«Білі скроні – це не старість»

Під такою назвою 13-річна Поліна Черевкова із Синельникового Дніпропетровської області написала зворушливий нарис про свою подругу і однокласницю. Вона описала її важкі переживання, пов'язані з війною, і  надіслала свій твір на Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс “Успіх усупереч”.
За словами Яни Тимошенко, кураторки проєкту “Успіх усупереч”, керівниці Громадської організації “Краєзнавчо-культурне товариство “Д.І.Я.”, Поліна у числі інших стала фіналісткою конкурсу. І стати нею було зовсім нелегко.

"У конкурсі взяло участь понад 400 дітей та молодих людей. Вони надсилали свої відеопрезентації, комікси, вірші, манга, художні роботи, літературні твори про своє бачення успіху, сильних українців, якими пишаються і з яких беруть приклад.  Відгукнулися на конкурс практично з усіх регіонів України, від Донеччини до Волині. Навіть з Німеччини, Чехії, Канади писали малі українці й україночки, які тимчасово там проживають.
Найбільше, звичайно, робіт надійшло з Дніпропетровщини. Бо саме тут зародилася ідея цього конкурсу, і вона успішно втілилася. Наша потужна команда була впевнена у необхідності такого конкурсу саме зараз, під час російської війни, і не ставила  питання  "навіщо". Бо воно не потребує відповіді, коли ми завдяки конкурсу дізнаємося від самих дітей про дитячі переживання, підліткові труднощі і вміння соціалізовуватися. Можливо, саме цей конкурс утвердив багатьох молодих людей України в правильності свого життєвого вибору і майбутній творчій діяльності", - зауважила Яна Тимошенко.

Вона додала, що всі конкурсні перипетії чітко відображені у соцмережах, зокрема,«Успіх Усупереч».
Саме тут оприлюднені імена фіналістів та їх твори.

Так, у номінації «літературний твір» фіналістами стали Кирило Яценко, 17 р. з м. Кривий Ріг, який написав твір про Жана Беленюка - українського спортсмена й політика, чемпіона з греко-римської боротьби; Дар’я Близнюк, 16 р. з м. Дніпра, яка розповіла про першу тревел-блогерку Софію Яблонську, а також Поліна Черевкова, 13 р. з м. Синельникове з твором «Білі скроні – це не старість».
У номінації «художня робота (комікс)» фіналістками стали дві юні перспективні художниці з Дніпра – Мирослава Сокоринська, 13 р., авторка коміксу про співачку Соломію Крушельницьку та Ельміра Мирзогаєва, 15 р., яка в малюнках розповіла про гурт «Океан Ельзи».
Створили креативні презентації та вийшли в фінал Марія Сахно, 11 р. з м. Дніпра з роботою «Хто такий Степан Бандера?», Марина Циганкова, 15 р. з м. Кам’янського, яка розповіла про Андрія Кузьменка (Скрябіна) та Анастасія Станіславова, 17 р., м. Дніпро з роботою про сучасну українську дизайнерку Ксенію Шнайдер.

Як наголосила Яна Тимошенко, кращі дитячі роботи  увійшли до антології про успішних українців та українок «Успіх усупереч: історії сильних духом українців». Вона вийшла одночасно в друкованому та електронному форматі і має аудіоверсію. Ця книжка інтерактивна: її можна читати, слухати твори в авторському виконанні, через кюар-коди та клікабельні посилання відкрити, подивитись та завантажити відео, аудіо та презентації.

"Одночасно в рамках проєкту створено мотиваційну платформу-блог талановитих дітей, підлітків і молоді для презентації їхніх робіт у галузі літератури й мистецтва.

https://uspikhusuperech.com.ua/
Ця платформа є першим вебмайданчиком, який акумулює творчість молоді України. На ній кожен охочий може створити свою власну сторінку. Запрошуємо всіх бажаючих - долучайтесь!", - поділилася успіхами успішних дітей кураторка проєкту Яна Тимошенко.

А зараз, шановні читачі, для вашої впевненості у талановитості учасників конкурсу "Успіх Усупереч" пропонуємо нарис Поліни Черевкової з Синельникового.



                        Білі скроні – це не старість

Моїй подрузі лише чотирнадцять. Здається, що це розквіт юності, час здійснення бажань, перше кохання… Та це лише мрії.
Даринка прибула до нашого галасливого й дружнього класу у вересні. На уроках у режимі онлайн намагалася виставити лише картинку. Ми довго не могли зрозуміти: чому новенька не показує обличчя.
Перед Новим роком завітали до класу і зустрілися з Дариною. Як зараз пам’ятаю: стоїть, сором’язливо посміхається, а в очах – туга. Та найбільше нас здивували її скроні білого кольору. Перша думка, що невдало пофарбувала.
Даринка разом з батьками і двома сестричками проживала в місті Мар’янка Донецької області. У їхній будинок влучила ракета, сім’я втекла до Бахмута, придбала житло. Але й тут бажаного спокою і затишку не знайшли. У будинок потрапив снаряд – усе зрівнялося з землею. Квартира, яку придбали лише п’ять місяців тому, згоріла вщент.
Наступним місцем проживання стало наше місто. Тут Даринка прийшла до школи і, попри всі труднощі, продовжувала гарно вчитися. Дівчина не тільки старанна в навчанні, вона активна учасниця творчих художніх конкурсів, повз неї не проходить жодна справа класу.
Із сім’ї пішов батько. Мама залишилася з трьома дітьми на руках. Тепер Даринка ще й вихователька для молодших сестричок, бо мама влаштувалась на роботу.
Перш ніж сісти за цей нарис, я поспілкувалася з Дариною.
Головне, що цікавило мене: звідки в моєї однокласниці сили, щоб вистояти, здолати труднощі, підкоряти нові вершини. Ось яку відповідь отримала: «Коли тільки почалася війна, ми не могли уявити, як це страшно: лунають постріли, розриваються бомби та снаряди, гинуть близькі та знайомі. Але поступово на зміну страху прийшло інше – люта ненависть до загарбників, бажання знищувати їх та гнати з рідної землі. А ще вижити всупереч усьому і дочекатися Перемоги. Саме це відчуття й додає сили, надихає».
Я відчувала, що і моє серце переповнюють ті самі бажання. Я повністю поділяю думки і мрії Дарини, пишаюся нею.
Частенько до дівчини забігають у гості однокласники перекинутися словами, погратися з малечею. Даринка завжди привітна, доброзичлива. Вона не схилила плечі під тяжким тягарем життя. Скроні білі, а в очах посмішка. Ось такі ми, українці.