Чому Перікл вивозив зерно до Еллади, як Кочубеїв став Хаджибеєм, і в яких століттях прописана «зернова ініціатива»

Як зазначає  Одеська митниця,  символами Одеси досі залишаються бог торгівлі Меркурій та богиня родючості та хліборобства Церера зі сніпком пшениці та серпом в руках. Їхні  статуї  прикрашають фасад міськради. Це багатовіковий знак міста, історія якого писалася зерном і наразі продовжується у "зерновому коридорі", незважаючи на російську агресію. Війна не зупинила рух українського зерна до споживачів по всьому світу. Оскільки триває започаткована Президентом України гуманітарна продовольча програма Grain From Ukraine. Вона  передбачає прямі закупівлі учасниками Програми українського експортного зерна та передачу його до бідних країн Африки та Азії. До кінця весни 2023 року планується забезпечити зерном щонайменше 5 мільйонів людей в Ефіопії, Судані, Південному Судані, Сомалі, Конго, Кенії та Ємені.
У ході Grain From Ukraine вже відправлено кілька суден до потребуючих українського зерна країн.
Причому, давня  історія одеського узбережжя свідчить про неперервність зернового коридору між  століттями.
Першим ставку на чорноморське зерно зробив афінський стратег Перікл ще у 437 р. до н.е. Він не тільки організував зернові поставки напередодні війни зі Спартою, а й особисто очолив найсильніший військово-морський флот тих часів, щоб доставити до берегів Еллади зерно, вирощене скіфами-орачами. Допоки в Афінах було достатньо хліба, доти власне й трималась сила Афінського морського союзу.
У ХІІІ столітті, отримавши виключні права на торгівлю чорноморськими товарами, генуезькі купці на одній із дністровських круч заснували Білгородську фортецю. Нескінченні каравани суден вивозили серед іншого краму також стратегічний – зерно.
Місцеві легенди сучасної Аккерманської фортеці розповідають, що завзято скуповував зернові сам Христофор Колумб. Досить ймовірним є те, що у своїх мандрівках майбутній першовідкривач Америки відвідував також якірну стоянку Джинестра на місці нинішньої Одеси.
У 14 столітті землі між Дніпром та Дністром, в центрі яких була сучасна Одеська затока, перейшли до Литовського князівства.
У літописній «Історії Польщі» Яна Длугоша є перша згадка про Кочубеїв. Автор пише, що в Кочубеєві розташувався порт, який належав литовському князеві Вітовту та польському королю Ягайлу. Саме ці правителі наказали відправити до Константинополя, який турки взяли в облогу, партію зерна на торгових кораблях. Це сталося у травні 1415 року.
Майже протягом 4 століть це будуть зернові ворота, через які візантійські, генуезькі та венеційські купці возитимуть зерно в Візантію і далі до середземноморських країн.
Згодом зерновий коридор взяла під контроль Османська імперія, а Кочубеїв став Хаджибеєм.
У 1810-1840-ві роки Одеса була хлібним портом світового значення, завдячуючи торгівлі зерновими своїм розквітом.
У 1930-ті знову статус Одеси вирішує зерно. Мільйони тонн зерна було вивезено з одеського порту в обмін на американські турбіни, німецькі станки, французькі двигуни. В обмін на мільйони життів голодуючих людей.
З 1 серпня 2022 року розпочався новий том багатовікового літопису зернового коридору одеського узбережжя. Запрацювали «зернові ініціативи»: каравани суден, завантажені вирощеним на українських ланах зерном, вирушили до берегів Азії, Європи та Африки.
Щодня одеські митники оформлюють судна, які швартуються та знімаються з якорів в портах Великої Одеси, щоб доставити продовольство до різних країн світу.
До повномасштабного вторгнення Україна мала значну частку у світовому експорті агропродукції, забезпечуючи понад 15 % кукурудзи, 10 % пшениці, до 20 % ячменю та до 50 % соняшникової олії. При цьому, більшість зернових вирушало у закордонну морську мандрівку саме з одеських портів.