Дзвінки в Офіс президента: початок війни
Двадцять четвертого лютого голові Офісу президента Андрію Єрмаку зателефонував заступник адміністрації президента рф дмитро козак.
"Телефон задзвонив один раз, потім ще. Єрмак відповів і почув хрипкий голос дмитра козака, заступника керівника адміністрації кремля, який народився в Україні, але давно увійшов до найближчого оточення путіна. козак сказав, що українцям настав час здаватися. Єрмак вилаяв козака і повісив слухавку"
Президента сповістив міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, якому перед цим подзвонив начальник Прикордонної служби та повідомив про бойові дії у трьох прикордонних регіонах.
"Почалося", – сказав Монастирський українському лідерові.
"Що саме?", – спитав Зеленський.
"Зважаючи на те, що атаки ведуться в різних місцях одночасно, це воно", – сказав голова МВС, повідомивши Зеленському, що це схоже на повномасштабне вторгнення, що насувається на Київ.
Оборона України
На оборону Києва кинули артилерію, яку використовували для навчань
Приблизно за тиждень до вторгнення російських військ українські військові перенесли всі командні пункти на поле в бік ймовірних напрямків наступу росії. Авіацію також перенесли з основних баз, які могли стати цілями авіаударів.
Генерал-полковник Олександр Сирський, який керував оброною Києва, наказав усім військово-навчальним центрам створити спеціальні тимчасові батальйони та доставив у столицю артилерійські системи, які зазвичай використовуються для навчання.
Світ знав про плани Росії, але не про оборону України
Українська влада здебільшого приховувала свої приготування. Високопоставлений чиновник з оборони США сказав, що Вашингтон знав більше про план росії щодо вторгнення, ніж про план оборони України.
Офіційні особи США підозрюють, що українські військові остерігалися ділитися військовими планами.
Бої за Гостомель і плани росіян взяти Київ за 3 дні
Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс під час візиту до Києва 12 січня попередив українців, що Росія в першу чергу спробує захопити саме аеропорт "Антонов" біля Гостомеля та зробити його плацдармом для наступу на Київ.
Віталій Руденко, командир бази Нацгвардії, що розташована біля "Антонова" тоді не повірив.
"До останнього моменту я в це не вірив. Можливо, я не хотів у це вірити", – сказав він.
Саме у Гостомелі були перші невдачі української армії. Деякі з засобів протиповітряної оборони, які українці встановили навколо аеропорту, були вражені ударами, перш ніж Росія ввела свої авіаносці.
При цьому найбільш боєздатний особовий склад бази раніше був перекинутий на Луганщину, залишивши аеропорт і базу з приблизно 300 солдатами, включно з призовниками, які проходили строкову військову службу в Україні. Багато хто ніколи не бачив бойових дій.
Попри це, за словами Руденка, строковики мали наполегливість та справжній бойовий дух. У статті зокрема описується епізод, в якому нацгвардієць Фалатюк із другої спроби збив російський гелікоптер із зенітного комплексу "Ігла" і "прийшов у захват".
Однак все ж українська армія отримала наказ "відступати".
Вихід, як розповідає Руденко, був хаотичний. Однак вже після відступу українські сили відкрили вогонь по аеропорту з важкої артилерії, яку вони розгорнули за периметром аеропорту, підриваючи злітно-посадкову смугу, щоб запобігти майбутнім посадкам. Крім того, пізно ввечері 24 лютого два українських бомбардувальники Су-24 пронеслися над аеропортом і розбомбили злітно-посадкову смугу, завдавши ще більшої шкоди.
"Ми повинні відбити Гостомель", – сказав невдовзі Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Разом з елітними українськими підрозділами війська 72-ї бригади протягом кількох днів боролися за аеродром, ведучи артилерійський вогонь і блокуючи російські сили, які намагалися вийти з об’єкта.
Артилерійський вогонь по злітно-посадковій смузі та місцям висадки значно затримав висадку та зірвав план захоплення Києва.
У рф планували взяти столицю за 3 дні, але через тиждень після висадки в "Антонові" вони все ще билися на вулицях Гостомеля, при цьому маючи великі проблеми з матеріально-технічним забезпеченням.
"Ні кроку назад", — сказав тоді Залужний, наказавши командиру 72-ї бригади тримати рубіж на околицях Гостомеля.
Українці добу блокували російським військам шлях по трасі на Київ. росіяни були розчаровані.
Зеленський: "Я не хочу вмирати, але я вже мертвий, якщо думатиму про це"
У перші години повномасштабного вторгнення багато хто наполягав, щоб президент України Володимир Зеленський покинув столицю: серед них секретар РНБО Олексій Данілов, радник Офісу президента Олексій Арестович, західні партнери.
Протягом дня 24 лютого Арестович переконався, що українські військові не зможуть захистити столицю, і сказав про це президенту.
Зрештою Зеленський у відповідь на це "спалахнув".
"Я чую таке востаннє. Я не хочу це чути знову", — сказав він і лишився.
"Слухай, я жива людина. Я не хочу помирати, як і будь-яка інша людина. Але я точно знаю, що якщо я про це подумаю, то я вже мертвий", — додав президент вже у розмові з Даніловим.
При цьому Зеленський розумів і те, що Офіс є головною ціллю рф і те, що кажуть в Європі та США про "збереження наступності уряду" та запобігання "вакууму влади", проте сам президент дивився на ситуацію з іншого боку.
"Як би почувалися українські військові на передовій, якби президента не стало", — питав Зеленський.
"Я не намагаюся утримати владу", – пояснив Зеленський західним чиновникам. "Якщо йдеться про те, щоб я пішов, і це зупинить кровопролиття, то я тільки за. Я піду прямо зараз. Я не для цього прийшов у політику – і я піду, коли ви скажете, якщо це зупинить війну".
Щодо деяких інших пропозицій з-за кордону, то Зеленський вважав, що іноземні співрозмовники просто хотіли, щоб конфлікт якнайшвидше скінчився і Офіс капітулював.
Натомість згодом дипломатія та виступи Зеленського, як зазначається, виявилися "надихаючими".
В одному з відеозвернень до європейських лідерів він сказав: «Можливо, це останній раз, коли ви бачите мене живим». Українські матері дивляться, як їхні діти вмирають у гонитві за європейськими цінностями, сказав він. Це змусило деяких європейських чиновників розплакатися.
"За селом була столиця": Битва за Мощун та підрив греблі на річці Ірпінь
11 березня росіяни штурмували з усіх боків село Мощун — стратегічний об'єкт, який відкривав шлях на Київ.
Українську оборону у Мощуні очолював Роман Коваленко — командир роти в 72-й бригаді.
"Того дня я почував себе так, ніби мене вдарили молотком по голові не менше восьми разів, бо все падало прямо поряд з нами», – сказав Коваленко. «Більшість наших військовослужбовців отримали струс мозку. Багато хто потрапив під уламки. Все, що в них було – авіація, артилерія, "Гради" – все це стріляло по наших окопах, щоб вибити нас звідти".
Коваленка відправили до шпиталю, багато українських бійців загинули.
«Ми їх стримували», – казав Коваленко, телефонуючи братові дорогою до Києва. Він плакав і не міг повірити, що лишився живий.
А тим часом на іншому березі Ірпеня росіяни розташували ряди техніки.
Одночасно генерал Сирський, який відповідав за оборону столиці, вирішив влаштувати вибух на одному зі шлюзів, щоб ще більше підняти рівень води навколо Мощуна. При цьому Сирський покладався на "хитромудрі" знання місцевого сільськогосподарського бізнесмена, якого чиновники почали називати "Водолазом".
Зазначається, що вибух на греблі був одним із прикладів того, як українці руйнували власну інфраструктуру, щоб створити перешкоди для росіян.
Згодом українці відтіснили росіян назад за річку, і наступ москви пішов на спад.
Після виписки зі шпиталю Коваленко повернувся до Мощуна, щоб зібрати загиблих з окопа, в якому вони боролися. Російська артилерія продовжувала обстрілювати село, змушуючи українців переховуватися серед трупів своїх товаришів. Коли обстріл послабшав, Коваленко та його бійці винесли трупи пішки – один за одним.
"Коронавірус зникає у таких ситуаціях" — генерал-лейтенант Кривоніжко
Генерал-лейтенант Анатолій Кривоніжко, начальник Центрального авіаційного командування ЗСУ, 24 лютого перебував на лікарняному ліжку в Києві, одужуючи від важкої коронавірусної інфекції.
Коли перші ракети почали вражати його людей на військових аеродромах і радіолокаційних станціях, він дістав свою крапельницю і викликав водія. Він був потрібен на своїй базі.
"Коронавірус, ймовірно, просто зникає в таких ситуаціях", — сказав він.
"2000 проти 30 тисяч": Боротьба за Чернігів
російські війська, чисельність яких зрештою мала скласти близько 30 000 осіб, переходили кордон із трьох напрямків у бік північного українського міста Чернігова. Їхній план, за словами українських чиновників, полягав у тому, щоб швидко взяти місто з населенням 280 000 осіб і протягом трьох днів просунутися на південь уздовж східного берега Дніпра до Києва.
Між росіянами та східним флангом столиці стояв полковник Хода зі своєю бригадою чисельністю близько 2000 чоловік.
Те, що сталося протягом наступних п’яти тижнів, було боротьбою проти росіян, яка відіграла ще одну вирішальну роль у запобіганні успіху "блискавичного удару" москви по українській столиці.
Стратегія української армії викликала захоплення Пентагону: українці намагалися загнати масу російських військ на вузькі ділянки місцевості – ґрунтові непрохідні дороги, відтанувші поля чи болота, заманювали у пастку транспортні засоби та змушували витрачати більше палива. Транспортні засоби, що залишалися на асфальті, ставали мішенню для мобільних українських військ. Мости та переправи мінувалися та блокувалися.
Лукашівка: кульмінація бою
Якщо українці не відступлять під Лукашівкою, вони ризикують втратити останню "дорогу життя" до Чернігова.
росіяни зібрали цілу батальйонну тактичну групу чисельністю близько 750 осіб і склали боєприпаси між білими мурами старої православної церкви, сказав Хода. російські бронетранспортери затопили село – близько семи танків, 19 бойових машин піхоти та 12 або 13 бронетранспортерів.
Але рішення росії про формування військ було помилкою. За словами Ходи, від сіл, які утримують українці, Лукашівку відокремлювали відкриті поля та сплетіння крихітних струмків, внаслідок чого росіяни виявилися незахищеними.
"Використовуючи невеликі групи, ми вийшли і знищили один-два танки, одну бойову машину піхоти, кілька людей особового складу – і просто помалу почали переривати їхню логістику", – сказав генерал-майор Віктор Ніколюк.
Решту зробила артилерія. Більшість російської техніки було спалено.
На той час росіяни вже досягли східної околиці Києва іншим шляхом.
"Суспільне. Новини".