Як у Грушівці після ремонтів відкривали два туалети, а «Пшеничний горизонт» відразу пропав з виду за горизонт

                                        АБО Ж  ПІДПІЛЬНИЙ «ГОРИЗОНТ» ДІЯВ і ДІЄ

НА ПЛАНЕТІ та і в усьому космічному світі загадкових і таємничих явищ вистачає. Вистачає й до цих пір. Скільки віків не існує природне середовище, котре оточує нас, стільки наполегливі і мудрі вчені ламали та і зараз ламають свої голови. Б”ються над тим, аби розгадувати як очевидні, так і неймовірні, легенди і міфи. Тим паче гіпотези. І їм це вдавалося та вдається – згодні!? А натомість нам, журналістам, хоч з себе вилазь, дзуськи багато чого збагнути в теперішній українській дійсності. Її «загадки» все одно, що тверді, як камінці, горіхи. Причім чимдалі більшає такого, чого нашими скромними розумовими здібностями не збагнути.

Ось лише на перший погляд «простий» випадок: минулого 2024 року, який щойно, як відомо, скінчився, а точніше у грудні в його світлий святковий день Різдва Христового в комунальному освітньому закладі Грушівської ОТГ «Грушівський ліцей» після капремонтів мали відкрити відразу дві вбиральні. Обидві, котрі тут в наявності. Щоб уникнути плутанини, докидаємо, що це два туалети. Але відкрили чи ні їх – уже лишилося для нас загадкою. Слідом після першої, якою став факт несподіваний потреби якомога скоріш ремонтувати. Бо договір з ТОВ  «Укрінкобуд» на  проведення ударних робіт сільрада уклала 10 грудня, а вже 25-го і пуск. Хіба не в авральному порядку, як це часто відбувалося у нас раніше? Чи може за давньою також радянською традицією рапортувати до того або іншого свята? В даному випадку, хай Бог їх простить, до Різдва, котре відзначалося за новим церковним календарем. Теж нагода виходить потішити його оновленими туалетами?

Втім дошукуватися, з якої причини приспічило негайно «освоювати» і не великі хай гроші, без двох тисяч якихось двісті тисяч гривень, але це для сільської «провінційної» громади таки гроші. А зачекати капремонту у вигляді заміни вікон та дверей і облицювання кахлем як на нас цілком могли з тієї ще причини, що всі ж поголовно учні ліцею третій уже навчальний рік знаннями оволодівають дистанційно. Оскільки Грушівка опинилася хоч і на задвірках, але нікопольського регіону, де якраз три роки поспіль день і ніч безперервно триває повітряна тривога. Це сюди з лівого запорізького берега Дніпра мало не усіма артилерійськими видами зброї шмаляють російські окупанти. Якщо колись вчилися як відомо і без відривів від виробництва, то теперішніх дітей війна змушує вчитися з відривом від рідних пенатів. Потреби користуватися шкільними вбиральнями принаймні у них зараз точно немає.

А раз так, то нам забажалося зрозуміти, що це за ТОВ «Укрінкобуд», яке напрочуд легко домоглося права на виконання туалетних капремонтів у ліцеї без ліцеїстів. Без конкурсу, себто й поза аукціоном, бо останній елементарно не проводився. Нащо, коли прийшлося спішити. І в договорі ж, укладеному з виконкомом сільради, жодного слова як про обсяги необхідних робіт, так і за якими цінами передбачали придбати будматеріали. Зате достовірно звісно, що фірма «Укрінкобуд» майже десять останніх літ гарантовано отримує тут постійні замовлення на освоєння бюджетних коштів територіальних громад нікопольського регіону. Що зовсім не дивно. Позаяк одна її співзасновниця і воднораз директорка Ірина Сандул колись плідно працювала начальницею житлово-комунального господарства Нікополя. Наскільки плідно перш за все для себе, що кінець-кінцем була спіймана на фальшуванні документів про… невиконані роботи. Інша річ, що Нікопольський міськрайонний суд пробачив Ірині Вікторівні грішки, передавши її на поруки рідному колективу. З якого на знак вдячності йому жінка негайно ж розрахувалася і відразу влаштувалася помічницею депутата Дніпропетровської обласної ради Андрія Коломойця. Який очолював… Департамент житлово-комунального господарства обласної адміністрації. І ось тепер Ірина Сандул власниця не випадково везучого ТОВ «Укрінкобуд».

Та чи вносять повну ясність ці обставини загадково квапливого ремонту туалетів для дистанційних ліцеїстів Грушівської ОТГ? Як на нас, то ні. У нас на цей рахунок виникла власна версія. Справа у тім, що за півроку до цього у тій же Грушівській громаді здійснили часткову реконструкцію підвалу все того ж комунального Грушівського ліцею. Частково тому, що оновлювали підвал не весь, а лишень його частину. Під так зване «найпростіше укриття». Однак для казни громади надто гучно оголошена реконструкція обійшлася більше, ніж в мільйон гривень. А про її завершення ще гучніше навперебій повідомляли усі провладні тут інтернет-видання.  І мабуть після такої радості прикрощів би не  сталося, та слідом в Інформаційне агентство «Антикорупційне Придніпров’я» надійшов сигнал мешканців Грушівки: про яке завершення ремонту підвалу хваляться, якщо насправді… ним ніхто і не займався? Як було в ліцеї, мовляв, «глухо, так глухо і зостається» – «наші діти уже позабували, коли хоч чиясь би нога у ньому ступала».

І от що трапилося далі? Журналісти агентства мерщій помчали в село на власні очі дивитися, так це чи ні? Їх зустріли там як гостей, котрих не кликали і не чекали. Усі зграєю посадовці сільради битих три години не пускали в ліцей «непрошених  акул пера і мікрофону», натомість лякали тим, що необачно та ризиковано завітали «в потерпаючу від постійних обстрілів снарядами зону», адже «тут не довго і Богу душу віддати». Потім ніби не могли втямити, навіщо журналістам «те укриття»? Хіба не бачили його будь-де раніше? Аж поки не знайшли дуже «блискучу» причину відмовити і навіть негайно прогнати геть. Загукали, що Грушівка наче ж «майже прифронтова зона», а значить «допуск сторонніх сюди категорично заборонений». Більше того, паняйте звідси, поки «ми не викликали… військових».

А тепер у випадку з ремонтом туалетів журналісти «Антикорупційного Придніпров’я» не лише самі, а, запросивши і нас зібралися на «безбожне» їх «післяремонтне» відкриття. Ми зробили «заявку». Просили повідомити, буде чи не буде в день Різдва Христового відкриття? Цим дзвінком приголомшили очільників громади. Адже почули щось на зразок «Ну і жарти у вас!» На наші наступні наполегливі дзвінки відгукувалися винятково автовідповідачі. То або «абонент недоступний» чи «поза зоною досяжності», то він «на жаль не в мережі», то «розмовляє або відхилив наш виклик». Тому досі в невідомості ми – відбувся пуск чи ні? Але що добігав кінця рік і треба було встигнути «ще якусь копійку схопити», так в цьому не сумніваємося. Як і в тому, що з цим то завданням у Грушівці справилися. Бо відповідний досвід мали і мають там.

ЩЕ БІЛЬШ заплутана історія триває в області рівно чотири роки уже, та «кінців у ній до купи не зв’язати». Оскільки «немає за що ухопитися». Позаяк «країв і не видно, і не знайти». Коротше в останні дні 2019-го у Дніпрі було зареєстроване ТОВ «Пшеничний горизонт», яке відразу загадково опинилося за горизонтом. Мало того, що адреси, за якою внесене у державний реєстр, ні на мапі обласного центру, ні в натурі на його вулиці не можна було знайти. Все одно, що не існувало, а чому, ніхто й не знав. Під великим сумнівом було навіть існування Валерія Філатова, який значився уповноваженою особою товариства. Директором або начальником – це як вам чи йому зручніше. Хоча яка різниця, якщо відразу підозрювали та підозрюють досі, що мова йде про вигадану особу. Чи з вигаданим прізвищем. І далі: а основний вид діяльності  – «змішане сільське господарство». Суміжні види – «оброблення насіння для його відтворення» та «допоміжна діяльність у рослинництві». У реєстрах платників податків та ПДВ, як також і єдиного внеску «Горизонт» відсутній. Немає його і в реєстрі неприбуткових установ чи організацій. Серед аграріїв області фірма хоч і «Пшеничний горизонт», одначе залишається не відомою. Принаймні мало хто про неї знає і чув. Тим паче ніхто нічого ще не чув про її успіхи у «змішаному» землеробстві. Як ніхто не користувався і послугами її допоміжної діяльності у рослинництві.

Зате «Пшеничний горизонт» постійно на слуху та в роботі…  працівників облпрокуратури. Раз-у-раз нагадує він про себе, коли правоохоронцям там чи там, бо завжди у різних кінцях регіону, приходиться визволяти з рейдерських захоплень землі переважно комунальної власності. Але не лиш комунальної. Землі, які були надані і для ведення фермерських чи селянських господарств також. У таких випадках стражі правопорядків постійно і раптом дізнаються, що в оренді або постійно-тимчасовому – виходить дійсно «змішаному»? – користуванні не десятки і сотні, а тисячі гектар. Тому давно і стало ясно, як на долоні, що для освоєння даної на його тверде переконання «незайнятої ніші» в аграрному «секторі економіки» хвацький «Горизонт» і створювався.

Судіть самі: появився він, нагадуємо, в останні дні 2019-го. А вже у січні наступного 2020-го начальник Новомосковського райвідділу Геокадастру від імені Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області на благодатних берегах річки Самари на цілих 35 літ передає в оренду земельну ділянку… товариству «Пшеничний горизонт». Серед документів, на підставі яких відбулася «операція», дозвіл мерщій готувати землевпорядний проект і наказ про його затвердження, а також і дозвіл на передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду. Тільки ж бо як мине після цих подій тривалий час ніби посеред ясного неба грякне грім. Бо як в обласному управлінні Держгеокадастру, так і в його районному ніхто нікому письмових доручень на цей рахунок не давав. Аніяких дозволів тим паче. Ніхто нікого не уповноважував і підписувати щось подібне,  але тому ж ніхто і не підписував. Це з одного боку. А з іншого Акт передачі-приймання в оренду ніким ніколи і не оформлявся, а Договір оренди не укладався. Ні в паперових виглядах, ні в електронних в архівах органів влади, а також землевпорядних служб «нічого навіть схожого не знайшли». Нічого з переліченого туди… і не передавалося. Уявляєте, який зчинився переполох? Гучний, наскільки пригадуємо, адже такі випадки не забуваються. Мають не забуватися! Тим паче враховуючи, що слідом «ще гірше» з”ясувалося: довго не зволікаючи, «Пшеничний горизонт» землю «свою» передав в суборенду. Фірмі, яку… сам створив. Котра також не знайшлося за якою адресою зареєстрована. Достеменно «на кого й записана до цих пір велика замало не державна таємниця».

Одначе прокуратурі вдалося таки розгадати ще перший «ребус», який задумав і здійснив «Горизонт», аби отримати в оренду добрячий шмат землі. І яким він розпочав свою, як стане зрозуміло на жаль тільки тепер, бурхливу «допоміжну діяльність в рослинництві». Тому перший млинець «Горизонту» виявився глевким: через суд прокуратура домоглася, щоби повернув землю він «туди, де взяв». Тільки от далі цей «неординарний» випадок в області не сприйняли всерйоз. Відразу ж викинули з голови «метод рейдерства», який «пшеничне» товариство вигадало на рівні власного винаходу і явно брало на озброєння: захоплювати землі ніби… за згодою органів місцевої влади. Але… без їх участі. На цей зухвалий «нюанс» і грізні стражі правопорядків, і обласна та всі районні держадміністрації неумисне чи навпаки навмисне, але уваги не звернули. Десь на рівні легковажності розсудили так, наче це прикрий, однак поодинокий факт – і не більше мовляв. Чого не буває, чого не трапляється!? Хоч ми сьогодні схильні думати інакше – намотали собі на вус, що «і так ось можна». Нині маємо те, що маємо: відома в регіоні Агенція «Антикорупційна правозахисна рада» надала щойно розголосу уже своєму «відкриттю». Його суть - «Пшеничний горизонт» насправді гав не ловив і чотири подальші роки часу не марнував, а продовжував діяти. Користуючись тим, що здійснювати свою «оригінальну» рейдерську діяльність йому… дозволяли підпільно.

Згадана Агенція приміром оприлюднила наступні ж у 2020-2021 роках досягнення «Горизонту», які йому теж без проблем вдалося тоді домогтися: в межах Богданівської громади відхопив чи прихопив 124 розкішних гектарів місцевого заповідника «Тернівський» - кінчаючи аж останнім придбанням 77 гектарів у Личківській громаді, з приводу який вкотре за позовом прокурорів у листопаді минулого року в Господарському суді відбувся розгляд. Скільки ж можна? Скільки ще розглядів буде? Особливо враховуючи, що «новизною» діяння «Пшеничного горизонту» не вирізняються. І у Богданівці, і в Личківці сільські ради все тих же дозволів, наказів та ухвал, без яких земельні питання ні туди-ні сюди не рухаються, не приймали, договорів на передачу своїх угідь в оренду також не укладали. Все простіше і елементарніше, як казав Шерлок Холмс доктору Ватсону: ділянки виділялися і передавалися… за фальшивими рішеннями, дозволами, наказами та угодами. Коли «вирішували питання» у Личківці, то охоче читали і вивчали та вірили липовим паперам, які виготовив державний реєстратор сусідньої Межирічанської ОТГ  Антон Зайцев. А коли в Богданівській сільській раді, то реєстратор Магдалинівської Петро Мамотя. За нинішнього рівня друкарського діла у нас зробити їх не становило труднощів. В даному випадку згадані реєстратори все одно, що обмінялися регіонами, в яких вони служать. Виходить не вірою і не правдою служать. Адже чим вони гірші від голів громад та їхніх заступників і інших посадовців, котрі сьогодні  майже повсюдно і поголовно напрактикувалися загребущими своїми руками «підбирати», даруйте, неабиякі гроші дарма?!

В цьому якраз ховається суть «загадки», яку вдалося розгадати у Дніпрі «Антикорупційній правозахисній раді». Поки правоохоронці сумлінно чи не дуже, щиро чи не зовсім, охоче чи абияк, однак викривають і притягують до відповідальності очільників і посадовців та чиновників громад, які нині уже відкрито не соромляться спеціалізуватися на земельних аферах, багацько хто з них прозрів, що не менше, зате безпечніше можна «молотити грошву» і без «зайвих ризиків». Яким чином? А закривати очі, коли межи них тикають тобі фальшивими рішеннями, дозволами, наказами, дорученнями і договорами. Залишається сором’язливо відвертатися і запевняти, що «буде зроблено». Позаяк і коню зрозуміло, що тільки за навзамін «красиві» очі земельку ні в оренду, ні в постійне користування не одержати. Безкоштовним, як відомо, буває лише сир в мишоловці. Чим винахідливо і користувалися «підпільники» з ТОВ «Пшеничний горизонт», як відтепер їх тут усі називають.

ГІРШЕ І ЗАГРОЗЛИВІШЕ для України, що подібні «винахідники» не те що не поодинокі, а одні на одних сидять та одні поперед одних товпляться. Ще ж і сприймати їх нашестя несподіваним не приходиться. Кілька років поспіль у Дніпрі, приміром, в ранзі нотаріуса працювала-шаленіла Ганна Павловська. Від того, що вона творила й дозволяла собі, в Ольги Оніщук, котра на ті часи обіймала посаду заступниці міністра юстиції, «на голові волосся дибки ставало» - так Ольга Миколаївна особисто говорила, коли повідомляла, що «поспішно довелося позбавляти Павловську повноважень нотаріуса, адже небезпечно було навіть і на півдня ще  залишати її при злочинному виконанні своїх обов’язків». Ми ж знайшли за потрібне згадати Павловську лише тому, що це саме вона у 2019 році зареєструвала ТОВ «Пшеничний горизонт». Ясно звідколи та звідки «підпільна» погань заводилася? І чому зараз аналогічних «загадкових» явищ на кожному кроці хоч греблі гати? Дану публікацію, якщо хочете знати, можна  продовжувати і продовжувати – не на одну аналогічну матеріалу вистачить.

Але ми «підведемо підсумки» короткою і наче геть несподіваною знову ж таки «загадковою пригодою». Для усієї України нині не становить секрету, що в судах почалися гучні процеси над недавнім главою Дніпропетровської воєнної адміністрації Валентином Резніченком та його першим заступником Володимиром Орловим. Судять їх порізно, оскільки перший звинувачується у розкраданні виділених на будівництво доріг 286 мільйонів гривень, а другий у вимаганні 200 тисяч доларів неправомірної вигоди за виділення в постійне користування 19 гектар лісової ділянки. Отож дві групи слідчих працювали в адміністрації паралельно. Ясна річ з обшуками. І «попутно» при цій невеселій нагоді виявили, що навперейми їм «в ОДА знищено документи проведеного у сфері розподілення та використання гуманітарної допомоги аудиту». Тобто були, а тепер їх не стало. Пропали. Чому б це? Правда теж недавній радник голови обладміністрації Юрій Голик, котрий нині проходить по справі разом з шефом, встиг пояснити, ніби «працівники ОВА документи хай і необачно, але ненароком викинули, а перший заступник голови ОВА Орлов помилково їх списав»…

Ви вірите в цю байку? Ми також ні. Отож.

                                                                         Микола НЕЧИПОРЕНКО.