Іван Миколайчук і за союзу був Українцем

До Дня народження актора публікуємо спогади з цих вечорів різних років з архіву Суспільне Чернівці.

Лесь Сердюк, народний артист України, 1989 рік

Вчора вперше у своєму житті я ступив на землю Чорториї. Я про неї все знав від Івана. Знав про маму, про батька. І навіть коли Іван мене затверджував на роль Данька, ми тоді розійшлися о п'ятій ранку, бо він розказував про Карпати, про Буковину свою, яку він любив. І боявся, щоб її не скривдили.

Ніна Матвієнко, народна артистка України, 1989 рік

   Леонід Осика, кінорежисер, 1989 рік

   Ми перевіряли на Іванові майже всі наші роботи. Завдяки йому створено, на мою думку, найпрекрасніші фільми, які увійшли до золотого фонду українського кіномистецтва. Його вклад як актора та режисера був величезним. Ми не знаємо, ким сьогодні можна його замінити в кіномистецтві. Нас привчали, що незамінних людей немає, але вони є. Серед них — Іван Миколайчук.

Я приїхала в Київ із села східної України. І ще на першому курсі театрального інституту плакала на демонстраціях, коли несли портрет маленького Леніна. А потім я познайомилася з Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Іваном Миколайчуком, Іваном Драчем. І я перестала плакати, коли несли маленького Леніна. Я почала плакати над долею тих людей, яких нищила система. Я думаю, що комуністична система має відповідати не тільки за голодомори, за репресії, вона мусить відповісти і за смерть Івана Миколайчука, бо це вони його знищили. Бо Іван нагадував українцям, що вони українці. Кожним своїм словом, кожним днем.

Фрозина Грицюк, сестра, 2011 рік

Одного разу в травні на Великдень ми прийшли з церкви та снідали разом. Тут приходить директорка Брусницької школи, і каже до Івана: "Чи не могли б ви поїхати в клуб у Брусницю до дітей?", Іван каже: "Ну, раз до дітей, то поїдемо." Ми разом прийшли під клуб, там всі його вітали.

   Потім Іван виходить на сцену і перед повним залом каже: "Христос Воскрес". І в залі стає тихо. Хтось один відповідає: "Воістину Воскрес." Після концерту я кажу Івану: "Нащо ти казав "Христос Воскрес?" Вчителі у першому ряду аж голови похилили." А він каже: "А ти що хотіла, щоб я теж голову хилив? Я цього не буду робити." Зараз я розумію, що він був правий. Але тоді був такий час.

Валентина Ковальська, народна артистка України, 1998 рік

"Ой устань, козаче,

Устань молоденький,

По діброві ходить, блудить

Твій кінь вороненький.

Та нехай він ходить,

нехай собі блудить,

прийде така годинонька,

що він мене збудить."