«Людей все більше й більше - землі все менше й менше»: пам'яті земляка Миколи Сарми - Соколовського

9 серпня 22 роки тому у Новомосковську Дніпропетровської області відійшов у Вічність 91-річний Микола Сарма-Соколовський. Знаний в Україні   бандурист, поет, художник, священик. В останній збірці його поезії "Срібне перо соколиного лету" Мирослава Сидора, онука Миколи Сарми-Соколовського, написала такі слова:
 

"Сарма-Соколовський не жив, а стрімко мчав нелегкими шляхами до своєї найзаповітнішої мети - вільної, щасливої і прекрасної України. А шлях був тяжким, іноді понад людську силу (концтабори, переслідування, допити, гамівна сорочка, втрата першої дружини, друзів-однодумців). Але ніщо не змогло його зупинити на вибраному шляху.
Національне й соціальне пригноблення людини в СРСР, тоталітарний, нелюдський комуністичний режим, диктатура, змусили його стати в ряди опозиції ще тоді, коли його, девятнадцятилітнього, НКВД арештувало й пришило "антисовєтскую агітацію" за те, що грав на бандурі й у складі капели бандуристів виступав у навколишніх селах, поширював українські історичні пісні. Далі суд, концтабір УСЛОНа, будівництво Біломорканалу, втеча. Тяжкі випробовування і страждання не зломили його духу і не змусили зректися своїх переконань.
1941 року Соколовський, закінчивши Київський художній інститут, працює в Полтаві і навчається на духовних курсах автокефалії, отримує сан священика. Стає членом ОУН.1944 року його арештовують енкаведисти, знову втеча, і під чужими документами мешкає в областях Західної України, одержує парафію на Буковині й веде проповіді українською мовою, знаходить втішливі слова для згорьованих війною мешканців.
1948 року після богослужіння, перед Різдвом Христовим отця Миколу при виході із церкви у селі Раранча енкаведисти арештовують і засуджують до смертної кари, але через 15 діб вирок змінюють на 25 років таборів особливого режиму. Згодом забирають його братів і дружину Варвару Соколовську, вирок: кожному 25 років ув'язнення.
По звільненні поет мешкає у Луганську, але влада не залишає його в покої, і він переїжджає на Січеславщину, звідки сам родом, і поселяється у містечку Новомосковську. За часів комуністичного режиму публікувати його твори було заборонено. На початку 90-х років бере активну участь у заснуванні Народного Руху України, Української Республіканської Партії, козацтва і видає книжки своїх творів. Він автор поетичних і прозових книг: "Дорогою жнив", "Коріння пам'яті", "Анафема", "На осонку літа", "Документальні новели", "Моя причетність до ОУН".
У 2001 році Миколи Олександровича Сарми-Соколовського не стало.
2008 року, на знак визнання його як відомого поета, кобзаря і патріота, на будинку, в якому він мешкав, встановлено пам'ятну дошку, а в місті Коломиї за рішенням Міської ради вулиця Обертинська перейменована на вул. Миколи Сарми-Соколовського. Він лауреат Міжнародної премії Фонду Тараса Шевченка, лауреат літературної премії ім. Богдана Лепкого та ім. Яра Славутича.

Торкнутися думок Миколи Сарми-Соколовського можна через фрагменти його поезії:

"Людей все більше й більше -
землі все менше й менше".
 

"ЩОБ НЕ АЖ ТАК терлись підошви
на твоєму взутті,
про одне подбай:
коли йдеш -
ширше ступай".
 

"Над усе люблю Волю
тіні ґрат
уїлись мені в серце".
 

"...маю за Божий дар,
котрий отримав як дивосвіт,
де бандура - мій щит,
фелон - кирея,
а хрест - криця столеза,
що в дії не має загину:
поруч молитви моєї -
Володимира Сосюри теза:
Л ю б і т ь У к р а ї н у!"