Ні, для відпочинку мені потрібна тиша і книга, а не розмови.

- Отдыхать вы не умеете. Отдых там, где смена занятий. Его ловить нужно. Переключаться. «Уметь расслабляться - наука, но к ней нужен еще и характер», - это Амосова слова, не мои.  И всему  нужно радоваться, что дождь  идет, что хлеб нужно купить, что я вам сейчас попалась, развлекалочка...

-Дякую, - посміхаюсь.

-Я вот сейчас выйду на остановке, а вы дома за  ужином своим близким о  счастливой старушке расскажете, которая о  здоровье заботится…И сами будете теперь усилия предпринимать.

- Щасливо вам, живіть довго! – побажала я на прощання.

Вона вискочила із тролейбуса, і ніби і не було її. Легкої і говіркої.

І вдома вже за вечерею я таки  розповіла своїм про попутницю, з якою познайомилася у сонному тролейбусі. А через годину  ввімкнула музику і  зробила зарядку.  Засинаючи, подумала, вона здорова, бо щаслива чи щаслива, бо здорова?