Культурне надбання України - одна з головних цілей рашистських грабежів

         Таке коїться не вперше в історії українсько-російських стосунків. Це мало місце і у 20-30-ті роки минулого сторіччя, і раніше – за часів царату.

     Сьогодні окупанти навмисне нищать музеї, бібліотеки, галереї, філармонії, театри, архіви... Вивозять цінні музейні експонати цілими колекціями. Рашисти воюють з нашою історичною пам'яттю, українською культурною ідентичністю. Наприклад, по музею Григорія Сковороди у Сковородинівці, у Харківщині, рашисти били навмисне і прицільно.

      На війні гинуть українські вчені, митці, письменники, студенти...

Разом із тим в українському інформаційному просторі про збитки, завдані культурі та науці, майже не говорять. Чому? Як на мене тому, що ми часто байдужі до свого культурного надбання та наукового потенціалу – це спадок радянської окупації у нашій суспільній свідомості. Досі реєстри пам'яток не оцифровані! Відтак і облік втрат лишається неточним.

        Міжнародні інституції допомагають консервувати постраждалі споруди на зиму, фіксувати збитки, повідомляти про них світові.

      Компенсація за збитки, завдані українській культурі та науці, має стати одним з обов'язкових напрямків використання коштів репарацій і контрибуції з росії. Також має бути поставлене питання повернення музейних колекції, пам'яток давньоруського живопису, мозаїчного мистецтва, стародруків та інших письмових раритетів, церковних та археологічних цінностей, ... вивезених до москви і ленінграду ще у ті самі 20-30-ті і 40-ві роки.

      Наразі утворено кілька волонтерських інституцій, що ставлять собі за мету облік культурних втрат, порятунок того, що можна зберегти. Волонтери Штабу порятунку спадщини регулярно вирушають у складні і ризиковані експедиції задля документування злочинів рашистів проти української культури, що є однією з ознак геноциду. Ці злочини так само мають стати предметом розгляду Міжнародним трибуналом.