Коаліція союзників має перемогти агресивного путлєра

Дмитро Тузов Політичний оглядач, журналіст

 

   Блоги "УП".

Як закрити Скриню Пандори, яку відкрила росія?

Я знаю – ви мені скажете, що нам ніхто нічого не винен. Що треба було не дозволяти (невідомо, яким чином) "нашим" політикам роззброювати армію, треба було побороти корупцію, думати, кого ми обираємо і так далі за текстом. І все це правильно.

   Але я вам нагадаю, що війни проти великого зла глобального масштабу вигравались коаліціями країн. Під час 2-ї Світової Сполучені Штати заплющили очі на те, що Радянський Союз мало чим відрізнявся від нацистської Німеччини. Ця модифікація російської імперії була тотальною диктатурою й до 22 червня 1941 року була прямим союзником Третього Рейху, здійснювала геноцид проти захоплених нею народів, використовувала масштабні репресії як форму існування й утримання влади правлячою верхівкою. А ще Радянський Союз разом із Третім Рейхом ділив Європу, ніби нарізав грядки на власному городі. На все це заплющили очі заради благородної мети: перемоги над ще більшим злом.

   Хоча нацистський і комуністичний режими були дуже подібні за своїми руйнівними характеристиками. Але СРСР став союзником цивілізованого світу. І зброя всіх типів, амуніція, продукти, одяг, паровози, якими доставляли зброю на фронт з району Уралу, пішли від США потоками і безупинно. Радянські пілоти літали на американських "Аерокобрах", а снаряди на фронт підвозили американськими "Студебекерами". І на фронті і в тилу люди розпаковувала американські продуктові набори в жерстяних коробках, в яких були м'ясні консерви, ковбаси, галети, шоколад, кава. Багато людей в СРСР просто померли б з голодухи без цієї допомоги США. Зрештою, сили світла і добра з інтегрованим до них сталінським концтабором, перемогли нацизм.

   Але зростили іншу проблему на свою голову: домінуючий у світі Радянський Союз, який окупував значну частину Європи, регулярно погрожував суперникам атомною зброєю, влаштував Карибську кризу, дозволяв собі локальні війни типу Афганістану і підтримував десятки військових конфліктів від південної Африки до Близького Сходу за відпрацьованою схемою "нас тут нєт". Добро перемогло зло, але зіткнулося із новим масштабним злом. Без принципів, законів і уявлень про права людини і права народів.

   Коаліція проти Саддама: 35 країн, 37 діб бомбардування і наземна операція

   Звісно, ви скажете, що не можна порівнювати Другу Світову війну з російським вторгненням в Україну. Мовляв, там весь світ воював. Ну, майже весь. А тут Україна, жервуючи своїми містами і людьми, стримує черговий рецидив чергової імперської "величі". Тоді ось вам інший приклад: в операції 1991 року проти Саддама Хусейна, адміністрація Джорджа Буша-старшого "зібрала 35 країн (за іншими даними – 41 країну, але основну ударну силу склали США, Велика Британія, Франція, Саудівська Аравія та Єгипет, – Д.Т.) і привела в Саудівську Аравію 750 тисяч військових, 37 днів бомбардувань і стогодинна наземна війна розгромили армію Саддама і викинула її з Кувейту", – згадує учасник тих подій, американський генерал-лейтенант Герберт Макмастер.

   Спробуйте уявити собі наслідки 37 – денного бомбардування російських військ на окупованих ними територіях України коаліцією країн. Думаю, "дорогіє мальчікі", які прийшли із зброєю вбивати українців, точніше, ті з них, які якимось дивом залишились би живими у цьому вінегреті, переповіли б і своїм "мальчікам", і "мальчікам" своїх "мальчіков" у десятому коліні, щоб вони ніколи цього більше не робили. За жодних обставин.

Уявіть бомбардування коаліцією країн російських окупантів впродовж 37 діб без перерви на сієсту, молитви і переговори

   Просто уявіть собі російський командний бункер з вищими офіцерами, бетонні перекриття якого проламує "коаліційна" ракета, скажімо, типу "Таурус". У діру, яку утворив перший кумулятивний заряд, влітає основна бойова частина і розривається вже всередині російського командного пункту, перетворюючи старших і вищих офіцерів російської окупаційної армії в ніщо. У газопилову хмару, яка поступово розсіюється в забрудненому російською армією повітрі. Дезорієнтовані на цій ділянці фронту російські війська намагаються зв'язатися із своїм штабом, але у відповідь – "абонєнт не отвєчаєт". Суцільна тиша. Командна структура окупаційної армії, яка принесла у квітучу колись країну смерть, вогонь, руїну і злидні, припинила своє існування. В російських підрозділах починається хаос – хтось конвульсійно намагається наступати, хтось відступає, зминаючи загороджувальні загони з кадирівців. І все це місиво зверху бомбардується впродовж 37 діб – ракетами, БПЛА й пілотованими бомбардувальниками.

   Без перерви на сієсту, молитву й переговори. Ви уявляєте, що залишилося б від російських окупаційних військ? Думаю, нічого. Але потім це нічого було б зметене 100-годинною наземною операцією, під прикриттям повітряних сил. Знаєте, як виглядає зачистка території від окупантів? Під час наземної операції підрозділ армії США вже згаданого Герберта Макмастера знищив 18 іракських танків радянського виробництва Т-72 впродовж... 23 хвилин бою. Трохи більше хвилини на один танк. Як в тирі. Американський підрозділ зупинився для перезарядки й порції гарячої кави лише тоді, коли не було по кому стріляти. Мішені російського зразка закінчилися.

   І знаєте все це з якою метою? Просто повернути Кувейт кувейтцям. Відновити баланс у регіоні. Сили коаліції тоді, у 1991 році, й не планували йти на Багдад (на москву у нашому випадку) й вішати Саддама Хусейна (владіміра владіміровіча путіна у нашому випадку). Вони це зробили пізніше, коли іракський диктатор знову почав подавати ознаки життя й відновлювати свою побиту армію.

   Але зрозуміло, що така ефектна операція можлива не у випадку нападу росії на Україну. Не наш формат. У путіна є ядерна зброя. Тож коаліція з десятків країн, бомбардування окупантів впродовж 37 діб і наземна операція, аби повернути захоплені росіянами території українцям, є неможливими. Чому? Далеко не факт, що путін, втративши свою армію в Україні, застосував би ядерну зброю. Вже хоча б тому, що такою зброєю володіє не лише росія. А її диктатор, який приймав західних лідерів під час пандемії за великим "антиковідним" столом, захищаючи свої дорогоцінні нутрощі від вірусів, аж ніяк не страждає суїцидальними нахилами. Російський диктатор хоче жити у своїх карикатурно розкішних палацах, а не помирати у зруйнованому "Томагавками" чи протибункерними бомбами сховищі. Та ми розуміємо, що світ не збирається перевіряти стійкість психіки путіна на собі. І це зрозуміло.

    росія відкрила Скриню Пандори

   Менші країни, які не мають права вето в Радбезі ООН, усвідомили простий факт: жодних гарантій безпеки у цьому світі вже не існує. Дивлячись на долю України, багато країн світу активізують свої зусилля з оборони. І це будуть не завжди раціональні рішення. Адже маленька атомна бомбочка (або кілька атомних бомбочок) у порівнянні з великими арсеналами великих країн – теж не дає жодній країні жодних гарантій. Лише ускладнить її життя. Але хто вам сказав, що відповідальні рішення приймаються з холодним розумом? В часи війни, коли ви ризикуєте прокинутись на окупованій ворогом території, багато хто кладе під подушку пістолет і ставить поруч із ліжком мисливський карабін.

   Те ж саме вже відбувається і з країнами. Віднині вони потребують або зброї стримування, або зброї відплати – на найчорніший день їхньої історії. І чим довше триває російське вторгнення в Україну, тим більш руйнівними будуть наслідки того, що залишиться від глобальної системи безпеки й здатності "великих" країн тримати систему в стані нестійкого, але балансу сил. Сподіваюся, що автори дуже поміркованої концепції дозованої підтримки України, зрештою, усвідомлять загрозу, перед якою постало людство. І протидіятимуть їй рішучіше, виділяючи на цю справу значно більше ресурсів. І відвага в серці – для протидії тиранії, яка вже підважила існуючий світоустрій, теж знадобиться.

                               Післямова

    9 вересня 1990 року між радянським ще лідером Михайлом Горбачовим, який намагався вивести режим Саддама Хусейна з-під удару і навіть пропонував "відкупне" іракському диктатору у вигляді кількох островів у Перській затоці – в обмін на виведення іракських військ з Кувейту, і президентом США Джорджем Бушем – старшим, відбувся наступний діалог:

Джордж Буш: "Як би ви поставились до пропозиції надати гітлеру можливість "зберегти обличчя"?

Міхаіл Горбачов: "Зараз інша ситуація".

Джордж Буш-старший: "Ситуація та ж, особа інша".

   Історичні аналогії – вперта справа. Світ має визнати, що принципових відмінностей між адольфом гітлером і російським лідером владіміром путіним не існує. Питання в тому, як саме цивілізація збирається дозволити російському диктатору "зберегти його обличчя". Надихаючи цією можливістю послідовників історичної традиції таких персонажів, як муссоліні-гітлер-сталін-хусейн-путін.