АЛЕ ЧИ ВАРТО НАМ СПІШИТИ В ЄВРОПУ?

З 2006 року в Україні регулярно працює проєкт «Німецько-український агрополітичний діалог», мета якого – консультативна діяльність і запозичення досвіду в питаннях розвитку сільського господарства та сільських територій як в міжнародних і європейських масштабах, так зокрема і в  Німеччині. До речі, з урахуванням особливостей у Східній Німеччині, тобто колишній НДР. В основному свої цілі проект реалізує шляхом організації так званих фахово-інформаційних поїздок українських агровиробників та їхніх сільських і селянських лідерів в Німеччину, аби вони мали можливість особисто поспілкуватися з німецькими колегами та на власні очі побачити ту або іншу їхню практику. Це неурядовий проект, одначе його акції та заходи здійснюються як правило й за участю українських посадовців та діячів, бо це ж зовсім не зайве, щоби потім цінне й корисне втілювалося на теренах України.

Щойно відбулася чергова така фахово-пізнавальна поїздка наших суто аграрників, а також активістів сільських територіальних громад, на цей раз за актуальною темою «Досвід Німеччини у формуванні аграрної торговельної політики та політики сільського розвитку територій, а також комунального управління земельними ресурсами – пропозиції для України». Тривала вона два тижні, протягом яких запрошені українці – рівно 21 чоловік – побували у Берліні, Бонні та Кьольні, а також Ганновері на Міжнародній спеціалізованій виставці тваринництва та менеджменту і більше ніж десяти різних тамтешніх регіонів. Нарешті окремо в Брюсселі, де завітали в Європейський парламент. Мали зустрічі з європарламентарями, передусім з членами аграрного комітету ЄП, також в Європейському соціально-економічному комітеті.  Хоча головним чином спілкувалися, ясна річ, у Німеччині з її фермерами та керманичами громад і Федерального міністерства продовольства і сільського господарства, Союзу фермерів Німеччини і посадовцями багатьох служб і відомств, так чи інак причетних до аграрного сектору економіки і сталого розвитку, як це там говорять, сільських територій.

Але про все це детально «Фермер Придніпров”я» повідає пізніше. Зараз про те, що єдиним представником з Дніпропетровщини у складі делегації був голова обласного осередку Всеукраїнського Конгресу фермерів і воднораз голова обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників Анатолій Іванович Гайворонський. Причому уповноважений Всеукраїнською асоціацією громад ще й як її експерт. Та головне в тому, що Анатолій  Іванович виявився чи не найбільш пильним та сумлінним в десанті українців, котрий настільки ретельно вивчав досвід німецьких колег, вникав у їхні практичні надбання та секрети, що за два тижні не знайшов шпаринки «на вільний час», не дивлячись на те, що він ніби і передбачався.

Найближчим часом у розділі СТАТТІ «Фермер Придніпров’я» оприлюднить спостереження, враження і свої власні висновки, з якими Анатолій Гайворонський повернувся з корисного, як він вважає, вояжу за кордон. А вони, його думки після участі у фахово-інформаційній подорожі в Німеччину і Європарламент особливі, доволі несподівані, якщо хочете знати. Скажімо, бути фермером в сучасній Німеччині Гайворонський не хотів би. Це по-перше. А по-друге, він тепер на усі сто відсотків переконаний, що нам сенсу спішити в Європу зовсім немає. Ні, не про Європу як континент веде він мову. Україна і так є великою, вельми потужною і перспективною державою Європи. Анатолій Іванович веде річ про те, що спішити, спотикаючись покищо більше навіть, ніж на дві ноги, вступати в Євросоюз Україні не варто. Чому? Стежте віднині за випусками «Фермера Придніпров'я», і від лідера та войовничого  бійця фермерського руху Дніпропетровщини дочекаєтеся відповідей на ці та усі й інші запитання, які не можуть не виникати, коли на наш суто вітчизняний досвід дивитися крізь призму досвіду дійсно європейського. Адже думати, перейматися і хвилюватися, говорить Анатолій Гайворонський, доводиться над тим, яким справді шляхом краще іти українському аграрному виробництву і українському селу.