Маймо повагу до тих, хто воює, без відпочинку, вже третій рік, - Артем Чех
За матеріалами інтернет-видань
15.04.2024
350
Артем Чех, письменник, військовослужбовець ЗСУ, сторінка ФБ.
Я бачив сльози пані Інни. І я дуже добре розумію ці сльози. Бо це образа. І образа ця сильна. Рупор "зелених" Ганна Маляр на телешоу сказала дружині військового: в Конституції про демобілізацію нічого не написано. І коли добровольці йшли на фронт в перші дні Великої війни, мали про це знати.
Найгірше, що можна сказати – не так важливо якими словами – ми тебе туди не посилали. Це виглядає навіть як насмішка. Ха-ха, ви ж знали на що ви йшли у ці перші дні широкомасштабного вторгнення! Ну то терпіть.
А я скажу, на що йшли. Більшість ішло в ті перші дні з думкою про ймовірну загибель за свою країну. Йшли за справедливість. Йшли визволяти і рятувати території, людей, державу і державність. Кожен, хто стояв у перші дні в чергах, хто вперше в своєму житті отримував зброю, хто міряв «талани» і ладнав неоковирні броніки з ресор, всі вони були готовими загинути. І усвідомлювали цю ймовірність. Було страшно, було добряче страшно. Але разом з тим було неймовірно сильне бажання дати придуркам із заболоття п - - - и! Скільки я чув у перші тижні: хай я й помру, але пару сук із собою заберу... І скільки їх, хто загинув, але таки забрав із собою тих сук! Але ж забрав!
Йшли рятувати.
І тепер чути про те, що пацани, ви ж знали, що це безстроково – огидно. Бо якби ж пацани були останніми, якби ж не було ким замінити, якби ж невідворотність загибелі, втрата всього, вирок, крапка, останній подих. Але ж є ким. Є чим. І командири далеко не всі, а точніше – мало хто – підвіяні. І загибель чи важке поранення теж не стовідсоткове. І армія як інституція далеко не така вже й монструозно-страшна, як її малюють. Не страшніше за ваш собес чи відділення укрпошти.
І ніхто не посилатиме штурмувати посадки з котелком і лопатою. Не факт, що ті посадки взагалі вдасться побачити. А з новими правилами – бзвп триватиме чи не вічність. Вас учитимуть, поки не навчитеся. А якщо не навчитеся, то вчитимуть далі.
Нам потрібна мобілізація не лише для того, щоб поповнювати санітарні втрати. Нам треба міняти людей. Але: та нахіба нам ці непопулярні рішення, а відповідно - стільки солдатів, ми по засікках нашкребли. Але кого? Тих, хто прийшов у перші дні. Оцей мільйон увійде в історію. Я не знаю, як цей мільйон називатимуть, але він точно вигріб у цій віні найбільше. І несправедливості на собі відчув найбільше. Такий собі мільйон на заклання.
Наші хлопці і дівчата мають право відпочити. Не на ротацію виїхати, не на ппд. Вони мають право на повноцінний відпочинок. Кажуть: якщо ми демобілізуємо вас, то втратимо все. Ви втратите все. А вони все втрачають уже. Сім’ї, життя, любов, радість. Майте повагу до тих, хто врятував ваші дупи від загибелі або від екзилу.
Іноді охоплює розпач. Нерозуміння. І коли знайомі мужики, які таки вирішили мобілізуватися, питають, чи ця служба до скону? Я не знаю, що відповісти. Ну, кажуть чоловіки, тоді ми ще подумаємо. Вдягають ласти і пірнають в Тису.
І як пані Інна Совсун не може стримати сліз, я не можу стримати гніву. І подиву. А я думав, що дивуватися вже не здатен.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ