ЦІКАВЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО

Ще на шкільних уроках з літератури нам постаралися нав'язати думку, наче сюжет знаменитого «Ревізора» Гоголю підказав чи ледве й не подарував Пушкін. Хоч насправді на цей рахунок не існує жодного реально доведеного і тим паче відомого факту. Зате звісне і явно дійсне зовсім інше. Усі ми знаємо Григорія Квітку-Основ”яненка – автора не лише, скажімо, повісті «Конотопська відьма», але й кількох чудових драматичних творів на зразок «Шельменко-денщик» чи «Сватання на Гончарівці». До речі, Квітка-Основ’яненко був серед засновників першого професійного театру у Харкові.

Так от, «Ревізор» Миколи Гоголя появився у 1836 році, але за дев’ять років до цього, у 1827-му, Григорій Квітка-Основ’яненко написав свою п’єсу «Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті». У ній якийсь поважний та добрий приятель градоначальника цього самого периферійного міста сповістив йому листом, що найближчого дня «у вашому глухому містечку неодмінно станеться надзвичайна подія, а швидше неприємна пригода». Отож стережіться! То цей городничий зібрав усіх свої підлеглих і зачитав їм листа.

Зачитав саме ось що: «Шановний добродію, поспішаю вас попередити: тримайте вуха гостро! Через ваше місто проїде важлива і знатна особа, але хто – не відомо. Багато писати не смію, знаю єдине - він їде ніби в Крим, однак вам краще підготуватися і проявити обережність. По дорозі цей пан має доручення придивитися, які порядки у таких містах, як ваше, а виїжджає уже завтра і може прибути в день, коли ви одержите мого листа»…

Коротше, зав'язка драматичної ситуації і сам сюжет точнісінько такий, як у Миколи Гоголя, де городничий останнього також зібрав усіх свої підлеглих і оголосив, що одержав листа і «До нас їде ревізор» - хіба ні? Одразу виникає запитання: невже великий Гоголь посмів, м'яко кажучи, запозичити у земляка творчу ідею? Та й чому він це зробив, прекрасно розуміючи, що п’єса Григорія Квітки-Основ'яненка так чи інакше, у тій чи іншій мірі, але була уже відома  публіці?

На цей рахунок є дві версії. Перша: Квітка-Основ’яненко не вважав, що твір «Приїжджий зі столиці» йому вдався і не наполягав, аби його ставили на сценах театрів. А друга версія полягає в тому, що п'єса була написана суто в гумористичному дусі, щоб глядачі лишень посміялися як з комедії, а Микола Гоголь переконав земляка, що сюжет варто виписати у гнівно-сатиричному варіанті, засуджуючи реальність тодішнього російського суспільства. А для цього попросив дозволу ще й перенести перебіг «метушні у повітовому місті» десь в околицях Харкова «у прогнилу й протрухлу російську глибинку».

Чи могла статися ось ця друга версія? Як на нас – цілком. Бо тепер то згадайте, що чи не усі повісті Гоголя зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» - «Сорочинський ярмарок», «Вечір проти Івана Купала» чи «Ніч перед Різдвом» і «Пропала грамота», а також зі збірки «Миргород» з «Тарасом Бульбою», «Старосвітськими поміщиками» і також «Повістю про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» написані на суто українському матеріалі, із приязню та добрим і доброзичливим гумором до їхніх героїв. З гумором, але не з насмішками та не зі злістю.

Чого не скажеш, приміром, про «Мертві душі», сатира котрих поціляла прямісінько в сутність московської дійсності. Тому навіть правильно вчинив Микола Васильович, що «пригоди з приїздом ревізора» в повітове місто переніс в російську глибинку і висміяв у відверто сатиричному дусі. І якщо сюжет «Мертвих душ» ніби теж нарадив українцеві Миколі Гоголю Олександр Пушкін, то це значить лише те, що сутність уже тодішнього "узького міра» було видно наскрізь. Більшого пройдисвіта-шахрая від росіянина Чичикова і сьогодні важко знайти у всій світовій літературі.