«Ма, машина ще не добита, поїхали звідси», - сказав мені син...

Галина Гунько, переселенка із  Мар'їнки Донецької області,  живе у Магдалинівській громаді з квітня 2022 року. За її словами, війна у багатьох забрала дім, але багато людей нині  докладають усіх зусиль, щоб цей дім був у них знову.

"Коли голова Магдалинівської громади  Володимир Дробітько запропонував переїхати до громади, ми з радістю погодилися. Бо хотілося спокійного розміреного життя, як у Мар'їнці. І Магдалинівка нам просто на щастя.
Нас дуже тепло зустріли, облаштували, надали все, що необхідно. За це щиро вклоняюся. Уявляєте, як це кинути все, що вдома було. Це страшно і гірко..."- згадує пані Галина.

Галина Іванівна - життєрадісна і оптимістична пенсіонерка. Народилася і виросла в Мар'їнці. Закінчила школу і поїхала до Донецька. Влаштувалася на роботу, одружилася. Народила дітей. Прожила у Донецьку 30 років. Згодом життя повернулося трохи вбік. Померли батьки у Мар'їнці, треба було доглядати за батьківською хатою. Взяла сина( інвалід 3 гр.) і повернулася до отчого порогу. На той час помер чоловік і старший син. Хата, машина, щоденні клопоти - все, як у всіх.

"Коли у лютому  нажахали  перші обстріли і прильоти, ми постійно сиділи в підвалах. А  на кінець березня півхати улетіло, і  машину зачепило. Я була у сусідів. Прибіг переляканий син і каже:"Ма, машина ще не добита, поїхали звідси..."
Отак ми і зібралися в дорогу.  З волонтерами прибули  в Курахове, потім в Дніпро. Дніпро не до вподоби мені, не хотілося міської метушні. А Магдалинівка достойно прихистила", - розповіла Галина Гунько.

Вона зазначила, що спочатку після приїзду жили три місяці у дитячому садку. А в липні переселилися в 3 поверхове приміщення, де знаходилося терапевтичне відділення лікарні. Світло, просторо і тепло.

"От я говорю з вами і  сиджу за столом в кімнаті 35 кв. м. Зі мною тут живуть син і подруга. Є все, холодильники, пральні машини, каструлі, чайники, навіть сушарки для білизни. І все безкоштовно. За світло, воду не платимо ", - радіє жінка.

Наразі два поверхи приміщення заселені людьми з Харкова, Запоріжжя, Луганська (Попасної). Більшість літніх людей. Є інваліди. За ними доглядають родичі. І у них теж все є : від гуманітарки до памперсів.  

"Сільрада постаралася, щоб у нас,  у сотні поселених, все було, як вдома. На найменше прохання відразу реагує голова чи заступник, або комендант, теж славний чоловік, господар. Вони роблять усе, що в їх силах", - підкреслила Галина Іванівна.

Звичайно, вечорами, поки нема телевізора, всі збираються і  обговорюють останні новини Мар'їнки та інших населених пунктів України, жартують і сумують разом. А ще радіють дітворі. Дехто з малечі зробив вже перші кроки, а дехто ганяє коридорами чи вчиться за комп'ютером.

"Куди вертатися? Все розгромлене. Може, в кого і збереглося житло. То вони мріють про повернення. Кажуть, відбудуємо. І я з ними заодно. Мені хоч і 70, та я бадьора і активна, завжди такою була, вмію з людьми працювати", - висловила сподівання Галина Гунько.

За словами Галини Іванівни, хто хотів влаштуватися на роботу на новому місці, то це зробив.

" Он, у нас жінка - лікарка влаштувался лаборантом на молзавод, інший чоловік вантажником працює, а хто у полі. У Магдалинівці нині понад 2 тисячі переселенців. Це велика кількість, роботи мало, бо місцеві  влаштовані на молзавод, в пекарню, дитсадок, школу. Але, головне, що дружно,  і жалітися зараз не час. Бо життя триває. І будемо жить. Незважаючи на труднощі. Їх ніколи мало не було. А ми переживемо все", - запевнила "Фермера Придніпров'я" Галина Гунько з Донеччини.