Фермери Нікопольського району допомагають фронту і тримають посівну

У аграріїв Нікопольського району тривають весняно - польові роботи. За словами начальника Нікопольської  Військової адміністрації Євгена Євтушенка, війна є серйозним викликом для всього сільсьського господарства. Частина працівників виїхала за кордон або ближче до кордону, частина працівників пішла боронити країну.  Але  залишився кістяк, мінімум колективу, з яким  працюють фермери. Про роботу аграріїв району Євген Євтушенко розповів у відеосюжеті, розміщеному на його сторінці у FB.

"Працюють усі: як великі агроформування, так і одноосібники, що мають 6-8 га. Це дуже важливо - забезпечити продовольством, щоб армія мала сили бити ворога. Нині фермери Нікопольщини беруть участь у волонтерстві,  допомагають фронту військовим спорядженням, і тримають посівну", - зазначив Євген Євтушенко.

Зокрема, у господарстві "Славутич" вже розпочали другий тур посівної. Бо у лютому здійснили живлення озимої пшениці, ячменю, рапсу. Про це повідомив у зазначеному відеосюжеті голова агрофірми Микола Письменний.

"Ми почали сіяти горох. За структурою посівних площ  у  нас його близько 500 га. А цього року  - 540 га. Коли завершимо, то будемо братися за  кукурудзу, просо та інші культури згідно сівозміни", - підкреслив очільник "Славутича".

Щодо посіву соняшника, як говорить Микола Письменний,  то на нього надії слабенькі, ми його ніколи багато не сіяли.

"Я думаю, що ми площі соняшника збільшувати не будемо. Стратегічна культура, але скільки сівозміна дозволяє, стільки й  треба сіяти. Добривами забезпечені ще за старими цінами. Дизельне пальне, бензин, я  думаю, що на посівну ранніх зернових вистачить. На оптах вже з'явилось пальне, щоб закупити для посіву кукурудзи, соняшника тощо. Я думаю, це ближче до 1 травня", - сказав голова сільськогосподарського підприємства "Славутич" Микола Письменний.

На його думку, держава зробила велике благо, забезпечивши бронь для працівників агропідприємств у воєнний час.  Бо хлопці працюватимуть скільки треба і навіть у комендантську годину будуть  сіяти.

"У нас не виникає ніяких питань чи роздумів: сіяти чи не сіяти? Як краще посіять - є над чим думать. Як швидше - теж думаємо. А от не сіять - ніколи не думали, та й  друзів в мене таких нема.
Я не знаю, ким треба бути, щоб таку землю залишити не засіяною", - так висловив ставлення до своєї 53-річної праці на землі Микола Письменний.