На лівому березі Дніпра, якраз навпроти о. Хортиці, ще на початку минулого століття можна було побачити мальовниче урочище, що називалося Сагайдачним.
Як писав дослідник Я. Новицький, «природа этой местности представляет луг, живописно обогнутый горами, поросший лесом, устланный зеленью…».
За переказами, місцевість отримала назву по імені козака-запорожця Сагайдака, який зі своїми побратимами після зруйнування останньої Запорозької Січі оселився в урочищі й почав господарювати. Старий Сагайдак був «…ватаг, бывало порядок дает, заботится о продовольствии на зиму, бережет, кохает скот, а мы в помочи ему: кто рыбу ловит, кто в разъездах».
Так козаки прожили декілька років, аж поки трапилася пригода: московське військо, на шляху до Криму, підійшло до Кічаського перевозу й налагодило переправу через Дніпро. Побачивши це, старий запорожець наказав братчикам тікати у човнах за течією, а сам швиденько повернувся до своєї землянки, набив два великих шкіряних міхи золотими та срібними талярами, виніс й висипав ті гроші у скельну розщелину. А поруч зі скелею закопав ще й діжку та відро, повні грошей.
Коли ж московські вояки наблизилися впритул до куренів Сагайдака, то вирішив козак живим не здаватися, бо дуже ненавидів москалів за лихо, які ті заподіяли Запорожжю: заскочив у своє обійстя, зачинив двері, а на вимогу здатися почав відстрілюватися з рушниці. Зазнавши чималих втрат, москвини обклали землянку соломою, що була поряд складена у стіжку, та й запалили. Загинув Сагайдак, а таки не вийшов. Військо «…вырубило часть дубового леса, вырезало много скота, забрало табун лошадей… и двинулось в Крым». Але й після загибелі Сагайдака в урочищі ще продовжували жити колишні запорожці: Скуть, Хоз, Матвій та Левко Шуті.
На скелі Середній (Сагайдака), що височіла в поряд і яка, за легендою, стала схованкою козацьких грошей, ще у 30-х рр. ХІХ ст. стояли камені незвичної форми, які в народі називали «Люлька Сагайдака» та «Ліжко Сагайдака». Камінь «Люлька», за формою, дійсно нагадував справжню люльку. «Ліжко» стояло на вершині скелі і носило сліди давньої обробки – на ньому було видовбано заглибину для лежання людини та ямки для ніг. Очевидці свідчили, що цей камінь розколовся на дві частини, проте ніхто не наважувався зрушити їх з місця. Ці брили, очевидно, були об’єктами поклоніння людей, можливо, ще за доби новокам’яного віку (неоліту). Але у 1883 р. пам’ятки були знищені двома мешканцями м. Олександрівська, які напідпитку заклали під них порох та підпалили. Скеля Сагайдака разом з урочищем були остаточно знищені під час будівництва греблі Дніпрогесу.
Хортиця Національний заповідник - Khortytsia National Reserve
Фото - Урочище Сагайдачного. 2024 р. Фото О. Власова.
