Першого жовтня 2021 року колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі написав на своїй сторінці у фейсбуці пост: "Доброго ранку, Грузіє. 8 років минуло".
Саакашвілі неодноразово обіцяв своїм прихильникам у Грузії повернутися в країну, незважаючи на кримінальну справу та перспективу арешту. І вирішив це зробити в день проведення місцевих виборів понад рік тому.
Ввечері того ж дня прем'єр Грузії Іраклій Гарібашвілі прозвітував про затримання експрезидента.
Далі почалася історія, яка триває по сьогодні: суди, голодування, відмови грузинської влади видати Саакашвілі Україні, погіршення фізичного стану, переведення з тюрми до лікарні, заяви про отруєння, злив відео з палати, де колишнього лідера Грузії не впізнати через виснаження та втрату ваги.
Кілька останніх тижнів європейські лідери вимагають від грузинської влади відправити Саакашвілі на лікування за кордон. З такою самою пропозицією нещодавно виступив і президент Володимир Зеленський.
Два тижні тому "Українська правда" через близького друга Саакашвілі передала перелік запитань для колишнього президента Грузії. На жаль, цей формат не дозволяє поставити уточнюючі або додаткові питання.
Сьогодні ми публікуємо відповіді на них, які написані від руки частково грузинським лідером, частково – його другом, оскільки Саакашвілі важко навіть писати.
– Розкажіть про своє самопочуття. В яких умовах вас утримують? Чи надають вам медичну допомогу?
– Я перебуваю у клініці, де лікарі максимально надають мені допомогу в дуже складних для них умовах.
З ними щодня проводять бесіду служби безпеки Грузії, і щоразу, щоб медсестрі зайти до мене щодо звичайної маніпуляції (наприклад, щоб дати таблетку), її ретельно обшукують. Уявіть, що це відбувається 30 разів на день.
Вікна моєї "палати" заклеєні товстою плівкою, і я не бачив сонячного променя вже сім місяців. Нещодавно, коли я мав тяжкий гіпертонічний криз, тюремники не дозволили перевести мене в реанімаційне відділення.
– Раніше ви говорили про отруєння важкими металами. Кому це могло бути вигідно, як це відбулось і коли?
– Моє отруєння беззаперечно доведено двома американськими лабораторіями та провідним американським токсикологом Девідом Смітом.
Звичайно, насамперед це було вигідно путіну, який, як виявилося після 24 лютого, повністю контролює владу в Грузії. Рівень контролю навіть для мене виявився несподіваним.
Отруєння сталося під час насильницького переведення до "тюремної лікарні", де мені несподівано стало дуже зле, і, як сказав реаніматолог пізніше, це диво, що я не помер.
Хоча отруєння залишило дуже тяжкі симптоми. Якщо під час арешту моя вага становила близько 120 кг, то зараз вона становить 72 кг.
– Чи допомагають вам сьогодні західні політики? Що вони могли б робити ефективніше для вашого порятунку?
– Я думаю, що вони зараз дуже активізувалися. Європарламент ухвалив резолюцію щодо мого отруєння, і Єврокомісія дуже активна. Президент та прем'єр-міністр Польщі прилітали по черзі до Грузії для мого звільнення. Президент Молдови Майя Санду зробила кілька заяв. Були заяви від Держдепу США, і це лише початок.
Але головною для мене була заява президента Зеленського. По-перше, тому що його слово вартує більше, ніж слово багатьох світових політиків. Грузини його просто обожнюють. По-друге, це був найвищий акт гуманізму в дуже тяжкий для України час.
– Чи не шкодуєте ви про своє рішення їхати до Грузії, яке спричинило арешт і утримання в таких умовах?
– Я шкодую не про арешт, а про те, що не можу бути в Україні та бути активним учасником у цій війні.
Я прокидаюся з Україною, засинаю з Україною та загалом існую Україною.
– З урахуванням того, що в путіна до вас особливо "ніжне" ставлення, де би ви сьогодні відчували себе у більшій безпеці – в Україні чи в грузинській в'язниці?
– У грузинській в'язниці я – особистий в'язень путіна. Тюремники часто поводяться зі мною гірше, ніж поводилися б, наприклад, у Лефортово.
При цьому в Грузії абсолютна більшість людей ставиться до мене вкрай позитивно. Це відчуваю за розповідями своїх батьків, дітей та друзів. А безпеки я не шукаю. В Україні я був би на передній лінії фронту й почувався б дуже щасливим.
– Чи вірили ви у російське вторгнення в Україну? Що вас найбільше здивувало у цій війні?
– Я був одним із перших, хто за багато років передбачав це вторгнення, зокрема його головні напрямки. Можете переглянути всі мої попередні виступи. Але я не вірив, що він піде атакувати Київ такими малими силами.
ЗСУ сьогодні – одна з найкращих армій світової історії, яка помножила подвиг тих самих 300 спартанців на 100.
Проблема в тому, що з боку України воює та гине цвіт нації, а з боку росії – одне бидло. Хоча навряд чи в цій країні, крім бидла, хтось залишився.
– Коли ви спостерігаєте за тим, як світ допомагає сьогодні Україні, чи не ставите ви собі питання: "А де ви всі були в серпні 2008-го, коли російські танки рвалися до Тбілісі?"?
– Світ засвоїв уроки, і я дуже задоволений обсягами західної допомоги, особливо на наступний рік. 2008-го року нашу державу також врятувала Америка. Тож нам гріх скаржитися.
– Що схожого і в чому кардинальна відмінність із подіями в Україні у 2022 та в Грузії у 2008 році?
– Підготовка йшла дуже схожа. Але, звісно, за масштабами це різні речі.
Що поєднує? Мені також наші західні друзі пропонували евакуюватися, звісно, з подачі Путіна. Але я відмовився так само, як і Зеленський, і вирішив боротися. Я сказав Саркозі ту саму фразу, що й Зеленський європейським візитерам напередодні вторгнення, що покидати столицю не збираюся, навіть якщо ми бачимося востаннє.
– Чому сьогодні можлива така нейтральна позиція Грузії? І скільки це коштує Росії?
– Це не нейтральна позиція. Нейтральності у такій війні бути не може. Зараз з'явилася інформація, що до Грузії збирається приїхати (заступник глави адміністрації президента росії – УП) Сергій Кирієнко, якщо вже не приїхав – один із головних ідеологів цієї війни.
російське МЗС заявило, що збирається скасувати візовий режим для громадян Грузії. російські офіційні особи та пропагандисти постійно хвалять грузинську владу за те, що вона тримає мене у в'язниці. Грузію офіційно виключили зі списку недружніх до росії країн, куди входить майже половина світу...
У Грузії офіційно оперують російські пропагандистські канали, зокрема грузинською мовою.
Грузинська влада жодного разу не сказала слова із засудженням російської агресії проти України, хоча постійно у знущальному тоні відгукується про Україну та її керівництво. Тож нейтралітетом тут і не пахне.
Грузинська влада звинувачує не лише Зеленського, що він мене нібито вислав зі спецоперацією та із завданням розв'язати війну. Але останнім часом вони звинувачують ще й США, що чітко показує вектор.
І про який нейтралітет ми говоримо, коли різдвяне село перед Президентським палацом у Тбілісі влада Грузії офіційно назвала "російським селом".
– Чому у грузинів немає відторгнення до мобілізаційних біженців із росії?
– У грузинів є величезна неприязнь до навали російських переселенців, аж до того, що грузинська влада має намір вводити кримінальну відповідальність за русофобські висловлювання та дії.
Особливо молодь, яку я підсадив на англійську та звільнив їх від обов'язку вчити російську, висловлює відкриту зневагу до приїжджих із росії.
– Якби ви не поїхали з України до Грузії та застали б вторгнення у лютому 2022 у Києві, чим би ви займалися? Як ви бачите свою участь у цій війні за інших обставин?
– По-перше, я був би поруч із президентом Зеленським, якого вважаю найвидатнішим державним діячем у період після Черчилля. Порівняно з ним, Рейган та Тетчер нервово курять осторонь. Одночасно я об'їхав би весь світ, використовуючи свої численні зв'язки для мобілізації підтримки України.
По-друге, я постійно їздив би на передову, допомагав і українським, і грузинським бійцям. Нещодавно грузинські бійці записали колективне звернення, привітавши мене з днем народження, хоча я ні на мить не забуваю того факту, що вже 35 із них склали свої голови на війні, включаючи сімох на Бахмутському фронті. І багато моїх українських друзів загинуло чи були поранені.
Один із найпорядніших і найчесніших людей, яких я знаю, мій помічник Володимир Гавриш загинув під Херсоном. Мій єдиний особистий охоронець і просто друг, Михайло Батурін, отримав тяжке поранення під Бахмутом. Таку ціну платить Україна та всі ми.
Я сам відчуваю себе 100% українцем і ніколи цим так не пишався.
– Чи підтримуєте ви відносини з кимось із української влади сьогодні? Якщо так, то з ким?
– Я постійно підтримую стосунки з Офісом президента, який, я вважаю, працює суперефективно. З міністрами Михайлом Федоровим, Олександром Кубраковим, головою Нафтогазу Олексієм Чернишовим, депутатами Верховної Ради, головою фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією.
– Чим ця війна закінчиться для України та Грузії? Що буде програшем для Росії та перемогою для України?
– Війна закінчиться повним розгромом та розвалом росії.
А конкретні параметри перемоги сформулював Володимир Зеленський. Якщо я доживу до перемоги (вірю, за кілька місяців), я хочу повернутися до Одеси – насолоджуватися виглядом моря та частувати друзів.
Севгіль Мусаєва, УП