Як 20 років тому путлєр біля Тузли отримав по писку ч. 1

За матеріалами інтернет-видань 30.09.2023 1374
Колаж: Андрій Калістратенко

– Брате, я тут зайнятий. Готую батальйон до висадки на Тузлу.

– Коля, на острові я старший. Буде багато крові. Добре подумай.

   Цей діалог відбувся на початку жовтня 2003-го. Його учасники закінчили Військову академію імені Фрунзе в москві за рік до розвалу Союзу. Обидва десантники. Разом служили в Азербайджані.

Один із них − Михайло Коваль, на той час перший заступник голови Державної прикордонної служби України, генерал-лейтенант.

Інший − Микола Ігнатов, тоді командир 7-ої гвардійської десантно-штурмової дивізії збройних сил рф, генерал-майор.

   Коваль зателефонував Ігнатову, аби дізнатися, що відбувається з російського боку кордону. Говорили про Тузлу − український острів посередині Керченської протоки між Керчю і Таманню.

Наприкінці вересня 2003-го росія пригнала на Тамань багатотонні вантажівки, екскаватори і бульдозери та почала по мілині нарощувати дамбу в бік острова Тузла. кремль відмовлявся коментувати події, створюючи враження, що будівництво – ініціатива мирних краснодарських господарників.

Але виглядало так, що росіяни збираються захопити частину української території, де на ту мить не було жодного нашого прикордонника.

   У Тузлинської епопеї багато вимірів: політичний, економічний, військовий. Але передусім це історія про українських прикордонників, які опинилися в критичний момент у потрібному місці та діяли за принципом "роби що повинен, і хай там що буде".

   "Українська правда" поспілкувалася з учасниками подій навколо Тузли – генерал-полковником Михайлом Ковалем, тодішнім головою кримського уряду Сергієм Куніциним. Письмово на наші запитання відповів колишній президент України Леонід Кучма.

   Як путін провокував, ховався і намацував червоні лінії, а Кучма на острові Тузла побачив у польовий бінокль, що Україна – не росія?

Як за допомогою муляжів танків, "каруселей" із трьох гвинтокрилів і курячих стегенець генерал Коваль і його 300 спартанців створили фортецю Тузла?

Як "рік росії в Україні" ледь не закінчився великою війною?

Відповіді – в реконструкції подій гарячої осені 2003-го.

Концерт кобзона, "закоханий" у Крим путін і Кучма на волошковому полі 

  За вісім місяців до початку подій на Тузлі, 27 січня 2003-го, Леонід Кучма і володимир путін у київському палаці "Україна" урочисто відкривають "Рік росії в Україні".

Як жартували тоді, 349-ий рік росії в Україні від Переяславської угоди.

   Зі сцени найстатуснішого майданчика країни тішать присутніх у залі Йосип Кобзон, гурт "Любе", Лариса Доліна, хореографічний ансамбль "Берізка".

   Перед концертом виступають президенти. путін запевняє, що добрі стосунки "будуть тільки приростати і множитися з роками". Леонід Кучма обіцяє продемонструвати "шляхетність помислів і велич устремлінь двох великих народів".

   Шляхетність помислів закріплюють негайно після концерту – на банкеті з горілкою і чорною ікрою.

   Темп, заданий потужним стартом "року росії в Україні", вдається підтримувати й надалі.

У 2003-му путін побував в Україні чотири рази, причому три з чотирьох його зустрічей із Кучмою відбулися в Криму.

– Я багато разів бачив путіна, коли він приїжджав до Криму, – розповідає Сергій Куніцин, в 2003 році голова кримського уряду. – Я бачив, що він поступово "закохується" в Крим. Ці зміни відчули й російські політики, олігархи, які потягнулися до нас зі своїми грошима. І чим більше вони вкладали в півострів, тим більше я розумів, що це не лише про співробітництво і бізнес-інтереси.

2003-й – рік, коли російське телебачення здебільшого зачистили від незгодних з політикою путіна і підготували до переходу на рейки пропаганди. В розпал тузлинської епопеї антиукраїнська істерія вперше стала нормою в російському інформпросторі.

Ще один важливий нюанс, який дозволяє зрозуміти міжнародний контекст майбутніх подій навколо Тузли. 

   Після вбивства засновника "Української правди" Георгія Гонгадзе у вересні 2000-го та оприлюднення "плівок Мельниченка", що вказували на причетність до цієї справи Кучми, Захід дистанціювався від українського президента. 

   Ускладнив відносини України із Заходом і "кольчужний скандал" нібито продаж Україною Іраку чотирьох радіолокаційних комплексів "Кольчуга" в обхід санкцій, накладених на цю країну. 

   Згода Кучми відправити українських військових до Іраку для участі в міжнародній миротворчій місії дещо розтопила кригу. Але для провокації на Тузлі путін обрав час, коли розраховувати на допомогу Заходу Україна не могла. Так і сталося: у розпал конфлікту навколо Тузли тодішній генсек НАТО Джордж Робінсон заявив про невтручання Альянсу і про те, що ця проблема має вирішуватися Україною і росією. 

   Третього вересня 2003-го Кучма особисто презентує в москві свою книгу "Україна – не Росія". На обкладинці президент у білій сорочці та краватці сидить навпочіпки на квітучому полі й посміхається вочевидь українським волошкам.

18 вересня 2003-го напередодні саміту СНД у Ялті, де лідери України, росії, Білорусі та Казахстану підписали угоду про єдиний економічний простір (ЄЕП), Кучма зустрівся з путіним на острові Бирючий.

– Звісно, на цій зустрічі не було жодних розмов з боку путіна про дамбу. І бути не могло, – розповідає Кучма. – Якщо ви плануєте проти когось спецоперацію, ви навряд чи обговорюватимете її з ним.

   Тодішня розмова завершилась досить дипломатично. Він сказав, що летить у Південно-Східну Азію з тривалим візитом. Я повідомив про свої плани відвідати низку країн Латинської Америки. Ми побажали удачі один одному.

Але дуже скоро стало зрозуміло, чому він так цікавився моїм тривалим від'їздом.

300 спартанців для Тузли

– Генерале, ти збожеволів! – ці слова почув у слухавку Михайло Коваль, коли зранку 29 вересня додзвонився по спецкомутатору до Адміністрації президента. Він хотів доповісти Кучмі про початок будівництва дамби в бік Тузли, але той не брав слухавку й довелося говорити з головою АП віктором медведчуком.

   Взагалі-то за субординацією мав доповідати не Коваль. Але голова Держприкордонслужби Микола Литвин (його брат Володимир – на той момент спікер Верховної Ради) 29 вересня вирушив у відрядження в Грецію. А перший заступник Литвина – Павло Шишолін, який відповідав за охорону кордону, саме цього дня пішов у відпустку.

   Коваль просить медведчука санкціонувати відправлення прикордонників на Тузлу та укріплення острова. Замість відповіді голова АП кидає слухавку.

Рапорти прикордонників дійдуть до Кучми лише наступного дня...

Михайло Коваль: На Тамані розгорнули кілька таборів з технікою. В першому великий парк вантажних автомобілів. В другому – екскаватори і бульдозери. Вони почали з кам'яних кар'єрів доставати грунт, грузити на машини і по мілині нарощувати дамбу в бік Тузли
Михайло Коваль: На Тамані розгорнули кілька таборів з технікою. В першому великий парк вантажних автомобілів. В другому – екскаватори і бульдозери. Вони почали з кам'яних кар'єрів діставати ґрунт, вантажити на машини і по мілині нарощувати дамбу в бік Тузли
Фото надане М. Ковалем

   На момент тузлинських подій Коваль вже має досвід опору росіянам.

У 1992 році він – заступник начальника 224-го Навчального центру повітряно-десантних військ – не дозволив передислокувати в росію 80-ту десантно-штурмову бригаду, яка була розташована на Західній Україні, але на той час все ще підпорядковувалась москві. Звідти прийшов наказ готувати техніку й пакувати речі для переїзду в район Поволжя.

   росіяни відправили тоді в Україну два підрозділи Псковської дивізії ПДВ – буцімто "на допомогу". Але Коваль заблокував їх на летовищі в Черлянах (Львівщина). А заразом арештував двох московських генералів, які мали контролювати відбуття бригади до росії.

Коваль і в 2003-му діє як бойовий генерал – насамперед відправляє на Тузлу "300 спартанців". Так він називає українських прикордонників, які першими прибули на острів. 

   Коваль наказав керівникам п'яти регіональних управлінь Держприкордонслужби відібрати по 30 "здорових хлопців", які були б вправні й у рукопашному, й у вогневому бою, та відрядити їх на Тузлу. А щоб уникнути паніки, надіслав в управління документ нібито про проведення в Керчі змагань з рукопашного бою на першість серед ДПСУ.

   Декого цей документ збив з пантелику. За декілька тижнів, вже перебуваючи на Тузлі, Коваль побачить кремезного хлопчину, що плаче, як дитина. Так Коваль дізнається, що Львівське управління вирішило схитрувати й разом із прикордонниками відправило кількох спортсменів. І от тепер один із них плаче, бо думав, що їде на змагання, а потрапив у бойову обстановку і справді спартанські умови.

– Я діяв на свій страх і ризик, – згадує Коваль. – Ніяких наказів (на підготовку до збройного опору – УП) не мав, але у нас є закон про державний кордон. І цей закон чітко визначає, що ми маємо право застосовувати зброю.

Так почалися його Фермопіли.

Три варіанти розвитку подій

   Навіщо росіянам знадобився острів площею 3,5 квадратних кілометри? Причини лунали різні.

Перша – економічна. Між Тузлою та Кримським півостровом лежить штучний Керч-Єнікальський канал, через який судна проходять з Чорного в Азовське море. Якщо Тузлою володіє Україна, то й гроші за прохід суден отримує вона – близько $6 млн щорічно. В разі захоплення Тузли росією цей дохід треба було б розділити на двох.

Друга – безпекова. Отримавши контроль над островом, посія могла би регулювати, які кораблі можуть проходити через Керченську протоку. І не допустити, приміром, прохід кораблів країн НАТО.

Сергій Куніцин: Ми розуміли, що якщо росіяни захочуть «градами» лупанути з Кубані, то від Тузли нічого не залишиться. Але нам треба було показати, що це наша земля
Сергій Куніцин: Ми розуміли, що якщо росіяни захочуть "градами" лупонути з Кубані, то від Тузли нічого не залишиться. Але нам треба було показати, що це наша земля
Фото надане М. Ковалем

   Михайло Коваль розповідає, що вони пропрацьовували три варіанти можливого розвитку подій. 

Перший – якщо росія висадить на Тузлу людей у козацькій формі. Ще до початку конфлікту жителі Тузли повідомляли про те, що до них завітали кубанські козаки, які агітували місцевих рибалок повернутися "в лоно великої росії". Якби таке сталося знов, українські прикордонники готувалися дати їм відсіч поліцейськими кийками, а не автоматами.

Другий варіант – бойовий, якщо обидві сторони задіють вогнепальну зброю. Але і в цьому разі мали реагувати тільки українські прикордонники, без залучення ЗСУ – щоб конфлікт не перейшов у військовий.

Третій варіант міг бути змішаним: якщо росіяни спочатку спробують влаштувати провокацію за допомогою козаків, а потім задіють своїх військових.

2-го жовтня Литвин повертається з відрядження. Того ж дня Михайло Коваль летить на Тузлу.

Місце для справжніх керчан

   Що таке Тузла? Піщана коса, витягнута з південного сходу на північний захід. За територіальним поділом – не окремий населений пункт, а частина Керчі.

В радянські часи на острові працював пансіонат "Два моря" Морського торгового порту та дитячий оборонно-спортивний табір "Юнга".

– Якщо ти дуже довго йшов до кінця Середньої Коси (так Тузлу називали керчани – УП), то міг дійти до її краю й однією ногою стояти в Чорному морі, а іншою – у Керченській протоці. Ти стояв, а перед тобою стикалися хвилі. Я ніколи більше не бачила такого, – згадує журналістка Олена Юрченко, одна з тих, хто восени 2003-го висвітлювали події на острові.

   Юрченко згадує про особливий мікроклімат Тузли, про кірку гіркої на смак солі, що покривала пісок на березі, про рейсовий катер, що ходив із Керчі на острів.

– На косі не було жодної тіні. Це дикий пляж. Треба бути справжнім керчанином – людиною, яка ненавидить туристів до глибини душі й не хоче бачити нічого живого поряд із собою, щоб відпочивати тут, – каже Юрченко.

  До Керчі рідко доїжджали і туристи, і політики, й українські чи російські зірки, які влітку гастролювали в Криму. Востаннє в українських національних новинах Керч гучно прозвучала в 1996 році – коли в місцевому клубі розстріляли членів бандитського угруповання "казіновські".

   Тузла, яка дозволяла містянам усамітнитися від всього світу, восени 2003-го привернула до Керчі увагу всієї країни. Разом із дощами та північно-східним вітром, що, як кажуть керчани, видуває мізки, в місто прийшла небажана слава. 

   В жовтні 2003-го тут почали збиратися українські й російські журналісти. Тоді ж сюди висаджувалися десанти політиків різних мастей. У новинних телесюжетах майже щодня відбувалися включення з центральних вулиць Керчі.

   Самі керчани ставилися до того, що відбувається навколо Тузли, з подивом, настороженістю та обуренням, згадує Юрченко. Але водночас обговорювали практичний бік цієї ситуації: що буде з рибою, якщо добудують дамбу, чи можна буде і далі відпочивати на Тузлі, якою буде доля пансіонату на острові. 

   А от на практиці від територіального конфлікту росії та України того року першими постраждали керченські браконьєри. Початок осені для Керчі – завжди час нелегального вилову пеленгаса та іншої риби. Але через посилену охорону вод Керченської протоки полювати на заборонену рибу стає справді ризиковано. Тому вона раптово щезає з ринкових прилавків. 

   Риба повернеться одразу після завершення конфлікту. А Керч знову зникне з новин. 

"Танки" на Тузлі

   Поки росіяни, працюючи в три зміни, щодня нарощували по 150 метрів дамби, українські прикордонники перетворюють Тузлу на фортецю.

   У місці, де росіяни можуть висадити з гелікоптера повітряний десант, будують п'ять дотів із кулеметними бійницями і встановлюють загородження, перетворюючи цей квадрат на вогневий мішок.

Звертаються до моряків і ті відправляють з Балаклави до Керченської протоки наявні там кораблі. Так підсилюють 23-ій Керченський загін морської охорони.

За допомогою гідрографів позначають кордон між Україною та рф буями від Тузли до Таманського півострова – до цього кордон у цьому місці не був демаркований.

   Харківська авіаційна ескадрилья відправляє у Крим три свої гелікоптери. Коваль запускає карусель: по черзі ці гвинтокрили зависають над прикордонним буєм навпроти російських будівельників. Розпізнавальні знаки на гелікоптерах заляпані брудом, а пілоти перед кожним колом змінюють куртки та шоломи. Так вони створюють враження у росіян, що на підтримку прибув цілий вертолітний полк.

Прикордонники заганяють на острів два броньовані плаваючі транспортери з потужними танковими двигунами та гусеницями, ідентичними танковим. Маскують їх – нібито це справжні танки. І таким чином вводять в оману не тільки ворога, але й своїх.

росіяни вийшли на Литвина через ці транспортери. Він мені телефонує і каже: "Михайле, чому там танки? Це вже буде не прикордонний, а воєнний конфлікт!" А я ж не можу сказати, що ніяких танків немає! Відповідаю: "Так вийшло", – розповідає Коваль.

Михайло Коваль: Тузла була лакмусовим папірцем. Росіяни випробували Україну на міцність. Якби ми на Тузлі «проковтнули» експансію, те, що відбулося з Кримом в 2014-му, сталося би раніше
Михайло Коваль: Тузла була лакмусовим папірцем. росіяни випробовували Україну на міцність. Якби ми на Тузлі "проковтнули" експансію, те, що відбулося з Кримом в 2014-му, сталося би раніше
  Прикордонслужба створила потужне угруповання з сухопутного, корабельного, авіаційного угруповань і резерву ДПСУ (на острові перебувало близько 300 прикордонників). І домовилася з мотострілковим полком у Керчі, що той прикриє вогнем артилерії, якщо конфлікт перейде в гарячу фазу.

   Коваль згадує, як 10 жовтня йому вкотре зателефонував Литвин і цього разу наказав: треба зупиняти всю активність і виводити з острова прикордонників.

– Я йому дослівно відповів: "Миколо Михайловичу, ви – пацифіст. Буде письмовий наказ – виконуватиму. Не буде – виконувати не буду".

Письмового наказу залишити Тузлу Коваль так і не дочекався.

"В цю ніч Господь був з Україною"

20 жовтня 2003 року Кучма починає візит у країни Латинської Америки. 

   Чому в розпал кризи, що загрожує перетворитися на воєнний конфлікт, президент залишає країну? Кучма мотивує це тим, що до поїздки він вимагав пояснень у путіна, той називав це самодіяльністю краснодарського губернатора Олександра Ткачова та пообіцяв розібратися. Роботи по дамбі сповільнилися.

"Дамба просувалася більш мляво, у якийсь момент будівництво взагалі зупинилося. Йшли консультації на різних рівнях. Тому здавалося, що обставини дозволяли мені здійснити цей візит – давно узгоджений, важливий, масштабний", – пояснює Леонід Кучма.

Та щойно росіяни дізнаються про його відліт, набирають шалених темпів – дамба росте на 5-6 метрів щогодини.

– росіяни працювали на дамбі дуже потужно. Було враження, що там живий організм, тому що гуркіт був постійний, навала така. Вони, мабуть, БАМ так не будували, – згадує Михайло Коваль.

Дамба наближається до острова з кожною годиною. І тоді виникає ідея встановити "Велику китайську стіну" – затопити щось на шляху будівельників.

Знайшли два ліхтери – баржі, для перевезення зерна морем, завдовжки 38 метрів кожна. Але залишилась інша проблема – занадто мілке дно, щоб ці судна могли стати на шляху дамби. 

– І от вам хрест, Господь був з Україною, – божиться Куніцин. – Шторм видавив пісок до глибини більше 2 метрів. Ми тросами зв'язали баржі, затягнули, поставили на них прикордонну будку і солдата з автоматом. 

Коли росіяни зранку прокинулись, вони охрініли. Куди сипати дамбу далі? 

Михайло Кригель, Рустем Халілов, УП.

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ