ЯК ІВАН КОНДРАТЮК СПРАВУ БАТЬКА ПРОДОВЖИВ

Той трагічний літній день Іван Кондратюк пам'ятає, як сьогодні. Він розвернув звичне й спокійне життя родини Кондратюків на триста шістдесят градусів. Ніщо не віщувало біди. Зранку, як зазвичай, поснідали, поговорили про поточні справи на день, ще раз обговорили плани на найближчі дні. Батько, Сергій Максимович, збирався виходити в поле... І раптом, як грім серед ясного неба, несамовитий крик матері — вона й знайшла батька застреленим у будинку. Сказати, що Іван був розгублений, — то нічого не сказати.

— Я був абсолютно безпомічний, — згадує Іван Кондратюк, голова «фермерського господарства «Кондратюк», що в Межівському районі на Дніпропетровщині. — Я розумів, яка відповідальність на мене лягає: вбита горем мати, яка не могла прийти в себе від емоцій, що її переповнювали, налякана сестра. Горе, відчай, страх, і розпал сільськогосподарських робіт у полі.

— Найперше, що спало мені на думку, це зателефонувати Анатолію Івановичу Гайворонському, очільнику наших дніпропетровських фермерів, — згадує той страшний день Іван Кондратюк. — «Нічого не бійся, я тобі допоможу», — сказав він мені після слів співчуття, і з того часу не відпускав мою руку ні на хвилину, — зізнається Іван Кондратюк, — він, мов батько веде за руку дитину, що лише вчиться ходити, так опікувався кожним моїм кроком.

А шлях, який довелося заново долати Івану Кондратюку, був далеко непростий і таїв у собі купу підводних рифів. Приміром, виявилося, що господарство, що належало батьку, покійному Сергію Максимовичу, переоформлене на невідому особу без певного роду занять і місця проживання.

— Тоді вперше в житті я навіч зіткнувся з таким явищем, як рейдерство, — каже Кондратюк-молодший. — Це, мабуть, і стало причиною смерті батька. Господарство, що мало в розпорядженні чотири тисячі гектарів землі, стало ласим шматком для нечистих на руку ділків, а Сергій Максимович, в силу свого твердого характеру, не пішов з ними на угоду, тому його й прибрали з дороги... Та вони й подумати не могли, що Іван не лише не віддасть справу батька їм на поталу, а й стане успішно господарювати на землі Кондратюків!

Найперше разом з Анатолієм Гайворонським Іван поїхав у столицю, шукати правду й відстоювати чесне ім'я батька, який все своє життя горою стояв за селян і рідне село, дбав про його розвиток і благоустрій. Скільки добрих справ зробив для нього, яку світлу пам'ять по собі залишив! Платити дорогому столичному адвокату в Івана було нічим.

— Андрій Наход, з яким познайомив мене Анатолій Іванович, виявився людиною принциповою і зголосився «за правду» попрацювати з відстрочкою оплати. Так і сказав: «Розрахуєтеся, коли зможете». Мабуть, такого цинізму не бачив навіть столичний профі! А вже через місяць Мін'юст своїм рішенням повернув фермерське господарство «Кондратюк» його законним власникам.

З чого починати? Адже за плечима в Івана Кондратюка ні практичного досвіду, ні знань, і 4200 гектарів землі, які треба було обробити і вчасно заплатити 600 пайовикам. Погодьтеся, що таке не всім досвідченим хліборобам під силу, а таким, як Іван, і поготів! На момент смерті батька йому було двадцять років.

Звичайно, весь цей час його як могли, підтримували мама Інна Іванівна та сестра Анастасія. Може, завдяки цьому й вистояли, тримаючись разом і в горі, і в радості. Це команда однодумців, справжніх друзів, які підтримували, вселяли надію навіть тоді, коли, здавалося, опускалися руки. Звісно, це голова Конгресу фермерів Дніпропетровщини Анатолій Гайворонський, адвокат Андрій Наход, голова Конгресу фермерів України Іван Слободяник, який максимально піддав розголосу справу Сергія Кондратюка, починаючи від місцевих зібрань до всеукраїнських заходів.

До слова, саме Анастасія Кондратюк якимось дивом змогла пробитися до Володимира Зеленського під час одного з його робочих візитів до Дніпра і передати Президенту пакет документів по справі батька Сергія Максимовича.

Щасливі хвилини, коли вся сім'я разом (в центрі батько Сергій Кондратюк)

— Два роки поспіль — 2019 і 2020 — були дуже важкими, — згадує Іван Кондратюк, — я наробив багато помилок, на яких, власне, й багато чому навчився. Ще рік потому економічний стан господарства вдалося вирівняти. Аж тут, де не взялася, нова біда. Загальнонаціональна. Початок російського вторгнення. З огляду на близькість до кордону з Донецькою областю, а це якихось тридцять кілометрів, всі ознаки справжньої війни відчуваються тут, на прифронтовій Межівщині.

Проте, як не дивно це звучить, Іван зізнається, що вперше за останні роки відчув справжнє задоволення від своєї роботи, навчився слухати й відчувати землю. Хоча, здавалося б, можна вже й видихнути з полегшенням — цього року взяв на роботу агронома, спеціаліста у своїй справі.

— Та не все залежить від нас, — каже Іван Кондратюк, — і навіть найдосвідченіший агроном не може передбачити всі сюрпризи природи. Межівщина належить до зони ризикованого землеробства, у травні вдарили заморозки, і ріпак вимерз повністю, — бідкається Іван Кондратюк, — а це головна культура, що підтримувала економічну рівновагу нашого господарства. Цього року зібрали лише 900 кілограмів з гектара, хоча в попередні роки мали не менше трьох-чотирьох тонн цієї культури. Пшеницю теж підморозило, потім додалася засуха, і на виході мали не більше 28 центнерів з гектара.

— Фактично з весни й до самої осені випало не більше 20-25 міліметрів продуктивної вологи, а перший дощ пішов в середині жовтня, — констатує Іван Кондратюк.

З кукурудзою цьогоріч взагалі катастрофа, не більше однієї тонни з гектара дала качаниста.

— Але ж і покинути в полі шкода, — зітхає молодий голова фермерського господарства «Кондратюк», — збираємо не врожай, а «сльози». Тому ставку робимо на соняшник, ціна на нього росте, думаємо його коштом підвищити рентабельність господарства. Та як би важко не було, Іван Кондратюк дотримується золотого правила — люди понад усе. Всі, хто здає в оренду Кондратюку свої земельні паї, отримають розрахунок вчасно і згідно з умовами, прописаними в договорі оренди.

Церква, збудована покійним Сергієм Максимовичем, як вічний пам'ятник його добрій і світлій душі

Так жив і працював батько, Сергій Максимович, за цими правилами живе і працює його син Іван Сергійович Кондратюк. Свідомо чи ні, Іван вірить, що батько спостерігає за ним з неба, й Іван звіряє з ним кожен свій крок. Він гідно продовжує справу покійного Сергія Максимовича, щоб світла пам'ять про нього і його добрі справи жила поміж людей і дотепер.