В своїй судьбі він начудив чимало

Якось у випуску «Веселої світлиці» газети «Сільські вісті» надруковано було бувальщину Сергія Стрільця. «Слово як криця…» - так вона називалася. І розповідала про випадок з життя доволі відомого в минулому і уже, на жаль, покійного дніпропетровського поета Олександра Зайвого. Автор бувальщини явно родом з села Могилів, де з'явився на світ білий і виріс дуже оригінальний та самобутній у поезії лірик і філософ Зайвий. А що він був також дивакуватим у приватному житті, це знали тільки його земляки. Не випадково свою останню збірку Олександр Федосійович назвав «Я начудив в своїй судьбі чимало…»

Сергій Стрілець тепер аж із села в Черкаській області у своїй бувальщині натякає на те, що Зайвий жив то не вельми кучеряво. Не у великих статках і розкошах. Це й зрозуміло, бо ще Борис Олійник писав, що хто скаже, наче у поета гроші завелися - розсмішить народ. А для Зайвого існувала поезія, все інше його не хвилювало. Коли ж хтось в очі йому казав, що пора подумати й про себе, він так афористично відповідав:

- Щоби стати генієм в літературі, треба бути або графом, як Лев Толстой, або злиднем, як Сашко Зайвий…

Сипав крилатими висловами може й не часто, зате завжди поціляв у яблучко. За словами в кишеню не ліз. Міг миттю, себто експромтом, зримувати дошкульний дотеп на адресу тих, хто робив спроби над ним посміятися. Як от  за спогадом С. Стрільця і дав гідну відсіч рідному дядьку, котрий дозволив покепкувати над племінником «за його незакінчену навіть середню освіту». Мені ж в якості кореспондента однієї київської газети якось довелося побувати на звітно-виборних зборах Дніпропетровської обласної організації Спілки письменників України. Колегам по перу, своїм землякам тобто, надіслав тоді письмове привітання Олесь Гончар. А особисто на збори з Києва від Спілки прибув також знаний у ті часи прозаїк Василь Козаченко. От місцеві таланти та корифеї поезії і прози і уявили себе ледве не цвітом тогочасної української літератури. Кожен виступав і малював себе майже генієм. Разом давали себе сприймати авторами книг, якими однозначно зачитуються і захоплюються усі поголовно читачі. Не те що інженери людських душ – вихователі сотень та тисяч людей, і не менше! Та ось бере слово і виходить на трибуну Олександр Зайвий. Твердо опускає свій кулак на трибуну і промовляє-кидає колегам в очі:

-Трибуна то є, а трибунів немає! Один вереск під Парнасом.

Не секрет, що найбільш здібним і відомим тут серед поетів у ті часи був-вважався Віктор Корж – шістдесятник з когорти Івана Драча, Бориса Олійника, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського і т. д. То тільки Олександр Зайвий посмів написати на нього дотепну епіграму:

Кажуть, Вітя Корж

          поет залізний.

Вітя Корж?

          Що за єрунда!

Корж глевкий

                    і прісний.

То залізний

       був Сковорода!

І останнє при цій нагоді. Якось у Дніпро прибув чоловік, який відав усім книговиданням у нас в Україні - прізвище його було, пригадую, Пащенко. Він зустрівся з місцевими літераторами. І розповідав їм наступне: є пропозиція визначати по новому тиражі художньої літератури. Напередодні кожного року друкувати тематичні плани видавництв, тобто назви тих романів, повістей, збірок оповідань чи гуморесок і, звичайно, віршів та імена їхніх авторів, котрі видавництва збираються друкувати. Ці плани передавати у всі книжкові магазини, і читачі зможуть загодя замовити те, що потім викуплять. Ото скільки замовлять того чи іншого поета або прозаїка, стільки екземплярів і випускатимуть у світ. Ні більше і ні менше. Щось на зразок того, пояснив Пащенко, як передплачують люди газети і журнали. А біля мене сидів якраз Зайвий. Він повернувся до мене і говорить: «а якщо мою наступну збірку замовить тільки один чоловік – то що, лише один примірник і видрукують?» Я ж візьми і скажи:

- Зате, Олександре Федосійовичу, Ви будете знати, що це я замовив!

Він аж розсміявся, і від тих пір ми стали навіть друзями. Тим паче, що у Дніпрі мешкали майже поруч на житловому масиві Перемога.