На війну мають іти і держслужбовці, і правоохоронці, - фермер, старший сержант ЗСУ Михайло Павлюк

    Вкрай напружена ситуація на фронті склалася, переважно, через підвищену активність окупаційних військ та затримку, на кілька місяців, із озброєння нашим найпотужнішим партнером коаліції «Рамштайн». Плюс така ж самісінька затримка, що дивним чином наклалася за часом із «простоєм» американських парламентарів, вітчизняних законотворців - щодо ухвалення закону про мобілізацію.

    Та коли США таки спромоглися надати у квітні вагомий пакет озброєння на S60, 8 мільярда, то Верховна Рада, у тому ж таки квітні, ухвалила мобілізаційний закон, до якого є суттєві претензії суспільства.

   Про нього, війну і захист України «Фермеру Придніпров’я» сьогодні розповідає заступник голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Царичанського району, старший сержант 53-ї Окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Михайло Павлюк:

- Україна зараз на межі життя і загибелі. Найкращі сини і доньки захищають державу зі зброєю в руках, у жорстокій війні з нашим тисячолітнім ворогом. Але ж від виконання священного обов’язку із захисту власної Батьківщини відсторонили народних депутатів, навіть їхніх помічників, правоохоронців, держслужбовців... На фронті розцінили це як несправедливість. Люди добрі, яка бронь, кому? І держслужбовці, і правоохоронці мають воювати!

- Певно ж, це було б істотне підсилення захисту держави.

- Беззастережно вірю в нашу перемогу. Та коли умовно припустити, що Україна не встоїть, тоді нащо оці кількасот тисяч держслужбовців? Кому вони далі служитимуть? І правоохоронці також.

- Це стосується і місцевого самоврядування?

- Однозначно. Найпершим на війну має йти сільський, селищний голова, і всі чоловіки, працівники сільської ради, такі факти в ЗСУ вже є. А обов’язки мобілізованих посадовців виконають жінки та пенсіонери, селяни мудрі люди, розберуться з усім. Пригадаймо нашу історію: коли в Україні-Русі траплялася війна, князь одягав кольчугу, брав меча і йшов, разом із боярами, тобто бійцями, заможними людьми і молодшими дружинниками, назустріч ворогу. А селяни-гречкосії ростили хліб і до хліба.

   Так було і логічно, і справедливо. Тепер же на передовій переважно селяни, робітники та службовці. Слуги держави стоять в стороні, народним депутатам давно пора про це думати. Україна ж для всіх, то всі і маємо її захищати.

- Михайле Михайловичу, а як Ви потрапили до ЗСУ?

- Пішов на війну добровільно, рятувати державу, власну родину і фермерське господарство. У 90-х роках ми з дружиною Світланою починали господарювати, після краху колгоспів, із однією корівчиною та одним земельним паєм, більше нічогісінько не було. Перед війною господарство обробляло вже 150 га землі, наростили гурти молочних корів і свиней. Працювало 7 найнятих, оформлених чоловіків. А орендна плата у нас і тепер найвища в краї.

- А хто зараз працює в господарстві?

- Вирішив, що син Василь із матір’ю залишиться, а я піду. Мав тоді 57 років, 2 роки служби в Радянській армії, все життя займався щоранку бігом, плюс життєвий досвід. Десятого лютого 2022 року в Дніпрі була нарада очільників районних фермерських осередків, на ній був присутнім замість Вікторії Головко. На нараді ми одностайно підтримали пропозицію нашого обласного керманича Анатолія Гайворонського — в разі нападу орди брати в руки зброю і захищати себе, родину і Україну. Прямо з наради поїхав до Дніпровського штабу тероборони, де і подав заяву. Тож 24 лютого я зустрів військовослужбовцем. Нас із Царичанського району було 11 добровольців, на жаль, четверо загинули... Пізніше мене направили в 53-ю ОМБр імені князя Володимира Мономаха, в Донецьку область. Весною були на позиціях під Авдіївкою, пережили тяжкі бої, із втратами і пораненнями побратимів. Зараз бригада на іншому, східному напрямку.

- Відколи у Вас з’явилася впевненість, що путін піде відкрито війною?

- Наприкінці 80-х років, під час навчання на історичному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, побував на багатолюдних зустрічах із відомими українськими політв’язнями Степаном Хмарою, Михайлом Горинем, Романом Загоруйком, Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом. Від них перших довелося почути, що московія так просто нас не відпустить. Що треба бути сильними і економічно спроможними, а суспільству — єдиним. І напружено, кожному чоловікові, готуватися до ймовірної війни з московією. Лише тоді вона відчепиться від нас. Допомогло і глибоке вивчення усієї української історії. Якби путін бачив, що українська нація - моноліт, він би не посмів напасти на Україну.

- Михайле Михайловичу, син Василь і дружина Світлана встигають давати лад сімейному господарству?

- Дуже важко їм доводиться. За час війни господарству ще віддали паї для обробітку земляки, які пішли на фронт, а із кількох працівників залишився лише один.

- Певно ж, із закінченням війни, яке може статися будь-коли через надзвичайні події всередині рф - згадаймо минулорічний бунт пригожина - все налагодиться.

- Згоден, а до того часу мусимо вистояти. Війна, як вчить Сунь-цзи у відомому трактаті "Мистецтві війни", дуже відповідальна справа для держави. А в нас мобілізація, всі бачать, проходить хаотично. Необхідно це якомога швидше виправити. Держслужбовці і правоохоронці, люди, котрі присягнули Україні і за визначенням є її патріотами, повинні брати участь в обороні держави.

- Дякую за розмову, Михайле Михайловичу! Божого захисту Вам і всім побратимам, хай швидше приходить перемога!