НА ВІЙНІ ПЕРШОЮ ГИНЕ ПРАВДА

Нарешті це сталося: днями парламент ухвалив Закон №9559-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з підтримки сектора безпеки і оборони України».

ТЕПЕР місцеві ради зможуть фінансово допомагати нашим захисникам без звинувачень у перевищенні повноважень та підведення під кримінал, через що потерпали від початку великої війни. Не встигнуть переказати кошти для ЗСУ, як на порозі чергова перевірка!

«Дуже сподіваємося, що закон підпише Президент і кримінальні переслідування місцевих рад за життєво необхідну допомогу фронтові нарешті припиняться. Ще важливо: врегульовано роботу голів органів місцевого самоврядування, які призначені начальниками військових адміністрацій. За таких призначень вони втрачали попередню легітимність. Отож після нашої перемоги і після завершення воєнного стану повернуться до посад, на які їх обрали люди, відтак самоврядність територій відновиться автоматично», — розтлумачує основні положення закону радниця голови Асоціації міст України Оксана Продан.

Саме їх лобіювала Асоціація, яка нині об’єднує вже 1055 сільських, селищних та міських громад і цими днями відзначила своє 32-річчя.

Але, пояснюють фахівці, синхронних змін потребує і Бюджетний кодекс, аби вже ніхто не сумнівався: місцеві ради мають право робити те, що вони роблять. Тобто — підтримувати наших захисників. Адже війна в нас народно-визвольна!

«Тому з нетерпінням чекаємо ухвалення законопроєкту №9560 у будь-якій редакції. Аби жодних претензій до самоврядування за допомогу силам оборони у правоохоронців не було. Сподіваюся, це припинить інсинуації на чутливій для всього суспільства темі», — висловлює надію Оксана Продан. І додає, що попри вилучення так званого військового ПДФО з місцевих бюджетів до державного запитів од військових у громадах не поменшало! І для їхніх голів це та ситуація, коли відмовити неможливо.

Тож дуже хотілося б публічно почути від наших «достойників», куди саме спрямовані мільярди військового ПДФО (йдеться про відрахування не лише з військових частин, а й зі структур ДСНС, поліції, прокуратури).

Ще одне проблематичне питання для кожного куточка України — відновлення територій після ворожих руйнувань. От, приміром, у Львові після останнього обстрілу, за словами міського голови Андрія Садового, нарахували збитків щонайменше на 20 мільйонів гривень. Ліквідація наслідків ракетних та інших атак і відновлення життєдіяльності територій, певна річ, лягає на плечі громад: до роботи відразу стають відважні комунальники, енергетики. У градації бюджетних видатків це гроші на благоустрій. І саме тут чуємо найбільше звинувачень: під час війни, мовляв, укладаються в бруківку. Але у переважній більшості випадків ідеться насамперед про розбирання завалів та розчищення громадських місць після прильотів, що почастішали не тільки на лінії фронту, а й у глибокому тилу. Яскравий приклад — Харків: за оцінками експертів авторитетних міжнародних інституцій, місцева влада має потужну підтримку харків’ян саме за благоустрій міста!

«Міць України в тому, що понад тисяча українських громад є частиною Збройних сил України», — робить логічний висновок авторитетне видання «FinanciaTimes». Тобто синергія українців, бажання кожного відчути власну причетність до майбутньої перемоги — велика сила. І, власне, насамперед у цьому і прорахувався путін.

Добре, якби така синергія діяла і між самими громадами. Однак цьому на заваді ухвалена 2023-го урядова постанова №252, яка зобов’язує погоджувати допомогу громад одна одній у Міністерстві фінансів. От і виходить: гроші — ваші, як то кажуть, кревні, а розпорядитися ними — зась. Навіть задля благої справи. Приміром, міська рада Броварів ухвалила колегіальне рішення виділити допомогу на зведення фортифікаційних споруд у прикордонній Білопільській громаді Сумщини. Саме її ворог тероризує чи не найбільше. Проте головне фінансове відомство держави не погодило перерахування цих украй необхідних коштів!

Тому й тут терміново потрібні зміни. Бо ситуація із життєзабезпеченням громад на третьому році великої війни докорінно різна. Якщо тилові спроможні давати собі раду й навіть можуть допомогти іншим, то деокуповані та прифронтові (не кажу вже про ті, де тривають бойові дії) — ні. Є громади, в яких коштів навіть на обов’язкові, як кажуть, захищені, видатки вистачить хіба що до жовтня. Далі нема ані на транспорт, ані на охорону здоров’я, ані на освіту. А від початку цього бюджетного року заробітну плату педагогів держава фінансує лише на 85 відсотків — решту шукають у місцевих бюджетах. До того ж і освітня субвенція нагадує таку собі Охрімову свиту, якої дедалі більше не вистачає. Позаяк формулу її обрахунку змінюють «на марші», причому так, як вигідно Печерським пагорбам, а не глибинці.

Потрібно чітко визначити пріоритети й у бронюванні працівників критичної інфраструктури. На місцях уже не знайти ні слюсаря, ні електрика, а на носі вкрай непроста зима!

Асоціація міст України офіційно звернулася до уряду стосовно 100-відсоткового бронювання працівників критичної інфраструктури на місцях. Бо саме така, стовідсоткова броня, як мовиться, «за замовчуванням» діє і в апараті Офісу президента, і для працівників, які обслуговують роботу різних міністерств. Тільки скромні селяни і воюють, і годують урядовців та президентів — як бачимо, на війні першою гине правда…

                                        Всеукраїнська газета захисту інтересів і прав селян

                                                                                   "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ"