У ВР «слуги» не раді своїй владі

За матеріалами інтернет-видань 20.03.2024 2892
колаж: Андрій Калістратенко

   Лише 21 лютого 2024-го, вперше за час повномасштабного вторгнення, керівництво "Слуги народу" вмовило президента Володимира Зеленського поговорити зі своєю фракцією в парламенті.

Наслідки зустрічі виявились не зовсім такими, як сподівались депутати.

Ще до великої війни відчуття залученості в "команду Зеленського" для багатьох "слуг" було головним аргументом і для походу в політику, і для безапеляційної підтримки ініціатив президента в Раді. 

   Частково, щоб освіжити це відчуття, главу держави і попросили зібрати фракцію. Адже його "монобільшість" уже давно не більшість, а останнім часом ще й загрозливо не-моно.

Проте довга пауза між зустрічами далася взнаки. Зеленський цілком щиро дякував депутатам за важливі голосування, котрі "разом з досягненнями ОП" дозволяють Україні триматися. От тільки слухачі з-поміж парламентарів чули в словах вдячності дещо інше.

"Зеленський так підкреслено говорив, що от "наша команда", маючи на увазі Офіс, і "ваша команда", дивлячись на Арахамію і всіх нас. Тобто ми уже в "його команду" не входимо? Для багатьох це стало головним підсумком зустрічі", – розповідає УП один зі "слуг", присутніх на тому засіданні фракції.

Очевидно, не варто переоцінювати значення присвійних займенників у промові Зеленського. Однак вони вказують на одну з важливих причин, чому "Слузі народу" стає все важче ефективно працювати – протистояння Офісу президента й Ради. 

Дійшло до того, що ОП уже не просто вирішує приорітетність розгляду законів, але й визначає, чи працювати парламенту взагалі, або ж терміново відправляти депутатів по окопах.

Чи почалася в Україні реальна парламентська криза, чи варто чекати бунту "слуг" та чи може постати якась версія "об'єднаної опозиції", розбиралась "Українська правда".

 
                        Розкол монобільшості

   2024-му належить стати роком глобального електорального перезавантаження у світі. Виборчі цикли торкнуться майже всіх ключових партнерів України: від США до ЄС. 

У країні-агресорі так само відбулося народне гуляння в стилі сталінських масовок, у ході якого Володимир Путін сам собі передав "бразды правления" Росією на наступний строк.

   Натомість Україна, в якій максимально відчувається потреба перезавантаження влади, про яке говорить навіть президент Зеленський, найімовірніше, будь-яких виборчих кампаній найближчим часом буде позбавлена.

 
Коли президенту потрібно, Рада працює. Те, що вона недієздатна в усіх інших випадках – Зеленського загалом не обходить
фото: Пресцентр ВР

   У суспільстві, як показують соцопитування, є сталий консенсус щодо неможливості виборів під час війни. Зрештою вони ще й напряму заборонені законом.

Однак неможливість проведення виборів не знімає дискусій щодо легітимності влади. Ще з осені минулого року наші європейські та американські партнери передавали українській владі сигнали, що Росія спробує 2024-го грати на темі "закінчення повноважень" у керівництва України.

   Проте в "боротьбі легітимностей" є один беззаперечний острівець стабільності – Верховна Рада. Для неї продовження легітимності й дії повноважень під час воєнного стану окремим рядком передбачено в Основному законі. Чинне скликання парламенту буде повноважним стільки, скільки буде треба для української перемоги.

Відверто кажучи, питання викликають не так повноваження нинішньої Ради, як її здатність реально працювати.

 
     На початку роботи парламенту дев'ятого скликання у фракції "Слуга народу" було 254 народні депутати. 

Більшість із них були людьми новими в політиці, які йшли до влади у складі команди президента Зеленського. Його лідерський авторитет і вплив були настільки величезними, що вже за перші роки роботи монобільшість фактично делегувала президенту всю парламентську суб'єктність. 

Як жартують у самій "Слузі народу", Верховна Рада перестала бути самостійним органом, а стала департаментом зі схвалення потрібних Офісу президента рішень.

Від початку каденції парламенту його суб'єктність сягнула такого низького рівня, що в парламентсько-президентській республіці вага статусу народного депутата зведена майже до нуля. Рада навіть втратила такі, здавалось, невідчужувані функції як парламентський контроль над діяльністю Кабінету міністрів. 

Із моменту повномасштабного російського вторгнення уряд практично не звітує перед народними депутатами. І в приватних розмовах депутати скаржаться, що журналістам легше побачити когось із міністрів, ніж профільним комітетам Ради.

Зараз у "Слузі народу" де-юре 235 парламентарів. Регулярно приходять на засідання й активно голосують – орієнтовно 170-180 нардепів. Решта або відкрито відкололась, як 17 депутатів групи Разумкова, або демонструє прихований саботаж, регулярно пропускаючи засідання парламенту. 

Головна причина, з якої депутати буквально ігнорують парламентську роботу – відсутність мотивації. 

Колись депутати почувалися частиною президентської команди, залученість і причетність до роботи глави держави якийсь час сама собою була достатньою мотивацією.

Але особливо після повномасштабного вторгнення цей зв'язок із Зеленським, по суті, був втрачений. Складно бути однією командою з людиною, яку бачиш раз на два роки.

   "Між Офісом президента і парламентом є непорозуміння. ОП зневажає парламент. Вони думають, що "слуги" голосуватимуть за все, що потрібно, бо ж Зеленський їх привів до влади. Так, привів. І що? А ми вже два роки повномасштабної війни вистояли. Тому стара модель взаємодії уже не працює. Потрібно щось змінювати", – зазначає під час спілкування з УП співрозмовник із числа парламентських топів.

"По-перше, усі втомилися від війни. По-друге, з'явилося багато жорстких обмежень, наприклад, неможливість виїхати у відрядження. По-третє, депутати не впливають на процеси в державі і тому не бачать своєї ролі в Раді і сенсу бути там", – додає співрозмовник "Української правди".

  Упродовж п'яти років існування Верховної Ради дев'ятого скликання в "Слузі народу" траплялися різні кризові ситуації, але зараз фракція близька до остаточної дезорганізації. 

За інформацією джерел УП, одразу кілька десятків народних депутатів зі "Слуги народу" висловлювали керівництву фракції бажання скласти мандати. Основна причина усе та ж – відсутність мотивації.

"Умовно кажучи, приходить депутат і каже: "Пустіть мене. Мені пропонують менеджерську посаду на заводі і зарплату 8 тисяч доларів. Мені треба годувати сім'ю і якось розвиватися". І такі розмови я вже багато разів слухав", – переказує УП на умовах анонімності один із членів Зе!Команди. 

   По суті, керівництво "слуг" позбавлене можливості заохочувати депутатів до роботи, бо не може запропонувати їм жодних додаткових кар'єрних чи політичних перспектив. Епоха "мотивації" в конвертах минула, а на її зміну не прийшло нічого.

Навіть гірше, представники монобільшості, фактично члени владної команди, мусять як рядові опозиціонери погоджувати кожне закордонне відрядження.

   До слова, питання перетину кордону тими чи іншими політиками, як переконують джерела УП, контролює безпосередньо президент. І жодні спроби керівництва СН чи Ради пояснити Зеленському, що вони втрачають керованість парламенту через такі дивні обмеження, успішними не були.

   Президент поводиться з парламентом із позиції сили, і депутати їй коряться. Коли Зеленському потрібно ухвалити якийсь закон чи проголосувати призначення, голоси на його прохання завжди знаходять. Через це президент не може сприйняти прохачів послабити обмеження на виїзд серйозно. 

    Зеленський просто не відчуває, що питання блокування закордонних відряджень є одним із наріжних каменів у загостренні конфлікту між Радою і ОП, між владою і опозицією, що це реально зриває роботу парламенту.

Коли президенту потрібно, Рада працює. Те, що вона недієздатна в усіх інших випадках, Зеленського загалом не обходить. 

Тому потреба поступок у питанні відряджень як елементу заохочення депутатів до рутинної роботи особливо нікого не цікавить на Банковій. 

   А тим часом керівництво "слуг" позбавлене і можливостей для мотивації депутатів страхом. До російського вторгнення ефективним методом впливу на депутатів були погрози про розпуск Верховної Ради. 

В умовах воєнного стану це втратило актуальність. Навпаки, за словами джерел УП з усіх депутатських фракцій, левова частка нинішнього парламентського скликання була би не проти припинення своїх повноважень. 

Для людей, які тривалий час спостерігають за політичним життям, це звучить як нонсенс. Мабуть, уперше в українській історії представники влади хотіли б добровільно її позбутися. Неймовірно, але факт.

Роз'єднана опозиція

   Парадоксальна ситуація, коли у владної фракції відсутня реальна влада, має своє не менш парадоксальне відображення і на житті опозиції. 

   Формально в "Слузі народу" 235 депутатів, решту понад 160 депутатів потенційно можна було б зарахувати до опозиції. Але насправді, якщо врахувати так звану "групу Разумкова" та інших "розкольників", то СН об'єднує 170–180 депутатів, а частка не-влади варіюється в межах 220–230 голосів.

Тобто чисто арифметично у потенційної опозиції досить голосів, щоб зібрати коаліцію без "Слуги". Але це видається ще менш реалістичним сценарієм, ніж спроби президентської фракції проявити силу і повернути власну суб'єктність.

   Опозиційна частина Ради дає цілу палітру різноманітних лідерів. Проте в більшості своїй їхнє лідерство несумісне одне з одним. Майже неможливо уявити якийсь проєкт коаліційної угоди, який буде одночасно завізований лідерами не-владних фракцій: Петром Порошенком і Юрієм Бойком, Юлією Тимошенко і Дмитром Разумковим, Олександрою Устіновою та Кірою Рудик…

Крім того, частина "опозиції" уже тривалий час є де-факто частиною неоголошеної коаліції. Наприклад, групи Юрія Бойка "Платформа за життя і мир" та Вадима Столара "Відновлення України", обидві утворені на уламках ОПЗЖ, завжди дають владі майже всі доступні їм голоси. 

Таку ж позицію займає група "Довіра", афільована з аграрним олігархом Андрієм Веревським. 

Наприклад, гучний законопроєкт про мобілізацію в першому читанні проголосувала "коаліція" СН та цих трьох груп, які разом додали 47 голосів.

   Але навіть не це головна причина відсутності дієвої опозиції. Річ не в тому, що немає лідера – нема самого запиту на таке лідерство.

"У нас влада не має влади, а опозиція – її уникає. Ті, хто говорять про якийсь "уряд єдності" чи щось таке, просто не пробували поговорити з фракціями і групами. Нікому не треба ніяка влада, всі тільки і думають, як у неї не вляпатись. Кому треба ця увага ЗМІ, силовиків і відповідальність за все, що несеться? Нікому", – пояснює природу аморфності опозиції один із її представників. 

"Є єдиний варіант, коли щось таке стане можливим. Якщо Акела серйозно промахнеться. Але поки що це дуже малоймовірний сценарій", – додає в розмові з УП один із колишніх "регіоналів".

   Тим часом максимумом самоорганізації, на який спромоглись опозиційні сили, стала погроза саботувати голосування до вирішення питання закордонних відряджень для депутатів. У відповідь Офіс просто скасував засідання Ради. 

***

    Поступова ерозія парламентаризму, яку можна спостерігати зараз у Верховній Раді, хай навіть чимось схожа на політичну кризу, але насправді нею не є.

По-перше, в традиційному розумінні причинами парламентських криз вважають боротьбу за владу, а не за бонуси, повагу президента чи можливість з'їздити у відрядження чи до дітей за кордон.

По-друге, сам механізм ухвалення рішень Радою не зруйнований. При активній мотивації з Банкової депутати можуть зібратися й ухвалити майже будь-які потрібні президенту закони. 

   Головна проблема парламенту, що він не здатен осягнути власну вагу. Кажучи образно, криза роботи Ради викликана тим, що з усіх суб'єктів законодавчої ініціативи власне суб'єктність залишилась єдино у президента.

"В Україні зараз унікальна ситуація: одна людина вирішує все. Є конкретний центр ухвалення рішень – він один. Не два, не три, не п'ять. Чому парламент не збирається на засідання? Просто в центрі ухвалення рішень вирішили, що не треба збиратися", – пояснює один зі співрозмовників УП в опозиції.

Зрештою, недарма Конституція передбачає конкретний термін повноважень. Як видно, п'ять років – оптимальний строк, щоб уникнути початку фази застою. 

   "У всього є термін давності. Якщо чесно, це скликання втомилося. Це ж як помідори, ви знаєте, якщо їх закатати восени і вчасно не з'їсти, вони починають вибухати, банки б'ються. Парламент, напевно, уже втомився сам від себе", – зізнається в розмові з УП один із членів Зе!Команди.

   От тільки велика війна виступила випадковим консервантом, який подовжив термін придатності цього скликання.

Тому для стійкості держави і Офіс, і президент, і самі депутати мають знайти спосіб понизити градус напруги, щоб невідомо на скільки "закатаний" парламент і справді не вибухнув.


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ