НЕ ПИТАЙ У ХВОРОГО ПРО ЗДОРОВ'Я

Петропавлівська районна лікарня

СІМНАДЦЯТЬ літ тому всеукраїнська газета захисту інтересів селянського населення України «Сільські вісті» приголомшили своїх читачів несподіваним «відкриттям»: якщо кучмівська аграрно-земельна реформа і справді принесе селянському народу ледве не золоті гори, як це обіцяють її ініціатори, то що «слідом угробить сільську медицину, це уже зараз ясно». І таке, повторюємо, «відкриття» настільки обурило у Дніпропетровщині майже усіх начальників, причетних тут до охорони здоров’я та влади і наробило неабиякого переполоху, що пам'ятається досі. А все тому, що 11 серпня 2006 року газета вмістила статтю «Оптимізація медицини» чи прискорене вимирання селян?»

- І я знаю, що люди у селах налякані та бунтують, - заявив, як відрізав, на той час головлікар Центральної лікарні і воднораз начальник відділу охорони здоров'я всього Новомосковського району Валентин Колєсников. – Але одне діло, що там просто не розуміють важливості того, чим ми нині займаємося, і зовсім інше, що й шанована ніби всеукраїнська газета не змогла усвідомити цього. А ми втілюємо державну програму з реформування системи та мережі сільської медицини, передбаченої Указом Президента від 6 грудня 2005 року…

Далі пан Колєсников заходився, пригадую, пояснювати кореспонденту, що «і в охороні здоров’я мають бути соціальні нормативи функціонування на окремо взятій території району лікувально-профілактичних послуг і закладів», от черга до них, мовляв, і дійшла. Себто дійшла черга не до закладів і послуг, а до їх, уточнив головлікар, «нормативів на душу населення». Утримався лиш додати, що це на живі ще у селах душі. Мертві на зразок гоголівських, ясна річ, в розрахунок не бралися. А  от колеги з районної газети «Присамарська нива» спробували наперекір надрукувати щось на зразок «в продовження теми, порушеної «Сільськими вістями». Та тодішній глава Новомосковської РДА Ігор Гуртовий не дозволив цього робити.

- Я не забороняв, а тільки не рекомендував, - пояснював потім власкору «СВ» і навіть погрожував: – То якщо напишете тепер, що заборонив, подам в суд, а суди, повірте, я вмію вигравати…

Тільки публікація наробила тоді доволі скандального розголосу на всю, даруйте, губернію. Оскільки крім сумного «відкриття», вона містила також не менш сумний прогноз, що «уже нині сільська медицина на ладан дихай і конає, а років за десять зовсім ляже». І в цьому несподівано підтримав газету голова Новомосковської районної ради Микола Сухий. З його подачі у селах за участю і депутатів сільських та селищних рад почали проводити громадські слухання «з питань як існуючої наразі доступності медичного обслуговування для населення, так особливо її перспектив». А згукуючи селян на слухання та обговорення, на місцях попередньо здійснили перевірки обох районних і всіх дільничних лікарень і медпунктів, амбулаторій, поліклінік та ФАПів: у якому на ту пору вони були стані і наскільки спроможні залишалися якісно надавати населенню медичне обслуговування?

- І ми переконалися, - говорив Микола Сухий, - що в охороні здоров’я окремо взятих селян державна політика помилкова або явно спотворюється. Нерозумне скорочення мережі медичних закладів, медперсоналу і ліжкового фонду у нашому зокрема районі обернеться катастрофою, наслідки від якої лячно навіть уявляти і передбачати…

А раз в одному цьому районі сталося «непорозуміння» між державною владою і місцевим самоврядуванням, «різне бачення медичної оптимізації-реформи» райдержадміністрацією і райрадою, то «конфлікт» й поготів дістав «критичного» розголосу в області. Адже в Новомосковську готувалася сесія районної ради, на якій за підсумками громадських слухань з доповіддю мав виступити голова профільної депутатської комісії Володимир Чорний. В тому дусі, що «Центральна районна лікарня і районна № 2, дільничні та медпункти по усіх найбільших селах стали страхіттям для хворих, а мережа медзакладів у віддалених уже напівзруйнована і руйнується далі». Як результат - «зростає захворюваність та летальні випадки серед населення працездатного віку та дітей, і кількість інвалідів».

Але за день чи два до сесії раптом надійшла вказівка «Володимиру Чорному втихомирити запал та скоротитися мінімум удвічі», позаяк зі співдоповіддю неодмінно виступить і інший Володимир - заступник голови РДА Масич. Тобто люди в районі повинні знати, яке благо насправді принесе їм оптимізація-реформа медичної галузі на селі. Навіщо «не знаючи, що й до чого, і особливо загодя здіймати переполох та залякувати народ»? Тодішні однопартійці Ігоря Гуртового на «бурхливій» сесії дозволили навіть собі проголосували за те, щоб… ні в якому разі у тій же «Присамарській ниві» не публікувати «альтернативну» - чи «політично незрілу»? – доповідь депутата Володимира Чорного. Все одно, що кінці змусили кинути у каламутну воду.

Навперейми тому, що «новомосковський набат» вихопився уже за межі району і «підігріває» сільських люд по усій області. Не випадково начальнику облуправління з охорони здоров'я Володимиру Павлову довелося квапливо кидати варене й смажене та мчати у сусідній Магдалинівський, аби там, поки не пізно, «донести людям, де тут божий дар, а де яєшня». Що заварена каша наче виїденого яйця не варта – і баста. То Павлов тримав промову, у якій, до речі, якось необачно чи ненароком підтвердив висновок «Сільських вістей». Про те, що так звана оптимізація сільської медицини пов'язана з земельною реформою. Медична випливала з земельної – чуєте, люди?

Володимир Павлов пояснював так: там і тут були колгоспи, обробляли тисячі гектарів і тримали для цього по кілька десятків тракторів, автомобілів та комбайнів. Сьогодні колгоспів немає. Зате фермерів по зав'язку і у кожного лише дві, три чи хай і трохи більше сотень гектарів: чи є резон тримати той же комбайн, якщо він раз на рік тиждень коситиме сто чи двісті га? Отож! Але як не стало колгоспів, безлюдніють же села. Утримувати для обмеженої кількості населення у повному традиційному досі обсязі службу охорони здоров’я стає не вигідно уже сьогодні, а що буде завтра? Невеликим населеним пунктам, де працездатного люду геть обмаль, вистачатиме і елементарних медпунктів «за графіками або замовленнями».

Може й випадково головний на той час лікар області згадав лише селян працездатного віку і не згадав пенсіонерів, котрих у селах зараз більшість, але факт залишається фактом: людей це «різонуло як по-живому». А Павлов взяв та ще й докинув, що «оптимізується медицина за нормами в розрахунку на кожні десять тисяч населення». І не зреагував на зауваження, що одне то діло десять тисяч народу у міських багатоквартирних дев'ятиповерхівках, і зовсім інше у сільській місцевості. У сільській десять тисяч – це найчастіше десять і більше сіл, між якими два, три, п'ять, а то й сім чи десять кілометрів!

Коротше, сімнадцять років тому публікація «Сільських вістей» зчинила цілу хвилю навіть протестів у Дніпропетровській області. Одначе наткнулася на стіну супротиву з боку тих, хто хотів чи й не хотів може, але мусив «мовчки і вперто» втілювати «оптимальне» медичне обслуговування селян. Настільки наполягали на необхідності «скорочувати», а фактично згортати до мінімуму медичну мережу, що під рубрикою «Повертаючись до надрукованого» газеті 12 грудня того ж 2006 р. довелося друкувати ще одну статтю – «Два головлікарі і безголова медицина». Два головлікарі – це тому, що діючого Колєсникова районна рада тоді звільнила і призначила нового, а районна ж адміністрація наперекір залишила Колєсникова «як незамінимого у ситуації, котра склалася з реформою охорони здоров’я». Але зараз не про це навіть річ. А про те, що у повторній статті «Сільські вісті» зробили доволі невтішний прогноз: «Коли продовжуватиметься фактично знищення сільської медичної мережі, то першою медицина тут й помиратиме, а слідом вимиратимуть селяни». Не стане кому на належному рівні опікатися здоров’ям селянського люду, то на яке благополуччя й майбуття цього люду можна буде сподіватися?! 

ТІЛЬКИ ж сьогодні з'ясувалося, що знадобилося «експериментувати», а людям по селах сімнадцять літ терпіти, аби врешті збагнути, наскільки вірним то виявився прогноз. Про це свідчать події, які буквально у ці дні галасливо завирували у двох доволі віддалених на Дніпропетровщині від обласного центру громадах. Мова про громади, «столиці»-центри котрих наразі недавні райцентри Межова та Петропавлівка. Таким чином у них колись були ЦРЛ – Центральні районні лікарні, котрі надавали людям повний спектр первинної, вторинної і навіть третинної в сучасному розумінні медичної допомоги. Тепер же від цих ЦРЛ ріжки та ніжки залишилися. Більше того, щойно Межівська та Петропавлівська громади першими в Україні, але головне, що за принципом поперед батька неодмінно уникнути пекла і наперекір чи навперейми новій медичній реформі, від якої знову ніяк не відкрутитися, намагаються зберегти для свого населення у повноцінному вигляді медичне обслуговування бодай другого рівня, котре зовсім скоро буде зватися  загальним. Скажемо ясніше і більше: обидві ці громади не просто забили на сполох, а ще й до самоправства чи бунтівливої самодіяльності вдаються. Дійсно кинувшись як на амбразуру врятувати уже, якщо хочете знати, одну на двох пристойну – спроможну як уточнюють – лікарню.

Започаткували по-суті покищо гучний місцевий бунт, та який незабаром загрожує перерости у бунт далеко не місцевого значення. Чому так гадаємо? Пояснюємо, а радше одним нагадуємо, а інших попереджаємо: з 1 січня наступного 2024 року у нас розпочнеться чергова і нова, хоч точніше певно остаточна медична реформа, яка має ніби й розставити нарешті усі крапки над «і». Якщо швидше не поставити останню крапку на медичних гарантіях для мешканців сільських територій. Не зважаючи на те, що запроваджувати зібралися наче винятково дієздатну мережу закладів охорони здоров'я. Що значить це для Дніпропетровщини? Область буде оголошена госпітальним округом, а в нім діятиме лише 4 так званих надкластерних та 14 кластерних лікарень. Ті й інші у статусах потужних багатопрофільних і «трохи легше» потужних багатопрофільних працюватимуть у великих і малих містах на зразок Дніпра, Кривого Рогу, Кам'янського, Павлограда чи Новомосковська або Нікополя і так далі та здійснюватимуть лікування найбільш «як складних, так і найбільш поширених захворювань». А ще на теренах області-госпітального округу за проєктом обіцяють зберегти 15 лікарень загального рівня. Замість якраз колишніх ЦРЛ по районних центрах. Оце вже загальні тобто і призначені обслуговувати сільське населення. Оскільки існуватимуть також з претензією на багатопрофільність, одначе «в разі необхідності направлятимуть хворих у кластерні та надкластерні лікарні».

А тепер таке: для мешканців як Межівської, так і Петропавлівської ОТГ суперкластерна за проектом передбачена аж у Дніпрі – звісно, не за тридев’ять земель, але як для межівчан, то за 180 – 220 км. Петропавлівцям ближче буде, хоч 140 – 170 км теж, погодьтеся, далеченько. Щодо просто кластерної лікарні, мешканців громад обслуговуватиме Синельниківська лікарня. В середньому наполовину ближча, одначе є інша прикрість – не основними та не прямими атомагістралями, а накидаючи чималий гак доведеться до неї добиратися. І вже зовсім кепська ситуація з лікарнею загального рівня – першою, куди треба буде звертатися мешканцям обох селищних громад за первинною і вторинною медичною допомогою. Якщо досі у Петропавлівці та Межовій як райцентрах функціонували власні ЦРЛ, то у Петропавлівці і Межовій як центрах ОТГ не заплановано уже ніяких. Проєкт реформи рішив, як відрубав, наче ні там, ні тут така лікарня не потрібна. Це тому, що в межах нинішнього Синельниківського району, до яких після недолугої адмінреформи "зелених" потрапили Межова і Петропавлівка, лікарню вторинної медицини загального рівня дозволять залишити тільки одну – також у колишньому райцентрі-селищі міського типу Покровському. Котре для цих обох громад «завертай голоблі назад» - в протилежний як від Синельникового, так і Дніпра бік.

- Навіть не шок, а ніби як незбагнену і неможливу провокацію пережили ми, - говорить Межівський селищний голова Володимир Зражевський, - коли вірили і не вірили, що ні Межівська, ні Петропавлівська лікарні не отримають права зберігатися в мережі спроможних вторинної ланки охорони здоров’я. Чи не в змозі, чи не знаходить держава підстав, друге поспіль десятиліття завершуючи реформу-оптимізацію медичної галузі, враховувати всі інтереси і потреби мешканців сільських територій, нам зі своєї глибинки важко судити. Одначе й сидіти мовчки та покірно чекати фактично на перетворення своїх громад в зони недосяжності та недоступності реального медичного захисту ми не посміли. Зрозуміли, що це той випадок, коли порятунок залежить лише від нас самих. Кому-кому, а нам люди не пробачать, якщо на своїй території ми втратимо надійні лікувальні заклади.

Те, що називають повстанням чи дійсно навіть і бунтом петропавлівців та межівчан, це насправді їхні рішення об'єднати власні зусилля і домогтися чи навіть самостійно й самотужки створити спільну лікарню, котра матиме статус загальної. І вони таки першими та єдиними покищо в Україні пішли не руслом реформи, а шляхом, який вважають необхідним і прийнятним для себе. Ніхто ніде покищо подібною ідеєю не переймається. Отож ні приклад немає з кого брати, ні досвіду у когось запозичувати. Зате уже двічі збиралися за дружнім навіть, а не за отим «круглим» столом керівники та активісти і депутати обох селищних рад та місцеві медичні працівники, аби радитися і домовлятися, як наперекір жорстокій реформі «позапланово і додатково в її умовах зберегти для своїх людей медичні послуги основного, даруйте, рівня».

- Якщо на те пішло, то іншого варіанту у нас і немає, - коментує зі свого боку заступник голови Петропавлівського селищного голови Іван Леонов, - як створювати спільний заклад спроможної і надійної охорони здоров’я селян. Це єдине цілком і реальне, і правильне та раціональне рішення. Інакше рано чи пізно опинимося ми, образно кажучи, у становищі «поза грою», коли обидві наші лікарні порізно втратять можливості надавати вчасну та кваліфіковану медичну допомогу, а то і рятувати людей від тяжких захворювань і фатальних наслідків.

Про кваліфіковану і особливо вчасну медичну допомогу обмовився Іван Леонов не випадково. І на цей раз реформа орієнтується на цілком конкретні нормативи та умови. Медичний заклад загального рівня, по-перше, повинен обслуговувати не менше, ніж 40 тисяч населення, а транспортна доступність до нього не повинна перевищувати 60 км. Як на цей рахунок виглядять разом лікарні Межової і Петропавлівки, якщо знати, що, об'єднуючи їх у спільний комунальний заклад, хай у менших масштабах, але порізно зберігають обидві зі стаціонарними та інфекційними відділеннями, а також спеціалізованої та травматологічної допомоги і хірургією, анестезіологією, ортопедією, терапією та неврологією? Задум ініціаторів об'єднаної на дві ОТГ лікарні загального рівня «на двох територіях, однак під єдиним керівництвом та у власності обох громад», скажемо так, що майже вкладається у реформаторські вимоги. Разом тут мешкає трохи більше 47-ми з половиною тисяч чоловік. Щодо відстаней, то від Петропавлівки до Межової 41 км, а від Межової до найвіддаленіших її сіл 39-ть і від найбільш віддалених у Петропавлівській громаді 21 км.

Інша річ, що разом усе населення цих обох ОТГ мешкає рівно у 110 селах. Великих і малих, коли одне від одного за два, три, п'ять, сім і більше кілометрів. Коли ще і між багатьма, якщо не між більшістю, «паршивий або зовсім відсутній регулярний автобусний зв'язок», або він «швидше проблемний, ніж надійний». Сільську «специфіку» медреформа тобто знов сповна не враховує, навіть ігнорує, і у даному випадку «внесення правок двома окремими громадами вимагатиме ще уточнення та доопрацювання», на чому наполягають мешканці практично усіх тутешніх населених пунктів.

ВИМОГИ та домагання селянських мас зрештою не тільки зрозумілі, але явно законні та не з розряду забаганок. Чи не пора, запитують люди, а разом з ними і сільські медики, сільську охорону здоров’я виокремити як таку, яка по-своєму специфічна і особлива. Ось така, приміром, колізія: уже наступного року реформа планує так, щоб пацієнти з інсультами та інфарктами лікування отримували винятково у спеціалізованих кластерних медичних закладах, де є кардіологічні центри. Оскільки через неякісно надану меддопомогу наразі в Україні від названих недугів помирає не менше 30 тисяч наших громадян на рік. А в Межовій та Петропавлівці уточнюють, що не лише через неякісно надану, а і через несвоєчасно надану - також. Загрозливо не враховувати, каже керуюча справами виконкому Межівської селищної ради Любов Василенко, що сорок відсотків жителів обох наших громад, а це майже 19 тисяч осіб – пенсіонери. Яким за відсутності рядом лікарні бодай загального рівня дійсно «світить» перспектива в критичну мить не отримати допомогу. А беріть селян таких категорій, як власники приватних особистих, сімейних чи присадибних господарств, котрим «відірватися» від щоденних зранку й до вечора клопотів ой як складно. Колись у колгоспах існувало таке поняття, як постійна робота без вихідних і свят. Сьогодні такою є робота багатьох і багатьох жителів села.

До речі, в свою чергу місцеві медики підказують, що запропонований у тій редакції, яка оприлюднена, завершальний етап медичної реформи явно вже, м'яко кажучи, недоброзичливий до жіночого селянського плем'я. Адже гінекологію і особливо  пологові відділення, а заодно і стоматологічні також виносить за межі загальних лікарень, які, зітхають люди, «віриться нам чи не віриться», а настане 2024 рік, і  «матимемо те, що матимемо».

У Межовій та Петропавлівці встигли напрацювати уже проєкт Комунального підприємства «Об'єднана загальна лікарня двох громад зі спільним органом управлінням та підзвітністю Межівській і Петропавлівській селищним радам». Інша річ, що не ризикують передбачати геть усіх як на їхній погляд потреби для людей, бо досі до пуття не звісно, як cприймуть «ініціативу» в області, чи дадуть же добро на її реалізацію? Говорячи прямо, ніхто до цих пір не гарантує, що спільна межівсько-петропавлівська загальна лікарня потрапить в число тих, які будуть фінансуватися Національною службою здоров’я України. Та це все одно, що керманичі двох окремо взятих глибинних ОТГ «проявляють непокірний норов та характер, по воді вилами пишучи самозваний проєкт»?

Нарада влади, медиків і Спостережної ради Межівської громади

Зараз, коли ця публікація готувалася до друку, у Петропавлівці і Межовій готують третю нараду-зустріч в рамках створення – «злиття двох лікарень в одну чи приєднання однієї до другої» – свого медичного закладу загального рівня. Межівський селищний голова Володимир Зражевський пояснює, що «доводиться квапитися як з організаційними моментами, так і правовими, бо часу залишилося геть обмаль». Уже у травні цього року, виявляється, обласна воєнна адміністрація тутешній госпітальний варіант утворення спроможної в області мережі медичних закладів має подати на погодження в Міністерство охорони здоров'я. Щоб в липні там і затвердили його.

- Ми налаштовані встигнути зі своїм баченням і тим паче проєктом за будь-яку ціну, - підводить риску Володимир Миколайович, - і допускаємо та не сумніваємося, що основний бій ще попереду. Тому готові до всього, аби тільки неодмінно відвоювати для селян обох наших громад повноцінну, отож дійсно спроможну лікарню.

Щиро бажаючи успіху межівчанам та петропавлівцям, ми одначе перш ніж ставити крапку, не можемо насамкінець замовчати, що а самі медики то там і тут до кінця все ще не усвідомлюють та не розуміють, що «з сільською медициною знову затіяли і відбувається». От як і весь там сільський народ з терпляче чекають, чим скінчиться якщо не супротив, то наполеглива атака двох окремо взятих громад за свої інтереси?