ХТО В ЄГИПЕТ ЧИ ТУРЕЦЬКУ АНТАЛІЮ, А МИ - НА САМАРУ!

Свого часу депутат Дніпропетровської обласної ради Юрій Симонов висловив думку, що «муніципальні пляжі, безперешкодний доступ на береги річки Самари, а також партнерство бізнесу, держави та органів місцевого самоврядування здатні зробити Новомосковський район головним курортом придніпровського краю». А ми від себе тепер хочемо доповнити, що в якійсь мірі повернути тінистим присамарським лісам і таким населеним пунктам, як Орлівщина, Знаменівка та цілющому своїми водам і грязям Солоному Лиману визнання найліпших зон для відпочинку та оздоровлення мешканців не лише Дніпра, а і усієї дійсно Дніпропетровської області.

Цими днями нам довелося побувати у цих місцях, і знаєте поміж усього іншого ще чим живуть мешканці тутешніх сіл? Спогадами, як колись щоліта навколишні лісові масиви вздовж Самари, починаючи з Хащового та Новоселівки і кінчаючи справді аж озерами Солоного Лиману, наповнювалися гамором і дітвори у численних піонерських тоді таборах, і дорослих на так званих базах відпочинку. Котрих теж вистачало тут чи не у кожному принадному і благодатному куточку краю. Уже на виїзді з Новомосковська відразу завертай у ліс, і по один берег Самари натрапиш було на гарні будиночки обласної туристичної бази, а на іншому, вздовж Самарчука, угледиш цілі містечка, котрі належали Новомосковському трубному заводу і металургійному імені Комінтерна. Та чи не кожне велике підприємство, і не тільки обласного центру, у літнню пору оздоровлювало тут своїх трудівників, а також їхніх дітей.

У Дніпропетровщині, незважаючи на те, що вона індустріальна, чимало одначе і мальовничих та благодатних місць, які могли і складали конкуренцію як курортним, так і туристичним центрам України. Скажімо, Обухівка поблизу Дніпра-міста та неповторне Приорілля в межах колишнього Царичанського району. Але все той же депутат облради Юрій Симонов наполягав, що «сам по собі Новомосковський район є унікальним курортом в рекреаційній зоні, де розкішна Самара зі своїми «рукавами», унікальні як соснові, так і дубові ліси, нарешті й джерела мінеральних вод та озера з лікувальними грязями».

Колись саме у цих краях запорожські козаки після бойових походів заліковували свої рани. Сьогодні ж із Симоновим доводиться погоджуватися, що «належних і бажаних умов для відпочинку та оздоровлення мешканців Дніпропетровщини тут не створено». Одні колишні потужні й спроможні підприємства на зразок «Дніпрошини» чи заводу пресів, приміром, благополучно почили в Бозі, а інші, приватизовані ті ж металургійні та трубопрокатні, не вважають, ясна річ, за свій обов’язок перейматися відпочинком як найманих робітників, так і їхніх дітей. Або таке, на що звернули нашу увагу жителі тієї ж Орлівщини: тут в минулі, радянські часи було кільканадцять суто молодіжних та студентських таборів. Але нині нинішнім вишам, себто колишнім інститутам, а тепер університетам та академіям, утримувати й фінансувати їх не під силу.

То чи не пора справді державі загалом і органам виконавчої та самоврядної влади на місцях врешті-решт збагнути, що здоров'я нації – це їхня свята повинність? Чи якщо гнила, даруйте, «еліта» нації, а швидше її біда має змогу смагнути і омолоджуватися на Мальдівах та всіляких далеких островах, то цього й досить? Явно мало турбує державу і те, що не всім, якщо й не більшості українцям, не по кишеням зараз вирушати на курорти Єгипту або Туреччини.

І схоже, що в присамарських селах для їхніх жителів не становить секрету ще одна причина, чому так відбувається. Бо ж відбулося і досі триває шалене й безпрецедентне захоплення найкращих лісових масивів та прибережних зон для забудови їх приватними заміськими котеджами та палацами, і цілими «царськими містечками». Мало того, що ліс поперегороджували уже мурами і високими парканами, але й неприступними відгородили від народу саму Самару і всі інші водойми у цих краях. Ні проїхати, ні пройти. Ледве не на кожному кроці грізні застереження, що далі зась – «Приватна власність».

Люд дивує те, що досі з цього приводу мовчать правоохоронні органи і не наводить лад рідна держава. Хоч європейська практика зовсім протилежна: все, що створила природа для відпочинку і оздоровлення, доступне кожному, хто працює і гідно заробляє. Щоб жити і  відчувати себе людиною на рідній землі!