Багато аграріїв Донеччини залишаються без техніки, землі, житла, але з вічною потребою господарювати

На 45 тисячах гектарах Покровської громади  Донецької області працюють аграрії. Жоден з них не припинив працювати не тільки під час повномасштабного вторгнення, а й влітку цього року, дуже близько до лінії фронту. Як вони вирощують хліб і що думають, пише видання "Свої".

Те, що називають Покровським напрямком — поля. І якщо люди можуть виїхати, навіть щось забравши з собою, що може забрати фермер? У кращому випадку він встигне вивезти якусь техніку. Фермери Покровського району, потужності яких цілі, приймають своїх колег з інших районів у себе. Вони дають місце для розміщення техніки.

“Вони виїжджають зі своїх сіл. Тут їм потрібно десь поставити свою техніку. Якусь поки залишають у нас, якусь перевозять далі. Фермер з Веселого поїхав на західну Україну.

Багато аграріїв залишається без будинків, без землі, не всю техніку вони можуть забрати. І з Веселого, і з Желанного, Гродівки. Зі всіх сіл. Там же повсюди активні бойові дії, — розповідає директор агрофірми "Ковалиха" Володимир Федоров. — Ми нікому не відмовляємо. Озиму пшеницю вони якось зібрали. А весною не сіяли. Ну, а ми весною сіяли, зараз влітку урожай збираємо і навіть плануємо озимі посіяти”.

Агрофірма "Ковалиха" — приватне підприємство, що працює на землях Покровської громади та займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Основний напрямок — зернові та олійні культури. Крім того, агрофірма займається виробництвом насіння, включаючи його вирощування, доробку та реалізацію. І це в війну, і там, де завжди казали про зону ризикованого землеробства.

“Кліматичні умови в цьому році взагалі не дуже. Заморозки були в травні, — розповідає Сергій Боярко, головний агроном, заступник директора ПП "Агрофірма "Ковалиха". — У багатьох пшеницю "придавило". Вона не дала такого врожаю, як очікували.

На деяких полях у нас місцями ділянки були не важні. У цілому можна сказати, що врожай вийшов не такий і поганий. Була і підкормка, і хімікатами вчасно обробили поля проти бур’янів, проти шкідників. 43,9 центра з гектару зібрали озимої пшениці. Ячменю 24 центнери з гектару”.

Важко, але терпимо

Сергій Петрович живе, там де народився його тезка, — Сергій Прокоф’єв. Але зараз важливо, що це населений пункт між Кураховим і Покровськом. Так що на роботу агроном приїжджає звідти, де про обстріли і рух фронту дізнаються по звуку. І я, мешканка Мирнограду, розумію його більше за інших. Донеччина працює, а фронт наближається.

У кабіні комбайна працює кондиціонер, ми спілкуємось з Євгеном. І в той момент, коли мовчимо, я розумію, що нечутно світ поруч взагалі. І навіть якщо буде летіти ракета, Євген цього не почує.

“Дев’ятий рік працюю на комбайні. Зараз по-різному. Поки їду, нічого не чую і трошки мені легше, навіть і війни немає. Доньки в Києві. Одна вже доросла, друга зараз вступає у виш. Жінка у Покровську. Я і думати не хочу про те, що може доведеться виїжджати. Буду тут до останнього. Сподіваюсь, що все буде добре. Поки є робота, так все як зазвичай, як було раніше”.

Директор агрофірми "Ковалиха" Володимир Федоров колись працював на землях Новоселівки першої. Зараз фронт проходить по цьому населеному пункту і, звісно, жити й працювати там не можна. Але тут в донецькому полі Покровської громади ми спілкуємось про врожай, роботу, ризики фермерства в області і про логістику зібраного врожаю. Порушення ланцюгів постачань та логістики вимагає від фермерів шукати альтернативні шляхи для транспортування продукції та отримання необхідних матеріалів.

“На початку літа за кожну тонну зерна перевізник брав вже більше тисячі. Ось днями буду заключати договір на перевезення зібраного зараз врожаю. Думаю, ціна буде ще вищою. Реалізувати ми зможемо пшеницю за "живі" гроші трошки дорожче, ніж по 4 000 гривень за тонну. Я думаю, державі потрібно розуміти, в яких умовах ми працюємо і як все зібране вивозимо. І якось допомагати. Ми ж людей годуємо”.

Попереду збір врожаю соняшника, а восени потрібно буде сіяти.

Попереду збір врожаю соняшника, а восени потрібно буде сіяти озиму пшеницю. Тут готуються до цих робіт. Але не погода відіграє головну роль в продовженні роботи на землі, а рух фронту. При зупиненні ворога на якихось рубежах, які можна вважати більш-менш безпечними для роботи, аграрії продовжать виходити в поле, щоб ризикнути і засіяти зерно для майбутнього врожаю.

І Сергій Боярко каже головні слова: “Важко, але терпимо. Ми хлібороби, нам потрібно ростить хліб. Годувати народ, годувати державу. Все робимо для цього”.