AGRONEWS.UA   + "ФЕРМЕР ПРИДНІПРОВ"Я"

Чому Євросоюз, який ще вчора називав Україну стратегічним партнером, сьогодні знову ставить наш агроекспорт у квотні рамки? Про те, як закриття європейського «банкомата» може коштувати Україні мільярди доларів щороку, для агроблогу agronews.ua розповідає журналіст, оглядач з аграрних питань Володимир Чопенко.

ЄВРОСОЮЗІВСЬКИЙ СВІТЛОФОР для української агропродукції

Іду на «зелений»!

Пам’ятаєте той початковий порив? Той перший, обнадійливий зблиск єдності? Коли 4 червня 2022 року, через три місяці після початку повномасштабної російської навали, Євросоюз, солідаризуючись з нами, повністю відкрив свої ринки для української аграрної продукції. Без мит, без квот, без торговельних барʼєрів! Преамбула дозвільного документу, – Регламенту (ЄС) 2022/870 Європейського парламенту і Ради, – так транскрибувала запровадження тимчасових торговельних лібералізаційних заходів: «The exceptional situation in Ukraine resulting from the unprovoked and unjustified military aggression by the Russian Federation justifies the acceleration of efforts to facilitate closer economic relations between the Union and Ukraine in order to provide stable and predictable support for Ukraine’s economy».

Звідтоді ходовою стала абревіатура АТМ (Autonomous Trade Measures) – автономні торговельні заходи. Але АТМ – це ще й банкомат (абревіатура від англ. Automated Teller Machine — автоматичний касовий апарат). І ця гра слів не була випадковою. Це був своєрідний «банкомат» — безмитний доступ до ринку ЄС на 1,4 млрд євро щорічно. Агропродукція, яка становить понад 60% українського експорту, стала «золотим мостом» для виживання економіки. Це був символ: швидкий, безперешкодний доступ до європейського ринку, до європейських грошей, до європейського дихання для української економіки, що задихалася від війни. Зелене вічко євросоюзівського «світлофора» дозволяло українському агросектору під обстрілами знаходити життєво важливі альтернативні шляхи збуту продукції, коли традиційні чорноморські маршрути виявилися смертельно небезпечними.

В ATM я вбачаю такий собі аграрний Шовковий шлях. Він став не просто економічним інструментом, а символом надії, підтвердженням приналежності до європейської родини в найтемнішу для нас пору. Українські фермери, незважаючи на всі неймовірні труднощі – мінні поля, брак пального, на зруйновану інфраструктуру, мобілізацію сільгосппрацівників – змогли вижити значною мірою завдяки цьому «банкомату». Вони качали не гроші, а надію та ресурси для продовження боротьби і на фронті, і на ниві.

Зіставивши статистику довоєнного періоду і 2022-2025 років, коли діяли ATM, звіти галузевих асоціацій, скажу так: цифри кричать! Сигналізують про те, що ATM стали потужним каталізатором агроекспорту України до ЄС. Особливо для тих галузей, які раніше розбивали лоби об високі барʼєри (позаквотне ввезення до ЄС курятини, яєць, цукру, олії). За час АТМ експорт згаданих продовольчих товарів за обсягами та вартістю у пікові роки зріс удвічі-учетверо.

ЄС перетворився із другорядного на домінуючий ринок для курятини, яєць, цукру та борошна (частка 50-80% під час ATM) та значно збільшив частку для олійних (40-50%) та молочки (30-35%). За цей період Україна логістично перебудувалася: ATM пожвавили наземні та річкові збутові коридори, про що, приміром, свідчить рух борошна та зерна у 2022-2023 роках.

Гальмуй!

Але 5 червня 2025 року євросоюзівський світлофор блимнув і змінив колір із дозвільного зеленого на застережний жовтий із чітко окресленим червоним контуром мит за межами квот. Чому ЄС, який ще у 2023 році називав Україну «стратегічним партнером», раптом повернувся до довоєнних правил? Це рішення, направду, шокувало горішній ешелон української влади. Ну, не був він готовий почути такий вирок: Євросоюз офіційно повертає тарифні квоти на основну аграрну продукцію з України. Безмитний режим, ті самі ATM, що стали для багатьох лінією життя, завершився. Відтепер діятимуть обмеження на експорт зернових, м’яса птиці, яєць, цукру, олійних культур (зокрема, ріпаку). Все, що виходить за межі встановлених лімітів, обкладатиметься стандартними митами ЄС. Не був готовий почути, але достеменно знав, що 5 червня 2025 року «лафа» закінчується.

Автономні торговельні заходи (ATM) Євросоюз запровадив 4 червня 2022 року зі строком на один рік — до 5 червня 2023 року. Цей термін чітко зафіксований у Регламенті (ЄС) 2022/870, де вказано, що заходи діють тимчасово для підтримки України після повномасштабного вторгнення Росії . У червні 2023 року згідно з Регламентом (ЄС) 2023/1077 ATM продовжили ще на рік — до 5 червня 2024 року. Друга пролонгація припадає на травень 2024 року. ЄС ухвалив Регламент (ЄС) 2024/1392, який подовжив преференції для української сільгосппродукції до 5 червня 2025 року. У документі наголошувалося, що це останнє продовження і після цієї дати відновиться дія статті 29 Угоди про асоціацію (DCFTA). Зазначалося і те, що подальша лібералізація торгівлі після 5 червня 2025 року потребуватиме нових перемовин.

Отже, ЄС із самого початку розглядав ATM як тимчасовий інструмент, а не постійний механізм. Навіть під час останнього продовження акцентувалося на необхідності «поступового повернення до правил DCFTA». Умови DCFTA (стаття 29) передбачають значно жорсткіші квоти для українського аграрного експорту порівняно з ATM.

Тому я би не робив ЄС крайнім. Терміни дії ATM були чітко прописані в офіційних документах ЄС із самого початку, а їхнє завершення окреслене 5 червня 2025 року. Ця дата створила для України виклики, оскільки на момент скасування пільг (визнаймо!) на руках не було готових альтернативних угод. Влада наївно сподівалася, що Євросоюз продовжуватиме преференції вічно: якщо він тричі йшов назустріч, піде й учетверте… Війна ж триває! Значить, і пільги повинні тривати… Проте українська «логіка» дала збій.

А чому, власне, українська сторона не активізувала переговори щодо перегляду умов статті 29 DCFTA протягом 2023-2024 років? Ранні переговори могли би закріпити більш вигідні умови. У той час, як Польща, Угорщина та Франція тиснули на ЄС щодо захисту своїх фермерів, Україна не створила достатньо потужного контртиску. Замість того, щоб активно шукати альтернативні ринки збуту (Азія, Африка, Близький Схід), бізнес із владою тішилися «євронадходженнями» від АТМ. А коли Євросоюз закрив «банкомат», то виявилося, що курятину важко експортувати в Азію через високу конкуренцію з Бразилією, цукор не потрапляє в Африку через логістичні витрати, молочка не відповідає стандартам Близького Сходу… Найбільше постраждали від політичної інерції фермери. Вони утвердилися, що ЄС купує, і раптом — мита, квоти, закриті кордони. Чому їх не попередили? Повторюся: влада офіційно знала, що ATM закінчуються, але мало хто вірив, що це станеться насправді.

Публічні коментарі українських посадовців свідчать, що для влади рішення ЄС стало не лише економічним ударом, а й серйозною політичною несподіванкою, що навіть за офіційного знання про зміну режиму, підготуватися не встигли. «What about the moral losses? This is not calculated in billions, but millions of Ukrainian citizens supporting integration into the EU» – заявив Віталій Коваль, міністр аграрної політики України, під час засідання AGRIFISH у Брюсселі 27 травня 2025 року. Його перший заступник Тарас Висоцький 6 червня 2025 року повідомив, що якщо угоди із Єврокомісією не буде досягнуто, то квоти можуть бути вичерпані до серпня-вересня … потенційно зупинивши ключовий експорт сільськогосподарської продукції до ЄС.

Україна замість проактивної підготовки до змін фактично опинилася в режимі реактивного управління,. Відповідно, виникла необхідність гарячкових заходів: терміново перерозподілити квоти серед аграрних гравців; прискорити пошук альтернативних ринків; екстрено розпочати переговори з ЄС щодо «гнучких рамок» (статті 29 Угоди про асоціацію DCFTA).

Вердикт Євросоюзу

У Євросоюзу – свої болячки. Він свідомо встановив часовий відтинок, – річний термін дії АТМ із подальшою пролонгацією, аби вчасно реагувати на реакцію всередині спільноти. До слова, у всіх Регламентах Єврокомісія залишала за собою право застосовувати «екстрені обмеження» навіть під час дії ATM, якщо імпорт з України «загрожуватиме ринкам ЄС».

Коли ми кажемо, що ЄС – це привабливий ринок із 160 млн ротів, – економічно активний сегмент для українського експорту, – то слід враховувати, що це не лише дармоїди-нероби. Серед них є продуценти тієї лінійки харчів, які ми поставляємо туди. Як вони реагуватимуть на конкуренцію ззовні? А вони одразу почали обурюватися. Гучно і невпинно. Їхні трактори блокували дороги, а їхній голос дратував вуха єврокомісарів. Тому офіційна причина згортання АТМ для європейської бюрократії звучить сухо й переконливо: тиск з боку фермерів країн ЄС. Когось, можливо, заколисують формальні пояснення. Я ж вирішив копнути глибше.

Якщо говорити про економічний тиск, реальний він чи маніпулятивний, то фермери Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Болгарії, Франції справді відчули конкуренцію. Україна, маючи значно нижчі витрати на виробництво (земля, праця, енергоносії до війни), могла пропонувати продукцію дешевше. Проте масштаби цього тиску аж ніяк не пригнічували всю територію ЄС. Часто скарги стосувалися окремих товарів (зерно, цукор, курятина) в окремих прикордонних регіонах, але подавалися як загальноєвропейська проблема.

Справді, значна частина українського зерна через складнощі й витрати на подальший транзит углиб ЄС залишалася у прикордонних країнах, створюючи локальне перенасичення ринку. Водночас Україна стала зручним «блискавковідводом» для тих же європейських фермерів, котрі перекладали гамузом власні проблеми (зрослі витрати на енергію, добрива, робочу силу, жорстку екологічну політику Green Deal) на «винуватицю». Для дискредитації української продукції також використовували нарратив про «нижчу якість» або «неповну відповідність стандартам».

АТМ вклинювалися у виборчі цикли європейських країн, ставали політичним подразником там, де аграрний сектор має значну вагу в електораті. У Польщі тема імпорту українського зерна осібно фігурувала на президентських виборах 2025 року. Обидва кандидати — Рафал Тшасковський і Кароль Навроцький — публічно виступали за обмеження імпорту української агропродукції. Особливо активно цю тему експлуатувала ультраправа Конфедерація (Konfederacja) — праворадикальна партія, яка ще з 2023 року організовувала протести фермерів проти ввезення українського збіжжя. Під гаслом захисту польського сільгоспвиробника та звинувачення ЄС у продажі інтересів Польщі. Угорський уряд Віктора Орбана, правляча партія Фідес (Fidesz) без передиху критикували лібералізацію торгівлі з Україною як на національному рівні, так і в контексті виборів до Європарламенту.

Словацька партія SMER – соціальна демократія (Роберта Фіцо) під час парламентських виборів 2023 року множила меседжі про несправедливу конкуренцію з боку українських аграріїв. У Франції тема українського агроекспорту хоч і не була домінантною, вона з’являлася у риториці крайніх правих сил, – Національне об’єднання (Rassemblement National) — партія Марін Ле Пен, під час виборів до Європарламенту та місцевих виборів.

Цей негатив також почасти вплинув на рішення Єврокомісії завершити АТМ. Додаймо до цього постійну дезінформаційну кампанію Кремля, спрямовану на розкол ЄС та дискредитацію України, у тому числі через тему аграрного експорту. Одне слово, сукупно позначилася і адміністративна втома Брюсселя, і бажання «нормалізації», повернутися до більш звичного, «впорядкованого» режиму торгівлі, навіть якщо він менш вигідний для України в її нинішніх умовах. Глибинний захист власного виробника за будь-яку ціну залишається міцним інстинктом національних держав, навіть у межах ЄС. Тому євросоюзівська солідарність з нами виявилася товаром, що має свій термін придатності, коли вона починає торкатися кишень власних виборців. АТМ, як і будь-який банкомат, теж мали ліміт видачі.

Секторний розтин

Україна та ЄС останнього червневого дня домовилися про нові умови торгівлі в рамках майбутньої Угоди про асоціацію. Загалом вони кардинально не відрізняються від довоєнних правил. Тих самих, що існували до 24 лютого 2022 року. Правил, які не враховують ні війни, ні руйнацій, ні героїчних зусиль України, ні її беззаперечного прагнення до ЄС. Іронія долі: ми воюємо за європейські цінності, але торгуємо за правилами, що існували до того, як ця боротьба набула екзистенційного характеру.

За прогнозами, потенційний спад експорту до ЄС семи найцінніших категорій фіксуватиметься на рівні 50-80% вже цього року порівняно з піком ATM. Частина товарних позицій повернеться до довоєнних рівнів, частина опуститься нижче. Якщо пунктирно, то європейська брама повністю відкрита для сухого молока, кисломолочних продуктів та вершкового масла. Квоти для вівсяних і ячмінних круп збільшать до максимального рівня. По суті, оце й уся «перемога». Квоти для цукру, яєць, м’яса птиці, пшениці, кукурудзи та меду будуть обмеженими, для інших видів мʼяса додаткові квоти не передбачені.

Водночас Україна має відкрити свій ринок для птиці, свинини та цукру з ЄС. До 2028 року ми мусимо синхронізувати власні стандарти сільськогосподарського виробництва, зокрема щодо добробуту тварин і використання пестицидів, із законодавством ЄС. Щоправда, для нас на овиді примарно мерехтить зелене вічко світлофора – колір очікувань і сподівань: ЄС погодився переглядати квоти щороку, що відкриває шлях до поступового розширення доступу. Єврокомісар Марош Шефчович прямо визнав, що збільшення квот є «незначним» і продиктоване бажанням зберегти стабільність ринку ЄС, особливо в країнах-сусідах, де фермери активно протестували проти українського імпорту.

Якщо трактувати його слова по-нашому, то Україна не змогла домогтися істотного збільшення квот на ключові «чутливі» позиції — курятину, цукор, яйця. Хоча квоти формально зросли порівняно з довоєнною редакцією Угоди про асоціацію (DCFTA), вони залишаються нижчими за обсяги експорту в період дії торгового безвізу (2022–2025 роки). Остаточні обсяги доопрацьовують, конкретизують, деталізують. Польща, яка головує у Раді ЄС до липня 2025 року, залежно від настрою, може змінити їх. Звісно, не у бік зростання. Та навіть «примірочні» цифри свідчать аж ніяк не про прогрес.

Проілюструю на прикладі трьох категорій. Квота на експорт до ЄС на 2025 рік: курятини –
55,5 тис тонн, цукор – 109,4 тис тонн, яєць – 9,7 тис тонн. Тоді як 2023 року ми ввозили відповідно 171 тис тонн, 500 тис і 39,6 тис тонн. Більше того, із виділених на 2025 рік квот ми вже використали частину у першому півріччі. З урахуванням фактичного експорту до кінця року залишилося вивезти дещицю: курятини – 22,5 тис тонн, цукру – 24 тис тонн, а яєчна квота майже вичерпана.

Сумарні потенційні втрати експортної виручки через повернення до квотного режиму торгівлі з ЄС можуть сягнути мільярда доларів лише до кінця 2025 року. Це без урахування мультиплікативного ефекту. Зниження доходів фермерів, підприємств призведе до скорочення їхніх витрат (на обладнання, послуги, зарплатню). Звідтак це вдарить по суміжним галузям і споживчому попиту в регіонах. Зміліють податкові надходження до бюджету в умовах колосальних воєнних витрат. Мільярд – це не просто цифра. За ним –недобудовані ферми, загальмовані інвестиції, скорочені робочі місця. Це означає, що український агросектор знову змушений грати за правилами, які не враховують воєнного контексту та потреб відновлення.

Євросоюзівський світлофор змінив колір. Але шлях до глобального ринку ширший, ніж європейський. Ми не повинні зациклюватися на жовтому світлі обмежень, а скористатися ним як сигналом до маневру: диверсифікації, переорієнтації, підвищення якості та конкурентоспроможності. І продовжувати рухатися вперед. Бо повноцінна європейська інтеграція – це не лише ринок, але й стандарти, цінності та довгострокова перспектива. Світлофор колись знову стане зеленим. Головне – рухатися. Обачно, але не зупинятися. Бо зупинка – це смерть для експортноорієнтованого аграрного гіганта, яким є Україна.