«Без колосальної підтримки жителів Чернігівщини Київ не втримали б», - Герой України Дмитро Кащенко

Він спізнюється на проєкт, але приходить та відпрацьовує його на відмінно за ті 5 хвилин, які лишились. Він зібраний та спокійний. Це вже потім, коли ми починаємо з ним спілкуватися, розуміємо, що в нас просто десятки спільних знайомих, і що ми чули один про одного багато чого, але просто не були знайомі в реальному житті. Він легендарна людина, я не побоюсь цього слова в даному випадку. Він легендарний військовий. Його військову кар’єру можна назвати просто хрестоматійним прикладом кар‘єри. Його знають та поважають багато його колег. Він людина, яка о 5 ранку вже мала перший контактний бій з ворогом, коли багато хто, ще й не здогадувався, що почалася війна. Це людина, під керівництвом якої була звільнена Чернігівщина.

      Знайомтесь, Дмитро Кащенко, заступник командувача Сил спеціальних операцій, родом із селища Царичанка Січеславщини.

Стати військовим був свідомий вибір Дмитра. Він закінчив в 2001 році Харківський інститут танкових військ, отримав звання офіцера тактичного рівня, спеціальність - танкіст. Після закінчення потрапив в 93 Окрему механізовану бригаду "Холодний Яр". Три роки він був командиром взводу, 2 роки командиром роти, 4 роки начальником штаба танкового батальйону, и 6 років командиром танкової бригади. Війна почалася для Дмитра в 2014 році. Вся 93 Окрема механізована бригада зразу була направлена в зону проведення антитерористичних операцій. Дмитро потрапив в Донецьку область і почав виконувати бойові завдання. Завдання стояло таке, доба на підготовку, доба на виконання завдання. І так по колу.      

     Працював у Пісках, в Донецькому аеропорту, у Водяному. Брав участь в деблокаді Донецького аеропорту. Саме там отримав перше поранення. Два місяці Дмитро відновлювався, і знову у вересні 2014 року повернувся в АТО. Але рівно через 10 днів під час штурму Пісок, отримав знову тяжке поранення - знову лікування, реабілітація, відновлення. І знову Дмитро повернувся в зону бойових дій і прийняв керування батальйоном. В кінці 2015 року поступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

       Після закінчення інституту в 2017 році був призначений заступником командира 17 танкової бригади. А в вересні 2019 року був призначений командуючим 58 окремоі мотопіхотноі бригади. В війну заходив саме на цій посаді.

  - Чи вірив ти в таку повномасштабну війну?

- Ні, не вірив. Я досі не можу усвідомити, що в цивілізованому світі можна обстрілювати цивільні міста ракетами, бомбардувати пологові будинки авіацією, вбивати цивільне населення. Я досі все, що чув від місцевих жителів, не можу усвідомити. На момент 24. 02. 2022 моя бригада була в місці постійної дислокації, в Конотопі на полігоні. О 5 годині ранку 24 лютого ми вже приймали перший бій. Техніка горіла і у ворога, і у нас, ми їздили відбивати з боєм погранців, які потрапили в оточення. Бої шли безперервно, ворог пер як дурний, такими шаленими темпами, що ми не встигали навіть підривати мости. Так, деякі мости ми встигли підірвати, але темп, з яким ворог заходив, був просто шаленим.

      В 16. 00   24. 02. 2022 в Конотопі вже йшли бої, в самому місті. Я ухвалив рішення, що в Конотопі ми не можемо проводити бої, щоб залишити місто цілим, і не опинитися в оточені, тому ми відійшли на лінію по річці Десна, і вже там почали вести бойові дії, вибудовувати оборону, та готуватися до контратак. Задача ворога була просто йти на Київ, і вони так і йшли, не закріплюючись, не встановлюючи оборону. Вони вважали, що тут все населення підготовлене, що ніякого супротиву не буде, що вони дійсно за 3 дні візьмуть Київ та встановлять свою владу, і все. Ніякого розрахунку на укріплення та утримання займаних територій не було, ніякої продуманої логістики не було, ніяких тактичних заходів на утримання території також не було.

- Слухай, це правда, що люди с голими руками йшли та зупиняли танки?

- Правда. Таке було скрізь. На такий супротив ворог не очікував. Підтримка населення була колосальна. Ми зайшли в населений пункт без палива, голодні, мокрі. І як тільки ми зайшли, все населення кинулося і почало зносити абсолютно все - починаючи зі шкарпеток, закінчуючи їжею. Приватна заправка надала нам палива стільки, скільки було потрібно, щоб заправити всю техніку. Якби не вся ця допомога від людей, від бізнесу, від місцевих органів влади, я не знаю, як би ми воювали. Ми почали обороняти лінію Чернігів – Ніжин. В Чернігові ворог нарвався на такий супротив, що вирішив його обійти, і так вийшло, що вони зайшли нам у тил. І мені серед ночі довелоося розвертати свій батальйон, і батальйон Богдана Гарнаги.

     І таким чином ми їм пряму дорогу на Київ закрили. Якби не закрили, вони б були під Києвом. Якщо б не звичайні люди, ми б програли. Починаючи з інформації, де хто стоїть і яка техніка, закінчуючи поселенням зі словами: «нам все одно, якщо нам прилетить, тільки захистіть нас». Харчі, одяг, паливо. Абсолютно все. Можу точно сказати, якби не людській супротив, ми б програли.

- Чому вони почали відступати?

- Тому що ми порізали їм логістику, розгромили окремі підрозділи, вони були знесилені, і ніяких варіантів, крім як відступати, у них не було. Вони почали тікати дуже швидко, кидали техніку, людей. Де ми їх могли наздогнати, там ще наносили по них удари. Після звільнення Чернігівщини нас перекинули на Сумський напрямок. А далі мене перевели на посаду заступника командуючого Сил спеціальних операцій, і про це я тобі розповідати не можу. Не на часі, сама знаєш. Але можу сказати, що ми працювали в районі Бахмута.

- Що для тебе буде Перемогою?

- Перше, це повернення в кордони 1991 року. Друге – це виплата репарацій. І не тільки на відновлення економіки, а й родині кожного загиблого, як цивільного, так і військового. Третє - це обмеження в кількості військових на території росіі, обмеження чисельності техніки, обмеження навчань, повні обмеження у всьому. І головне - заборона абсолютно всім громадянам росіі виїжджати за межі території росіі на 100 років. І хай там варяться самі, хоч громадянська війна.

- Ти знаєш, я буду за всіх у цій громадянській війні. От щоб всі сторони їхньої громадянської війни отримали перемогу.

- Що будеш робити після Перемоги?

- Лишусь в армії, доти, поки не буду заважати таким, як Богдан Гарнага, та іншим молодим військовим із нового покоління. Як тільки я почну їм заважати, піду.

- За що отримав Героя України?

- За захист Чернігівщини.

   Дана Ярова, сторінка ФБ.